Намалюй свій страх

Текст:

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичне дослідження особливостей проведення психологічного консультування з метою усунення дитячих страхів у дітей молодшого шкільного віку

1.1. Поняття страху в сучасній науковій літературі

1.2. Вікові особливості прояву страхів у дітей молодшого шкільного віку

1.3. Особливості проведення психологічного консультування з дітьми молодшого шкільного віку та їх батьками

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву дитячих страхів у молодших школярів

2.1. Характеристика вибірки, методів та методик дослідження

2.2. Аналіз даних отриманих в ході дослідження

2.3. Психологічне консультування дітей молодшого шкільного віку з метою зниження рівню тривожності та усунення дитячих страхів

Висновки

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Проблема дослідження феномену страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.

У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною: проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Але, на нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів дітей залишається не зовсім вирішеним.

Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А започатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.

Об’єкт дослідження - страхи дітей молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є особливості психологічної діагностики дитячих страхів.

Мета дослідження – вивчення методів подолання дитячих страхів у молодшому шкільному віці проведення консультування молодших школярів з метою усунення страхів.

Відповідно до поставленої мети дослідження нами були визначені наступні завдання:

- Теоретично дослідити проблему прояву дитячих страхів у молодшому шкільному віці;

- провести теоретичний аналіз особливостей психологічного консультування дітей молодшого шкільного віку;

- визначити методики для виявлення страхів у дітей молодшого шкільного віку;

- провести діагностику наявності страхів у дітей даної вікової групи;

- провести індивідуальне психологічне консультування з метою подолання дитячих страхів.

Методи дослідження:

1. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження;

2. проективний метод;

3. бесіда;

4. спостереження.

Структура курсової роботи. Дана робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1.1 Поняття страху в сучасній науковій літературі

Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно - захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними фізіологічними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділеннях шлункового соку.

У найзагальнішому вигляді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існують дві загрози, які мають універсальний і одночасно фатальний в результаті характер. Це смерть і крах життєвих цінностей, таких понять, як життя, здоров"я, самоствердження, особисте та соціальне благополуччя. Але і крім крайніх виразів страх завжди передбачає переживання будь-якої реальної чи уявної небезпеки [8, с.45].

З. Фрейд вважав, що страх дітей спочатку є тільки виразом того, що їм не вистачає коханої людини, тому вони зустрічають будь - яку сторонню людину зі страхом; вони бояться темряви, тому що в темряві не видно коханої людини, і заспокоюються, якщо можуть тримати в темряві руку цієї особи. На його думку, переоцінюють значення всіх дитячих переляків або моторошних казок няньок, коли звинувачують їх у тому, що вони викликають боязкість дітей. Діти, схильні до боязкості, сприйнятливі до таких казок, які на інших дітей не справляють ніякого враження. А до страхів схильні діти з дуже сильним, або передчасно розвиненим, чи занадто вимогливим сексуальним потягом [32, с.81].

Страхи дітей - це нормальне явище в їх розвитку. Вікові страхи мимовільно проходять з віком. Негативний вплив здатні здійснювати лише неадекватні, надмірно сильні, болісно загострені страхи. У такому випадку розвивається « невроз страху». До його розвитку можуть призводити як внутрішні фактори (наприклад, підвищена тривожність, занепокоєння, надмірна сензітівность, недовірливість), так і зовнішні соціальні фактори ( неправильне виховання, гіперопіка, гіпоопіка, підвищена вимогливість до дитини, егоцентричне виховання) [39, с.65 ].

Набагато більш розповсюджені уявні дитячі страхи. Їх джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі), які мимоволі заражають дитини страхом, тим що занадто наполегливо вказують на наявність небезпеки. страх психологічний дитячий тривожність

До числа нав"язаних можна також віднести і страхи, які виникають у надмірно тривожних батьків. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивствах відбиваються на її психіці, калічать її.

Все це дає підставу говорити про умовнорефлекторний характер страху, навіть якщо дитина лякається ( здригається) при раптовому стукоті або шумі, так як останній колись супроводжувався украй неприємним переживанням. Подібне поєднання закарбувалось в пам"яті у вигляді певного емоційного сліду і тепер мимоволі асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом [14, с.4].

Страх - це один із засобів пізнання навколишньої дійсності, який веде до більш вибіркового і критичного ставлення до неї. Страх, таким чином, виконує певну соціалізуючу і навчальну роль у процесі формування особистості. Тому виховання стійкості до страху спрямоване не на позбавлення від нього, а на вироблення вміння володіти собою при його наявності, тим більше що у кожного з нас є природні психологічні механізми для його подолання [39, с.66].

Так само часто, як термін « страх», зустрічається термін «тривога», і в страху, і в тривозі є спільний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання і занепокоєння, тобто в обох поняттях відображено сприйняття загрози або відсутність почуття безпеки. Апофеоз страху і тривоги - жах.

