Контрольна робота
За курсом: «Аудит»
Зміст
1. Введення
2. Загальний огляд бухгалтерської звітності
3. Історія розвитку та тенденції становлення аудиту
4. Аналітичні процедури аудиту
5. Завдання
7. Список використаної літератури
1. Введення
Батьківщиною аудиту в сучасному розумінні цього слова є Велика Британія, яка в 1884. прийняла пакет Законів про Компанії, розпорядження акціонерним компаніям доручати незалежним бухгалтерам перевірку бухгалтерських книг і рахунків компаній із наступним звітом перед акціонерами.
Виникнення аудиту, таким чином, пов"язане з розподілом інтересів тих, хто безпосередньо займається управлінням організацією (адміністрація, менеджери) і тих, хто вкладає гроші в її діяльність (власники, акціонери, інвестори).
Історія виникнення аудиту бере свій юридичний початок з Шотландії, у столиці - Единбурзі - у 1853. був офіційно заснований Единбурзький інститут аудиторів.
Аудиторська діяльність (аудит) являє собою підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню позавідомчих перевірок бухгалтерської (фінансової) звітності, документів бухгалтерського обліку, податкових декларацій і інших фінансових зобов"язань і вимог економічних суб"єктів, а також наданню інших аудиторських послуг.
Аудитор - особа, перевіряє стан фінансово-господарської діяльності підприємства за певний період. Аудитор - фахівець, атестований на право аудиторської діяльності в порядку, встановленому законодавством України.
Слід зазначити, що аудит відрізняється від судово-бухгалтерської експертизи. Ця відмінність полягає в тому, що аудит - незалежна перевірка, а судово-бухгалтерська експертиза здійснюється за рішенням судових органів. Специфіка судово-бухгалтерської експертизи виявляється в її процесуально - правовій формі, що забезпечує одержання джерела доказів у застосуванні експертних знань в області бухгалтерського обліку в ході дослідження скоєних господарських операцій.
Аудит існує незалежно від наявності або відсутності кримінальної або цивільної справи. У той час як судово-бухгалтерська експертиза не може існувати поза кримінальним або цивільної справи, оскільки являє собою процесуально - правову форму (правову сторону даного виду експертизи).
Аудитор відрізняється від ревізора по своїй суті, по підходу до перевірки документації, по взаємовідносинах з клієнтом, за висновками, зробленими за результатами перевірки, і т.д.
В Україні аудиторська діяльність і професія аудитора в їхньому сучасному вигляді з"явилися порівняно недавно у зв"язку з економічними перетвореннями в країні в даний час.
2. Загальний огляд бухгалтерської звітності
У міру збільшення зовнішніх джерел капіталу зростає і потреба у сучасній і надійної фінансової інформації (наприклад, про те, наскільки адекватний отримується власниками дохід відповідно до ступеня ризику зроблених ними інвестицій; чи повинні вони продавати, купувати або продовжувати тримати свою частку в активах підприємства, чи тебе підприємство здатне задовольнити їх очікування стосовно дивідендів). Більше того, подальші власники акцій і кредитори, як правило, одержують менше, ніж попередні, гарантій і прав на пріоритетне отримання виплат при можливому банкрутстві підприємства. Для компенсації відповідного ризику акціонери і кредитори вимагають від адміністрації підприємства надання регулярної фінансової інформації, а також наполягають, щоб ця інформація була підтверджена незалежним третьою особою (аудитором) таким чином, щоб її можна було вважати достатньо надійною для прийняття управлінських рішень. Якщо, не керуючи підприємством безпосередньо, власники можуть бути впевнені в чесності й акуратності своїх керуючих, а також у відсутності фальсифікацій у періодично складати і надавати їм фінансової звітності, то, відповідно до теорії агентів, очевидна необхідність аудиту.
Правильні дані потрібні не тільки безпосереднім інвесторам або акціонерам, але і кредиторам для оцінки надійності погашення позик і виплати відсотків. Постачальників цікавить інформація про здатність підприємства вчасно погасити кредиторську заборгованість; працівників підприємства, стабільність і рентабельність його діяльності для оцінки своїх перспектив зайнятості, отримання фінансових та інших пільг і виплат. Уряд зацікавлений в інформації, необхідної для розробки економічної політики, включаючи податкові заходи.