Теоретично, як підкреслюють багато авторів, різниця між тривогою і страхом проста: страх - це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривога - це стан неприємного передчуття без видимої на те причини (причина існує тільки у свідомості людини).

Але при аналізі конкретного випадку стану напруги встановити цю різницю досить непросто. Часто дуже важко сказати, чи є спостережувана реакція страхом або тривогою, або чого в ній більше - страху чи тривоги, або в який момент страх переходить в тривогу і навпаки [3, с.27].

З точки зору Фрейда, переживання біологічного відокремлення від матері є травмуючим і тому наступні ситуації роз"єднання ( наприклад, дитина залишається одна; вона залишена в темряві або виявила незнайому людину там, де очікувала знайти матір) викликає реакцію сильної тривоги. Подібне відчуття сильного стресу і безпорадності переживається при народженні, відлученні від грудей, а пізніше проявляється в страху кастрації. Всі такого роду переживання приводять до зростання напруги і похмурих передчуттів [45, с.127].

П. Тілліх вважає, що страх і тривога нероздільні - вони іманентно пов"язані один з одним. « Жало страху - тривога, а тривога прагне стати страхом». І в той же час він поділяє їх наступним чином: страх - конкретний об"єкт, при зіткненні з яким людина може проявити мужність. Тривога ж означає відсутність будь-якого об"єкту і характеризується відповідно відсутністю спрямованості та інтенціональності. Хоча в певному сенсі об"єкт є й у тривоги, але тільки у вигляді поняття загрози, реальне джерело загрози при цьому відсутнє; інакше кажучи, в якості об"єкта тривоги виступає «заперечення всякого об"єкта». Таким чином, тривога - це страх перед невідомим, а це невідоме в силу своєї природи не може набути зрозумілі обриси [3, с.30].

Тривога, на відміну від страху, почуття яке не завжди негативно сприймається, так як вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування. Почуття неспокою в залежності від психічної структури особистості дитини, її життєвого досвіду, її взаємин з батьками та однолітками може набувати значення як тривоги, так і страху. Об"єднуючим початком для страху і тривоги є почуття занепокоєння. воно проявляється в тому, що дитина губиться, коли її запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді на питання, каже тремтячим голосом і часто замовкає зовсім. Усередині все холоне, тіло «наливається свинцем», долоні стають вологими. Вона може робити багато зайвих рухів, або навпаки, стає нерухомою [14, с.5].

У свою чергу страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об"єктивізованій формі, якщо передчуття непропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжний перебіг. У деяких випадках страх представляє своєрідний клапан для виходу тривоги, яка лежить під ним, подібно лаві, яка витікає з жерла вулкана. Якщо людина починає боятися самого факту виникнення страху (страх страху), то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше, побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати її життю й благополуччю.

Таким чином, тривога - це базисна реакція, загальне поняття, а страх - це вираз тієї ж самої якості, але в специфічній формі.

У міру розвитку психіки людини і ускладнення форм її життя страх набуває соціально опосередкований характер і починає виражати все більш, психологічно тонку гаму морально -етичних почуттів і переживань.

Як і людина на ранніх ступенях свого соціального розвитку, дитина перших років життя боїться всього нового і невідомого, одушевляє предмети і казкові персонажі, побоюється незнайомих тварин і вірить, що вона і йогта її батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реально, отже, їхні страхи також носять реальний характер. Баба Яга - це жива істота, що живе десь поруч, а дядько тільки й чекає, щоб забрати їх у мішок згідно загрозам батьків. Тільки поступово складається об"єктивний характер уявлень, коли вчаться розрізняти відчуття, справлятися з почуттями і мислити абстрактно- логічно. Ускладнюється і психологічна структура страхів разом з ними приходять умінням планувати свої дії і передбачати дії інших, зявляється здатності до співпереживання, почуттям сорому, провини, гордості і самолюбства.

Егоцентричні, засновані на інстинкті самозбереження, страхи доповнюються соціально опосередкованими, що зачіпають життя і благополуччя інших, спочатку батьків і людей, які доглядають за дитиною, а потім і людей поза сферою її безпосереднього спілкування. Розглянутий процес диференціації страху в історичному і особистісних аспектах - це шлях від страху до тривоги, про яку можна вже говорити в старшому шкільному віці і яка як соціально опосередкована форма страху набуває особливого значення в шкільному віці [47, с.312].

Особистісно обумовлений страх визначений характером людини, наприклад її тривожністю, вразливістю, і здатний з"являтися в новій обстановці або при контактах з незнайомими людьми. Ситуаційно і особистісно обумовлені страхи часто змішуються між собою залежно від досвіду міжособистісних стосунків [5, с.110].

Страх також буває реальний і уявний, гострий і хронічний. Реальний і гострий страхи зумовлені ситуацією, а уявний і хронічний - особливостями особистості.

Страх і тривога як відносно епізодичні реакції мають свої аналоги в формі більш стійких психічних станів: страх - у вигляді остраху, а тривога - у вигляді тривожності. Загальною основою всіх цих реакцій і станів буде почуття занепокоєння. Якщо страх і частково тривога швидше ситуаційно, ніж особистісно, обумовлені психічні феномени, то боязнь і тривожність, навпаки, швидше особистісно мотивовані і, відповідно, більш стійкі.

Незважаючи на те, що страх - це емоція, що інтенсивно виражається, слід розрізняти його звичайний, природний і патологічний рівні.

Страх - явище неоднорідне за своїм змістом, за силою, за причинами які, його викликали, виникає він у дітей в різному віці, і пов"язаний то з реальними подіями, то народжується як би з нічого. Батькам необхідно знати, де це природна реакція організму, а де вже відхилення від норми, в який момент треба починати бити тривогу, звертатися до лікаря, почати перебудовувати взаємовідносини в сім"ї.

Зазвичай страх короткочасний, зворотній, не торкається глибоко ціннісних орієнтацій людини, істотно не впливає на її характер, поведінку і взаємини з оточуючими людьми. Більш того, деякі форми страху мають захисне значення, оскільки дозволяють уникнути зіткнення з об"єктом страху.

На патологічний страх вказують його крайні, драматичні форми вираження (жах, емоційний шок, потрясіння), затяжність, мимовільність, тобто повна відсутність контролю з боку свідомості, несприятливий вплив на характер, міжособистісні стосунки і пристосування людини до навколишньої соціальної дійсності [15, с.70].

Вартим уваги фактом є те, що у дівчаток не тільки більше число страхів, ніж у хлопчиків, але і їхні страхи більш тісно пов"язані між собою, тобто більшою мірою впливають один на одного, як в дошкільному, так і в шкільному віці. Іншими словами, страхи у дівчаток більш міцно пов"язані з структурою особистості що формується, і насамперед з її емоційною сферою. Як у дівчаток, так і у хлопчиків інтенсивність зв"язків між страхами найбільша в 3 -5 років. Це вік коли страхи «чіпляються один за одного» і складають одне ціле - психологічну структуру занепокоєння. Оскільки це збігається з бурхливим розвитком емоційної сфери особистості, то можна припускати, що страхи в цьому віці найбільш «скріплені» емоціями, найбільшою мірою мотивовані ними.

Максимум страхів в 5 -8 років, у віці, коли помітно зменшується інтенсивність зв"язків між страхами, але коли страх більш складно психологічно мотивований і несе в собі більший інтелектуальний заряд. Як відомо, емоційний розвиток в основних рисах закінчується до 5 років, коли емоції відрізняються вже свідомою зрілістю і стійкістю. Починаючи з 5 років на перший план виходить інтелектуальний розвиток, в першу чергу мислення (ось чому в багатьох країнах з цього віку починається навчання в школі). Дитина більшою мірою, ніж раніше, починає розуміти, що здатне заподіяти їй шкоду, чого слід боятися, уникати. Отже в старшому дошкільному віці найбільш часто виявляються страхи, можна вже говорити не тільки про емоційну, але і про інтелектуальну основу страхів як особливу психологічну структуру особистості, що формується людини [23, с.15].

Відомо, що майже за всіма страхами дітей стоїть неусвідомлений або усвідомлюваний страх смерті, тому профілактика страхів насамперед у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй належить знати за віком, про реальні небезпеки і загрози, але ставитися до цього адекватно. Як це зробити? Існуючі способи зниження і контролю страху грунтуються насамперед на теорії навчання. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини [39, с.68].

Страх смерті - свого роду морально- етична категорія, яка вказує на свідому зрілість почуттів, їх глибину, і тому виражений у емоційно чутливих і вразливих дітей, що володіють до того ж здатністю до абстрактного, відстороненого мислення. Страх смерті відносно частіше зустрічається у дівчаток, що пов"язано з більш вираженим у них в порівнянні з хлопчиками інстинктом самозбереження. Зате у хлопчиків простежується більш відчутний зв"язок страху власної смерті і в подальшому - батьків зі страхами чужих, незнайомих осіб починаючи з 8 місяців життя, тобто хлопчик, що боїться інших людей, буде більш схильний до страхів смерті, ніж дівчинка, у якої немає такого різкого протиставлення.