Компанії, в яких адміністрація та власники представлені одними і тими ж особами (тобто відсутній традиційний для великих компаній конфлікт інтересів), проводять аудит тому, що це забезпечує їм цілий ряд переваг:
можливість уникнути суперечок між партнерами, особливо в ситуаціях зі складним угодою про розподіл прибутку, завдяки тому, що рахунки піддаються об"єктивному аналізу з боку незалежного аудитора;
спрощення процедури залучення нового партнера завдяки надаються можливості вивчити висновки аудитора про фінансовий стан компанії;
спрощення процедури отримання фінансової допомоги завдяки поданням завірених аудитором документів про фінансове становище компанії;
спрощення відносин з податковими органами, так як перевірені аудитором рахунку викликають більшу довіру;
можливість отримати кваліфіковану допомогу у вирішенні різних проблем: аудитора часто запрошують в якості арбітра г при розборі специфічних спірних питань між партнерами.
Об"єктами аудиторського контролю є предмети і засоби праці, а також сама праця, який використовується в процесі розширеного відтворення суспільно необхідного продукту.
За видами об"єкти аудиторської діяльності підрозділяються:
ресурси - засоби праці, предмети праці, трудові ресурси, фінансові ресурси, нематеріальні активи;
господарські процеси - економічні процеси впровадження нової техніки і технологій, МТО, основне виробництво, допоміжне виробництво, збут продукції, забезпечення фінансовими ресурсами;
економічні результати діяльності підприємства - обсяг виробництва, фондовіддача, виробнича с / р, нерозподілений прибуток, рентабельність підприємства;
організаційні форми управління - організаційна структура виробництва, апарат управління;
методи управління - система стимулювання, всередині виробничий розрахунок;
функції управління - планування, нормування, облік, контроль, економічний аналіз, регулювання, стимулювання.
3. Історія розвитку та тенденції становлення аудиту
Аудит (у різних перекладах це слово означає «він чує», що слухає ») має досить велику історію. Вивчення історіографічних джерел дає можливість стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов"язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому - на папері. Так, при І і II династіях у старовинному Єгипті (3400 - 2980 рр.. До н.е.) через кожні два роки велися інвентаризації рухомого і нерухомого майна. При IV династії періодична інвентаризація була замінена поточною (перманентною). Метою її була перевірка достовірності розподілу хліба та інших продуктів харчування. Контроль господарської операції здійснювався трьома особами - один наголошував на папірусі кількість цінностей, які передбачалися до відпуску; другий - проставляв поряд фактичний відпуск і, врешті-решт, третій - порівнював кількість виданих продуктів з нормами, виявляв відхилення. Вже на зорі зародження контроль за господарськими процесами формувався як незалежна від безпосередніх виконавців та на документуванні господарських процесів.
При VI династії в Єгипті у обліку почали складати кошториси витрат та контролювати їх дотримання господарюючими суб"єктами, які підтверджується документами (2500 - 2400 рр.. До н.е.). Зокрема, внутрішній аудит здійснюється на будівельних, сільськогосподарських та інших роботах. Керівник робіт у кінці дня подавав письмовий звіт. Прийом робіт і контроль за їх кількістю і якістю здійснювалися спеціальною комісією.
У Вавилонії керівники робіт також складали звіти щодня, які перевірялися згідно з нарядами на виконані роботи. Характерно, що контроль охоплював витрачання сировини і матеріалів на виготовлення продукції. Збереглися звіти про роботу прядильних майстерень. Працівниця одержувала із комори вовняну пряжу за масою, залежно від якості і маси їй визначали чад, які контролювали за нормами.
Вавілонія була першою державою, де виникло спеціальне законодавство. Закони Хаммурабі (2200 - 2150 рр.. До н.е.) передбачали: купцям - ведення самостійного обліку; храмам - державне рахівництво; передача грошей без розписки вважалася недійсною. Отже, законодавче регулювання обліку було підпорядковане здійсненню контролю за діяльністю суб"єктів господарювання для повноти і своєчасності сплати податків.
У Юдеї облік поєднувався з незалежним контролем. Про це в Біблії збереглося вираз царя Соломона щодо тих, хто постійно перебував у торгових відносинах: підраховується і оцінюй, що даєш, і що отримуєш - запиши. На Великдень жерці Єрусалимського храму не починали службу до тих пір, поки "головний бухгалтер" Іудеї не закриє всі контокорентного рахунку і не складе звіт і цей звіт не отримає санкції контрольних органів. Спеціальною інструкцією передбачався порядок обліку пожертвувань у храм. Перед вівтарем встановлювався скриню, царський контролер разом з головним жрецем відмикали замок і підраховували пожертвування.