За даними кореляційного аналізу, страх смерті тісно пов"язаний зі страхами нападу бандитів, захворювання і смерті батьків, темряви, казкових персонажів, чудовиськ, невидимок, скелетів, страшних снів, тварин, павуків, змій (страхи тварин), машин, поїздів, літаків (страхи транспорту), бурі, урагану, повені, землетрусів (страхи стихії), коли дуже високо, коли дуже глибоко, перебувати в тісній, маленькій кімнаті, приміщенні, води, вогню, пожежі, війни, великих площ, лікарів, крові, уколів, болю, несподіваних, різких звуків, коли щось раптово впаде, стукне, запізнитися до школи, бути покараними, не виправдати чиїсь очікування.

Боязнь померти - це вікове відображення концепції життя. Її точкою відліку є народження, а кінцем - смерть, усвідомлення неминучості якої приходить вперше і проявляється відповідним страхом. Страх смерті з"являється як афективно- загострений вираз інстинкту самозбереження. Цей страх здебільшого зовні не виявляєть, як і взагалі більшість інших страхів, притаманний емоційно чутливим і вразливим дітям і нерідко відсутній при затримці психічного розвитку, психопатоподібній, розгальмованій і агресивній поведінці, а також у дітей, батьки яких страждають на хронічний алкоголізм.

Про те, що дитина боїться смерті, можна здогадатися по наявності інших, пов"язаних зі смертю страхів, насамперед страшних снів, боязні нападу, вогню і пожежі, боязні захворіти (у дівчаток) і боязні стихії (у хлопчиків).

Поява страху смерті означає поступове завершення «наївного» періоду в житті дітей, коли вони вірили в існування казкових персонажів, безсмертя, чудесні явища і багато іншого, з чим тепер доводиться розлучатися.

У молодшому шкільному віці страх і боязнь, тривожність і побоювання можуть бути представлені в однаковій мірі. Тривога ж, як мінливе почуття занепокоєння можлива в будь-якому віці.

Ведучий страх в даному віці - це страх « бути не тим », про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Іншими словами, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, будь то школа, однолітки, сім"я. Конкретними формами страху «бути не тим» є страхи зробити не те, не так, як слід, як потрібно. Вони говорять про наростаючу соціальну активності, про зміцнення почуття відповідальності, боргу, обов"язку, тобто про те, що об"єднано в понятті "совість", як центрального психологічного утворення даного віку. Совість невіддільна від почуття провини як регулятора морально-етичних відносин також і в старшому дошкільному віці. Розглянуті раніше страхи не встигнути, спізнитися, будуть відображенням гіпертрофованого почуття провини через можливе вчинення засуджуваних дорослими, передусім батьками, неправильних дій.

Переживання своєї невідповідності вимогам та очікуванням оточуючих у школярів - теж різновид почуття провини, але в більш широкому, ніж сімейний, соціальному контексті. Якщо в молодшому шкільному віці не буде сформовано вміння оцінювати свої вчинки з точки зору соціальних розпоряджень, то надалі це буде вельми важко зробити, так як упущено найсприятливіший час для формування соціального почуття відповідальності.

З цього зовсім не випливає, що страх невідповідності - доля кожного школяра. Тут багато залежить від установок батьків і вчителів, їх морально-етичних та соціально-адаптивних якостей особистості [33, с.167 ].

Початок відвідування школи підводить своєрідну риску під концепцію життя і смерті, перетворюючи останню як вже пережите почуття в єдину концепцію життя. Нова соціальна позиція школяра сприяє переключенню уваги на більш конструктивні цілі. Ось чому вже з першого класу страх смерті перестає звучати як афект або думка, що викликає занепокоєння. Однак у емоційно чутливих дітей подібний страх може давати про себе знати у вигляді незрозумілої для оточуючих боязні небіжчиків, чорної руки, скелетів і Пікової Дами. Зазвичай вже в 8 років діти бояться не стільки смерті, скільки смерті батьків. Середнє число страхів вище у дівчаток, ніж у хлопчиків, що говорить про більшу чутливості до них представниць жіночої статі.

Найбільша чутливість до страхів як у хлопчиків, так і у дівчаток проявляється в 6 і почасти в 7років (у дітей, які не відвідують школу). До цього віку в основних рисах завершується дозрівання емоційної сфери, розвивається уява і вміння ставити себе на місце іншої людини, що розширює сприйняття страхів і робить їх переживання більш глибоким. Цікавий факт зменшення числа страхів у дітей 7років, які відвідують школу, в порівнянні з дітьми 7років - дошкільнятами. Мабуть, тут можна говорити про активізуючу роль нової соціальної позиції школяра.

Найменше страхів в 12 років. У дошкільному віці як у хлопчиків, так і у дівчаток їх більше, ніж у шкільному, тобто з віком страхи зменшуються [15, с.6].

1.2 Вікові особливості прояву страхів у дітей молодшого шкільного віку

До моменту вступу до школи у дітей спостерігається зменшення кількості страхів, що якраз і зумовлене новою соціальною позицією школяра, яка зменшує егоцентричну спрямованість особистості, а так само і інтенсивно опосередковані форми страху. Ближче до 7 і особливо до 8 років при великій кількості нерозв"язаних страхів, які йдуть з більш раннього віку можна вже говорити про розвиток тривожності як певного емоційного настрою з переважанням почуття занепокоєння, страху зробити що-небудь не те, не так, спізнитися, чи не відповідати загальноприйнятим вимогам і нормам. Все це вказує на вікову соціальну детермінацію страхів, які висловлюються побоюванням бути не тим, кого люблять і поважають, тобто на їх соціально-психологічну обумовленість. От чому страх бути не тим найчастіше зустрічається не тільки у емоційно чутливих дітей з розвиненим почуттям власної гідності, але саме у тих з них, хто внутрішньо орієнтований на соціальні норми і прагнуть дотримуватися їх.

Страхи у дітей мають симптоматичну схожість зі страхами у дорослих, за винятком того, що діти часто не розглядають свої страхи як необгрунтовані. Страхи у дітей часто бувають мінливими і тривають від одного до декількох тижнів. У деяких дітей, однак, страхи зберігаються або перетворюються з віком у більш реалістичні побоювання. Тривалі страхи можуть з’явитися внаслідок більш високого рівня тривожності [3, с.105].

Молодший шкільний вік - це вік коли перехрещуються інстинктивні і соціально опосередковані страхи. Інстинктивні, переважно емоційні, форми страху - це власне страх який сприймається як загроза для життя, в той час як соціальні форми страху є його інтелектуальною переробкою. Ведучий страх в даному віці - це страх «бути не тим», про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Конкретними формами страху «бути не тим » є страхи зробити не те, не так, бути засудженим і покараним. Ці страхи говорять про наростаючу соціальну активності, про зміцнення почуття відповідальності, боргу, обов"язку, тобто про все те, що об"єднано в поняття «совість», яке є центральним психологічним утворенням даного віку [ 39, с.201 ].

Вступ до школи - серйозне випробування для дітей. Нове оточення, нові вимоги, а скільки всього потрібно вміти робити - уважно слухати вчителя, концентрувати увагу, вміти відповідати на питання викладача. Зате бажання побігати, пограти, повеселитися - треба придушувати. Якщо з усім цим дитина справляється, і все у неї йде добре - вона радісна, захоплена, вона вірить в свої сили. Якщо ж ні - інтерес до навчання швидко проходить, успіхів немає і нема чому радіти як дитині, так і батькам.

Першокласники, які з різних причин не можуть справлятися з навчальним навантаженням, згодом потрапляють в розряд невстигаючих, що в свою чергу, приводить як до неврозів, так і до боязні школи [1, с.95].

Існує навіть термін «шкільна фобія», що має на увазі, нав"язливо переслідуючий деяких дітей страх перед відвідуванням школи. Але нерідко мова йде не стільки про страх школи, скільки про страх відходу з будинку, розлуки з батьками, до яких тривожно прив"язана дитина, яка до того ж часто хворіє і знаходиться в умовах гіперопіки. Нерідко передчуття розлуки тягне за собою виникнення різних хворобливих розладів ( головні болі, нудота, блювота), не пов"язаних з соматичними захворюваннями.

Іноді батьки самі бояться школи і мимоволі вселяють цей страх дітям або драматизують проблеми початку навчання, виконують замість дітей всі завдання, а також надмірно контролюють їх. В результаті у дітей з"являється почуття невпевненості у своїх силах, сумніви в своїх знаннях, а також звичка жити чужою працею.

Контрольні роботи, домашні завдання, відмітки, тиск батьків, тиск ровесників, тиск вчителів, проблеми в навчанні. Школа може стати джерелом значних страхів, що вплине не навчання і здоров"я дитини. Дуже часто діти відчувають страх, коли відчувають, що ситуація виходить з-під контролю. Учитель несправедливий, контрольна занадто складна, другої спроби не буде і т.д. ще одна шкільна біда - хвилювання дітей через можливі помилки («Раптом буде неправильно»), а іноді через острах критики або насмішок з боку вчителів, батьків, ровесників. Хвилювання тримає школярів в стані напруги або гіперактивності, яке заважає нормально вчитися, тому що навчання вимагає сприйнятливості і зосередженості. Таким чином, в школі діти можуть опинитися в пастці страху.