У великій багатонаціональній імперії Персії, розділеній на сатрапії, велика постійно діюча армія зумовила потребу жорсткого контрольного апарату. Бухгалтери і контролери у цій імперії вели не лише відкритий облік явищ господарювання, а й таємний. Контролерів називали «очима і вухами царя».
У Старовинної Греції особлива увага приділялася контролю збереження власності, зокрема майна (інвентарю). Крадіжку греки розглядали як матеріальну шкоду. Тому створювали такі умови, при яких державі був вигідний недолік цінностей у матеріально відповідальних осіб. Тим не менш, важливо, щоб у розкрадача було чим погасити нестачу, тому на посади з матеріальною відповідальністю призначали лише осіб багатих, спроможних внести великий заставу або представити впливових поручителів. Недолік цінностей покривалася із застави або майна матеріально відповідальної особи або його поручителів, причому якщо нестача кваліфікувався як розкрадання, то відшкодування вироблялося в десятикратному розмірі. Звідси інше розуміння контрольного прийому інвентаризації як засобу перевірки цінностей у натурі. Ініціатива інвентаризації мала виходити від матеріально відповідальної особи, яка після здавання звіту повинна потурбуватися про докази його достовірності. Цей підхід відповідає сучасному договірному аудиту, коли власник, керівник підприємства за угодою з аудитором замовляє контрольну перевірку з питань, які вимагають незалежного висновку аудитора.
В Афінах існували спеціальні чиновники і контролери, до обов"язків яких входило складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль. Фінансовий облік і контроль були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і витрат, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.
Характерним був контроль за сплатою податків. Документи по сплати податків розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, в результаті залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійної (позиційної) запису, яка застосовувалася в обліку і контролі.
Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність з аудиторським контролем, введеним в податкових органах України. В Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж доріг.
Істотно те, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Аристотель у "політесу" чітко розмежував облікові і контрольні функції, причому розглядав ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від нього. Як бачимо, незалежність аудиту виходить з глибокої давнини.
У Китаї у VII ст. до н.е. було введено посаду головного аудитора, основним обов"язком якого було визначати чесність урядових чиновників, що розпоряджалися державними коштами, майном. З плином часу форми державних аудиторських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об"єктивному (незалежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб"єктів господарювання, розподілі державних і громадських коштів тощо
У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалюються облік і контроль господарської діяльності, з"являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, які сьогодні здійснює аудит. Так, в одному з трактатів домініканського ченця Вальтера Хенлі визначено:
піддавати ретельній перевірці звіти;
кожен рік проводити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей;
обов"язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;
підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, оскільки бувають випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.
Розвиток господарської діяльності вимагало і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. В Англії з"явився інститут контролерів (аудиторів). Поява такої посади пов"язана з необхідністю гарантувати достовірність звітності.
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 24 березня 1324 Едуард II призначив трьох державних аудиторів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зобов"язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеде, Уельсі та ін, відзначати всі зауваження щодо ведення рахунків. Є чимало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.
Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тісно пов"язаний з бухгалтерським обліком. Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереженням і витрачанням коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси об"єктами контролю стають сировина та його витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Таким чином, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.
Професія незалежного бухгалтера-аудитора виникла в минулому столітті в акціонерних суспільствах Європи. Це було викликано потребою в об"єктивній оцінці звітності акціонерного товариства, одержанні достовірних даних про фінансове становище підприємства. Ці об"єктивні дані міг дати тільки незалежний від фірми фахівець.
Можна відзначити, що бухгалтери-аудитори з"явилися у Великобританії в середині XIX ст. Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про британські компанії, прийняте в 1862 р. У ньому запропоновано в обов"язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це обумовлено потребою в об"єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію мало б певний ризик, тому що нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недовіра акціонерів і кредиторі!), З одного боку, і податкових органів - з іншого, до достовірності бухгалтерських балансів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, які повинні були вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовірність. При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах акціонерів заслуховувалося висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджувався, і давалася оцінка діяльності правління товариства.
Таким чином, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантами того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оголошено. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання інвестування, загальною виробничою діяльності тощо.
Аудиторська служба швидко розвивалася в країнах з ринковою економікою. Вже через п"ять років після встановлення обов"язкового аудиту в Англії був прийнятий такий же закон у Франції.