Серед причин виникнення шкільних страхів у учнів початкової школи можна відзначити наступні:

- Психотравмуючий характер самої системи навчання (класи по 30-35 чоловік, обмеження рухової активності дитини, зміна звичного режиму дня, зміна обов"язків і соціального статусу дитини і т.д.);

- Стиль спілкування і особливості особистості педагога (при визначенні класу, в якому буде навчатися дитина, необхідно враховувати індивідуальні особливості педагога і дитини, активно включати батьків у виховну позакласну роботу);

- Особистісні особливості дитини ( невідвідування дитячого садка, тип нервової системи, адаптивність дитини, особливості її емоційного реагування та інше).

Контрольні роботи є джерелом тиску. Вони здаються дітям дуже важливими і навіть дуже хороші учні розуміють, що їм можуть поставити запитання, на який вони не дадуть відповідь. Хвилювання перед контрольною роботою може погано вплинути на здатність дитини відповісти на питання, яке вона точно знає, а ліміт часу, відведеного на виконання роботи іноді змушує дітей робити дурні помилки. Контрольні - це типовий випадок залякування себе, коли в голові постійно крутяться думки типу: «Я недостатньо займався, я не знаю правильної відповіді, я отримаю погану оцінку ». Хвилювання від цього посилюється, і дуже скоро дитина потрапляє в пастку залякування, насилу зосереджуючись на завданні.

Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з однолітками, відчувають труднощі адаптації в шкільному колективі і страх перед учителькою. Деякі діти панічно бояться зробити помилку, коли готують уроки. Це відбувається в тих випадках, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому дуже драматично ставляться до помилок. Навіть, якщо батьки не карають дитину, психологічне покарання все одно присутнє. У молодшому шкільному віці відмітка - не просто оцінка конкретного результату діяльності. Вона суб"єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості [12, с.21].

« Ти поганий, тому що ти погано вчишся », - кажуть дитині. Вона погоджується, і виникає нерозв"язний внутрішній конфлікт. Він супроводжується почуттям невизначеності, невпевненості в собі і різними страхами. У ряді випадків страх перед школою викликаний конфліктом з однолітками, боязню проявів фізичної агресії з їх боку. Найчастіше подібні страхи з віком змінюють свій характер, іноді зникають зовсім. Але, приймаючи тривалий характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатності впоратися зі своїми почуттями, контролювати їх.

Шкільні страхи є нормальним супроводом діяльності вчення. Однак ряд факторів можуть призвести до того, що у дитини складеться комплекс страхів або її страхи будуть настільки сильними, що позначаться на успішності її провідної діяльності.

Особливості шкільних об"єктних страхів дітей молодшого шкільного віку:

1. Найбільш сильні страхи переживаються дітьми в першому класі.

2. Біологічні страхи дітей молодшого шкільного віку переважно пов"язані з реальною чи уявною небезпекою болю, заподіяння збитку. Страхи даної групи представлені як страхи сходів, кабінетів, шкільного двору і т.д. Деякі страхи асоціюються з людьми: старшокласниками, батьками, технічним персоналом, адміністрацією школи.

3. Соціальні страхи учнів початкової школи грунтуються на загрозі відторгнення соціумом будь-кого, хто не дотримується прийнятих «правил гри», тобто соціальні норми, правила, очікування, що регламентують включеність суб"єкта в життєдіяльність групи, на рівні конкретних об"єктних страхів у молодших школярів це проявляється як боязнь: а) різноманітних ситуацій оцінювання, в яких школяр виступає як пасивний учасник, котрий очікує оцінювання. Боязнь даних ситуацій добре відома як «страх досягнень» (або ж «страх недосягнення »); б) страх порушити різні часові та організаційні правила шкільного життя, які треба «тримати в голові» і за які несе відповідальність сам учень. Групи соціальних страхів є пов"язаними з розвитком рефлексії та самоконтролю дітей.

4. У міру дорослішання в молодшому шкільному віці біологічні страхи мають тенденцію до зменшення, а соціальні до посилення, що говорить про зміну актуальності окремих страхів для дітей та деяку зміну їх загальної емоційної спрямованості, про певну вікову динаміку страхів.

5. Найбільш сильний страх протягом молодшого шкільного віку - страх покарання з боку референтних осіб. З віком у початковій школі у дітей відбувається поступове посилення впливу референтності.

6. У молодшому шкільному віці існує тенденція до зменшення переживання шкільних об"єктних страхів. З віком збільшується відсоток несуттєвих страхів.

7. У молодшому шкільному віці, не дивлячись на загальне зменшення кількості страхів, одним з провідних страхів буде страх запізнення в школу. Даний страх означає не встигнути, боязнь заслужити осуд, і зробити що-небудь не так, як слід, як прийнято. Велика вираженість цього страху у дівчаток не випадкова, оскільки вони раніше, ніж хлопчики виявляють прийняття соціальних норм, більшою мірою схильні до почуття провини і більш критично сприймають відхилення своєї поведінки від загальноприйнятих норм [36, с.30].

Велика кількість страхів у дітей молодшого шкільного віку пов"язана з навчальною діяльністю. Шкільні страхи є нормальним супроводом навчальної діяльності. Однак ряд факторів можуть призвести до того, що у дитини складеться комплекс страхів або її страхи будуть настільки сильними, що позначаться на успішності її навчання. Страхи не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радості вчення, але і сприяють розвитку дитячих неврозів. Для подолання страхів і тривожності у дітей існують цілі комплекси прийомів, вправ.

1.3 Особливості проведення психологічного консультування з дітьми молодшого шкільного віку та їх батьками

Для початку, зупинимося на деяких особливостях консультування дітей.

Найчастіше їх приводять батьки (а іноді бабусі). Якщо бабуся не є офіційним опікуном, то психолог зобов"язаний поцікавитися, схвалений чи ні візит батьками. Тому, що те, як вони підготують дитини до візиту, те, що вони їй скажуть, може значно вплинути на весь процес. Якщо батьки не дали правдиву точну інформацію про те, навіщо вони йдуть до фахівця, і що там буде відбуватися, дитина може відмовитися співпрацювати, і це затягне процес встановлення контакту, оскільки головна умова результативного консультування - добровільна участь клієнта. Якщо ж дитину змусили прийти до психолога - це дуже знижує продуктивність консультування. Дитячим психологам часто доводиться стикатися з подібною ситуацією. Батькам варто попередньо познайомитися з фахівцем не тільки для того, щоб уточнити рівень його кваліфікації, тривалість консультування, доцільність роботи з дитиною. Але головне для того, щоб зрозуміти, наскільки їм комфортно працювати з цим фахівцем і чи готові вони йому довірити дитину. А потім розпитати, як і що потрібно робити, для того щоб підготувати сина чи дочку до візиту [ 32, с.81].

Робота з конкретним індивідуальним випадком - досить трудомісткий процес, що вимагає певної організації. Найбільш раціональною видається така схема дослідження конкретного випадку.

Таблиця 1.1.

Модель психологічного обстеження дитини в індивідуальному консультуванні

Завдання	Зміст, форми та методи роботи	Методики
1 етап. Збір попередньої інформації
Встановлення довірчих відносин з клієнтом. Зняття емоційної напруги. Орієнтування клієнта в правилах і умовах обстеження.	Отримання інформації про соціальну ситуацію розвитку дитини, гіпотез щодо психологічної проблеми дитини. Визначення стратегії індивідуального обстеження дитини. Первинна бесіда з батьками, отримання інформації від лікарів, вчителів. Спостереження за дитиною в шкільній чи іншій обстановці. Аналіз продуктів творчості дитини (вироби, малюнки, шкільні зошити в динаміці)	Опитувальник АСВ («Стиль сімейного виховання» Ейдіміллера, ЮСТИЦЬКИЙ. Опитувальник батьківського ставлення. Анкета по збору даних про дитину. Методика «Батьківський твір». Збір психологічного анамнезу по схемі, що додається
2 етап. Експериментально – психологічне обстеження
Перевірка висунутих гіпотез щодо сутності, характеру і причин, наявних труднощів і порушень. Встановлення основних психологічних характеристик дитини.	Поєднання тестового та клінічного методів обстеження. Спостереження за дитиною в природній для нього обстановці і обстановці консультації. Вивчення особистісних особливостей батьків (при необхідності)	Тест Векслера; Прогресивні кольорові матриці Равенна «Малюнок людини»; Ф. Гуденаф - Харріса; Візуально - моторний гештальт -тест Л. Бендер,Малюнок сім"ї; Шкала самооцінки Дембо - Рубінштейн ( « Сходинки » - модифікація А.С. Співакова) Проба на спільну діяльність дитини з батьком: «Архітектор -будівельник », « рисунковий діалог» Діагностика міжособистісних відносин і мотиваційної сфери « Два будинки », «Три бажання» та ін.

Таким чином, для кваліфікованого вирішення проблеми необхідно зібрати і проаналізувати інформацію за наступними розділами.

I. Інформація про історію розвитку дитини і стан її здоров"я.

Бесіда з батьком з приводу історії розвитку дитини може відбуватися у формі стандартизованого інтерв"ю за нижче наведеною схемою:

Скарга _____________________________________________________

запит ______________________________________________________

1. Анкетні дані.

Основні відомості про сім"ю: повний склад сім"ї та (характеристика) - коло осіб, які реально беруть участь у вихованні дитини. Характер роботи (змінність роботи, « шкідлива » робота при вагітності). Зміни у складі сім"ї з моменту народження дитини. Житлові умови, якщо несприятливі - уточнити.

2. Особливості пренатального періоду розвитку дитини. Токсикози першої та другої половини вагітності. Інші ускладнення вагітності. Народження (у строк, раніше, пізніше). Ускладнення при пологах ( гіпоксія, асфіксія, обвиття пуповиною, родові травми та ін.) Статус за шкалою Апгар.