До початку XX ст. незалежний аудит в Сполучених Штатах Америки будувався за англійської моделі, що передбачає детальні дослідження даних балансу. У зв"язку з цим Р. Монтгомері назвав американський аудит цього раннього етапу «счетоводческім аудитом», відзначивши, що три чверті робочого часу аудитора йшло на підрахунки і складання бухгалтерських книг. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, який регулював аудиторську діяльність. Перше офіційне постанову про аудит у США було опубліковано у 1917 р. і присвячене «аудиту балансів». Ця постанова була підготовлено Американським інститутом бухгалтерів-експертів (в даний час Американський інститут дипломованих присяжних бухгалтерів - АІСРА).
Стандартизація аудиту в США почалася з 1939 р., коли АІСРА заснувала Комітет з аудиторським процедур і він видав Положення про аудиторську процедурою (SАР). До 1972 р. вийшло 54 Положення. Комітет перетворений у Виконавчий комітет з аудиторських стандартів (пізніше він був перейменований в Раду з аудиторським стандартам). Рада узагальнив всі Положення та звів їх воєдино у вигляді Положення про аудиторську процедурою (SAS) № 1, яке діє в даний час.
У 1880 р. був заснований Інститут присяжних бухгалтерів в Англії та Уельсі. Сто років по тому він мав 76 тис. членів. Цей інститут проводить велику методичну роботу, розробляє облікові й аудиторські стандарти, видає журнал «Ассоuntants», у якому друкуються різноманітні матеріали з аудиту.
У Німеччині перша спроба введення аудиту була зроблена в 1870 р., коли доповнення до закону про акціонерні товариства зобов"язало наглядові ради цих товариств здійснювати перевірку основних звітних форм - балансу і звіту про розподіл прибутку - і доповідати про результати перевірки на загальних зборах акціонерів.
Більш чітко методику організації зовнішньої аудиторської перевірки сформульована в приписах щодо акціонерних товариств у 1931 р. У 1932 р. в Німеччині був створений Інститут аудиторів, що проіснував до 1941 р. Після закінчення Другої світової війни в Дюссельдорфі утворений Інститут аудиторів, який в 1954 р. перейменований в Інститут аудиторів Німеччини. Він завоював високий авторитет і по суті є загальнонімецької організацією.
В даний час в Інститут аудиторів входять понад 6000 аудиторів і 700 аудиторських організацій. Основною умовою членства є добровільне, але суворе дотримання професійних правил, що включає дотримання етичних норм.
Державний вплив на аудиторську діяльність в Німеччині визначається тим, що всі аудитори та аудиторські фірми повинні в обов"язковому порядку складатися членами Аудиторської палати ФРН.
У Франції є дві основні організації, що займаються аудиторською діяльністю в країні: Палата експертів-бухгалтерів і Національна компанія комісарів рахунків. Основна відмінність між бухгалтерами та комісарами по рахунках полягає в тому, що перші запрошуються для прове-дення перевірок бухгалтерського обліку та звітності в акціонер-них суспільствах, а другі призначаються в обов"язковому порядку відповідно до чинного законодавства про акціонерні товариства. Комісари за рахунками здійснюють найбільш відповідальні перевірки, професія експерта-бухгалтера не так суворо регламентується урядовими органами.
В Італії законну аудиторську діяльність можуть здійснювати відповідно до Постанови уряду 1992 тільки ті особи, які внесені до спеціального реєстру іменний, що знаходиться під контролем Міністерства юстиції. Потрапити до цього реєстру можуть тільки аудитори, здали іспити з бухгалтерського обліку, права, обчислювальної техніки та інформатики. Претендентами звання аудитора можуть стати фахівці з вищою економічною, юридичною та комерційним утворенням при наявності не менше трьох років практичного стажу.
В даний час йде становлення аудиту в таких країнах, як Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія та Словаччина, в яких раніше існувала жорстка система централізованого планування, а тепер вони перейшли до ринкової економіки.
У 1983 р. створена Аудиторська адміністрація в Китаї і виникли перші аудиторські фірми, які в даний час значно розвинені.
Все більше поширення аудит одержує в країнах СНД. Аудиторська діяльність у країнах СНД - в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших - розвивається у міру формування ринкової економіки, створення різноманітності форм власності капіталу. Аудиторська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту в країнах СНД є те, що створено Координаційний центр з аудиту за участю певних структур ООН, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Координаційний центр надає допомогу в розробці методичного забезпечення аудиту.
Важливим поштовхом розвитку аудиту в Україні стало прийняття 22 квітня 1993 Закону «Про аудиторську діяльність», де були визначені основні права і обов"язки аудиторів, порядок їх сертифікації та ліцензування діяльності (з 1999 року ліцензія скасована, але введено обов"язкове реєстрування аудиторських фірм в реєстрі Аудиторської палати України).
4. Аналітичні процедури аудиту
Аналітичні процедури - один з видів аудиторських процедур по суті. Це виявлення та оцінка співвідношення між фінансово-економічними показниками підприємства, що перевіряється.
Завдання аналітичних процедур:
- Вивчення діяльності економічного суб"єкта
- Оцінка фінансового становища (перспективи діяльності)
- Виявлення фактів викривлення бухгалтерської звітності
- Скорочення кількості детальних аудиторських процедур
- Забезпечення тестування з метою отримання відповідей на виниклі питання.
Аналітичні процедури проводяться на всіх етапах аудиторського процесу.
1. На етапі планування - аналітичні процедури сприяють розумінню діяльності суб"єкта і виявлення ступеня аудиторського ризику.
2. На етапі безпосередньої перевірки застосовуються аналітичні процедури при дослідженні відхилень від заданих параметрів, нормативів, планів.
3. На етапі завершення аудиторських аналітичних процедур застосовуються дані остаточної перевірки наявності у звітності суттєвих викривлень або інших фінансових проблем.
В процесі проведення перевірки аудитор може застосовувати аналітичні процедури:
1. Порівняння фактичних і планових показників
1. Порівняння фактичних показників бухгалтерської звітності з прогнозними даними, самостійно визначені аудитором.
Приклад: для перевірки декларації з ПДВ аудитор самостійно визначає суму податкового кредиту та суму податкових зобов"язань.
Для цього необхідна наступна інформація:
а) податкові накладні на придбання ТМЦ
б) книга обліку покупок
в) журнал реєстрації виданих довіреностей
г) дані складського господарства про оприбуткування ТМЦ
д) дані виписок банку про перерахування коштів постачальника
Порахувавши суми грошових коштів, які виплачуються на придбання ТМЦ, визначаємо суму ПДВ і порівнюємо її з даними, відображеними в податковій декларації з ПДВ у колонці «податковий кредит».
Далі аудитор бере первинні документи для визначення виручки від реалізації готової продукції, товарів і послуг:
- Податкові накладні на реалізацію
- Дані складського обліку про відпустку товарів зі складу
- Журнал реєстрації продажів
- Документи: прості накладні на відпуск товарів і довіреності
Потім шляхом підрахунку аудитор визначає суму реалізації ДП, товарів, робіт, послуг і суми податкового зобов"язання і порівнює з даними декларації з ПДВ.
2. Порівняння показників бухгалтерської звітності та пов"язаних з ними коефіцієнтів звітного періоду з нормативними значеннями або встановлених самим суб"єктом підприємницької діяльності.
3. Порівняння показників бухгалтерської звітності з середньогалузевими даними.
Досить ефективним є в системі аудиторських процедур процедура розрахунків різних коефіцієнтів на базі звітних та нормативних показників.
Вибір коефіцієнтів, методів їх розрахунків, періодів часу проводиться на підставі нормативних документів, внутрішньофірмових інструкцій або професійних суджень самого аудитора.
При порівнянні можна отримати можливість точніше аналізувати діяльність даного суб"єкта. При цьому аудитор повинен враховувати особливості облікової політики суб"єкта підприємницької діяльності. Якщо аудитор використовує метод порівняння, то він повинен бути впевнений в точності наданої йому інформації.
Надійність результатів аналітичних процедур залежить від:
- Правильності оцінки аудитора
- Ступеня ризику не виявлення
- Внутрішньогосподарського ризику
- Ризику бухгалтерського обліку.
Результатами аналітичних процедур є виявлення аудитором наявності або відсутності незвичайних операцій і відхилень в бухгалтерському обліку. При виявленні подібних явищ аудитор повинен відобразити це в своєму висновку.
Процес дослідження відхилень повинен починатися з опитування керівника.
Результати аналізу незвичайних відхилень і результати виконання аналітичних процедур аудитор повинен відобразити в своїх робочих документах.
У висновку аудитор повинен описати шляху виявлення шахрайства:
виявити можливі цілі шахрайства
познайомитися з персоналом особливо з керівними особами, їх моральними принципами
виявити можливості здійснення шахрайства
виявити ознаки шахрайства шляхом аналітичних процедур
Золоте правило аудитора для виявлення шахрайства та обману:
не засновувати довіру до людей тільки на їх положення в суспільстві або великому досвіді
не оголошувати причину відхилень, а спробувати її з"ясувати
не думати, що шахрайство не можливо на даному підприємстві
відчувати особисту відповідальність за виявлене шахрайство
при виявленні потенційних проблем посилювати контроль за зниженням ризику
дізнатися ситуацію, яка супроводжується високим ризиком шахрайства та її симптоми.
5. Завдання
Необхідно: Визначити, які прийоми повинен застосувати аудитор для встановлення наведених порушень.
Дані для виконання:
1. Списання природного убутку на товари за затвердженими головним технологом нормами.
2. Суми звіту про використання коштів, отриманих на відрядження або підзвіт, не відповідають записам наданих виправдувальних документів про витрачених підзвітних сум.
3. Неправильно розрахована заробітна плата працівникам-підрядникам через застосування неправильних підрядних розцінок.
4. Підробка підписів при отриманні грошей особами, яким видана заробітна плата.
5. Операції з отримання готівки з банку неправильно відображені в обліку.
6. Відображення в акті виконаних робіт таких обсягів, на які не оформлені наряди.
7. Невідповідність реквізитів підприємства і друку на податковій накладній.
8. У видатковому касовому ордері немає підпису керівника підприємства.
9. Включення до відомості на видачу заробітної плати прізвище працівника, який прийнятий тільки в наступному місяці.
10. У порівняльній відомості, складеної за результатами інвентаризації, неправильно розрахована сума недостачі.
11. Податкова накладна на придбані матеріали оформлена на бланку типової форми.
Рішення
Всі наведені порушення встановити аудитору можна за допомогою 1 групи прийомів, а саме визначення реального стану об"єкта.
Розглянемо кожен випадок окремо:
1. . Списання природного убутку на товари за затвердженими головним технологом нормами. Встановлюється в ході документальної перевірки та інвентаризації.
2. Суми звіту про використання коштів, отриманих на відрядження або підзвіт, не відповідають записам наданих виправдувальних документів про витрачених підзвітних сум. Встановлюється в ході документальної перевірки.
3. Неправильно розрахована заробітна плата працівникам-підрядникам через застосування неправильних підрядних розцінок. Встановлюється в ході документальної перевірки.
4. Підробка підписів при отриманні грошей особами, яким видана заробітна плата. Встановлюється в ході документальної перевірки та за потреби експертизи.
5. Операції з отримання готівки з банку неправильно відображені в обліку. Встановлюється в ході документальної перевірки.
6. Відображення в акті виконаних робіт таких обсягів, на які не оформлені наряди. Встановлюється в ході документальної перевірки.
7. Невідповідність реквізитів підприємства і друку на податковій накладній. Встановлюється в ході документальної перевірки.
8. У видатковому касовому ордері немає підпису керівника підприємства. Встановлюється в ході документальної перевірки каси підприємства.
9. Включення до відомості на видачу заробітної плати прізвище працівника, який прийнятий тільки в наступному місяці. Встановлюється в ході документальної перевірки.
10. У порівняльній відомості, складеної за результатами інвентаризації, неправильно розрахована сума недостачі. Встановлюється в ході документальної перевірки та інвентаризації.
11. Податкова накладна на придбані матеріали оформлена на бланку типової форми. Встановлюється в ході документальної перевірки.
6. Список використовуваної літератури
1. Закон України "Про аудиторську діяльність".
2. Положення про сертифікацію аудиторів.
3. Бутінець Ф. Ф. Аудит: Підручник. - Житомир: "Рута", 2002.
4. Понікаров В. Д., Сєрікова Т. М. Аудит: Навч. сел. для самостійні. вивчений. дисципліни. - Х.: Вид. «ІНЖЕК», 2003.
5. Програма курсу Аудит для студентів спеціальності 8.050106 всіх форм навчання Мултанівська Т. В. Гузій А. О.
6. "Експрес-аналіз законодавчих і нормативних актів" № 23
7. ЛІГАБізнессІнформ.
(zip - application/zip)
Статистика файлового архива