3. Стан дитини до моменту обстеження, перенесені захворювання. Характер пристосування, емоційну реакцію. Чи стоїть на обліку у: психіатра, невропатолога, інших фахівців. Особливості сну і харчування з моменту народження; як встановилася регулярність функцій.

4. Де і ким виховувалася дитина, починаючи з народження. Де і ким виховувався на кожному етапі. У якій установі ( звичайній, цілодобовій, логопедичній та ін.) Як складаються стосунки з дітьми, вихователями. Чи були скарги вихователя.

5. Розвиток в ранньому віці. Розвиток моторики, коли дитина почала: сидіти, стояти, ходити. Загальний емоційний фон розвитку. Терміни появи перших слів, фраз. Активність мови. Ставлення: до близьких, до не знайомих дорослих. Оволодіння предметними діями. Чи виховують батьки самостійність у дитини або роблять все за неї. Труднощі в поведінці дитини за три роки. Улюблені заняття та ігри. Характер спільної діяльності: ігри, читання, малювання, слухання казки. Що робите разом.

7. Молодший шкільний вік. Пішла в школу в __ років. Тип школи. Особливості адаптації. Зміна класу, школи. Успішність. Виконання домашнього завдання (хто допомагає). Відносини з однокласниками. Відносини з вчителями. Суспільне життя школи. Інтереси, секції. Ступінь самостійності. Домашні обов"язки. Найбільш типові конфлікти.

II. Відомості про особливості соціальної обстановки, в якій росте дитина, і характер її спілкування і взаємин із значущими особами (сім"я, колектив однолітків у класі та ін.)

Для отримання цієї інформації додатково до вище наведених методик доцільно використовувати Опитувальник АСВ Ейдеміллер - Юстицький, методику Рене Жиля, « Два будинки », проби на спільну діяльність, малюнок сім"ї та інші.

III. Особливості поведінки та діяльності дитини в різних ситуаціях.

Для вивчення особливостей поведінки і діяльності дитини в ситуації обстеження доцільно застосовувати схему спостереження.

IV. Диференційована характеристика розвитку пізнавальної та емоційно - особистісної сфер дитини [14, с.27].

Методичні засоби і прийоми, що використовуються для отримання такого роду інформації досить різноманітні. Їх вибір залежить від специфіки проблеми, віку дитини та ін Головне - це має бути комплекс методик, який системно визначає психологічний статус дитини.

У процесі консультування психолог контактує з батьками ( хоча це може бути і вчитель) кілька разів: у ході бесід зі встановлення історії розвитку дитини, в ході обстеження дитини і батька на предмет специфіки їх взаємин, в ході бесіди за результатами обстеження, на корекційних заняттях ( батьківські групи, тренінг батьківської впевненості та ін.).

Кожна зустріч психолога з особами, що звернулися із запитом, має своєю головною метою досягнення можливо більш глибокого, різнобічного та об"єктивного розуміння проблем дитини, її особистості в цілому.

Передумовами успішного результату консультування є наступні дії психолога в процесі проведення бесід під час перших зустрічей:

1) вміння психолога створити довірчі, відверті стосунки з батьками, вміння проявити емпатію, показати своє ставлення до батьків як до людей, щиро зацікавленим в усуненні труднощів дитини;

2) обговорення цілей і завдань консультування, тобто введення клієнта в ситуацію майбутнього консультування, орієнтація в загальній схемі консультативної роботи;

3) формування у клієнта установки на спільний і різнобічний аналіз проблем дитини;

4) попередження клієнта про можливі труднощі, ускладненнях і перешкоди у процесі пошуку форм психологічної допомоги, а потім і в ході її реалізації; зняття установки на очікування негайних результатів.

Розмова, проведена психологом за підсумками вивчення випадку, переслідує кілька цілей:

1) докладне обговорення загального стану психічного розвитку дитини а також характеру, ступеня і причин виявлених труднощів, умовно - варіантного прогнозу її подальшого розвитку;

2) спільну розробку системи конкретних заходів допомоги або спеціальної корекційної програми;

3) обговорення проблем батьків, пов"язаних з дитиною, їх ставлення до її труднощів;

4) планування подальших зустрічей або роз"яснення необхідності консультацій у фахівців іншого профілю (у разі необхідності).

Залежно від особливостей конкретного випадку заключна бесіда консультанта з батьками може будуватися по-різному, однак найчастіше в ній виділяють чотири основні етапи. При цьому бажано вести бесіду одночасно з обома батьками, так як це допомагає отримати більш об"єктивну і різнобічну картину життя дитини і, крім того, дозволяє їм відчути спільну відповідальність за долю дитини [7, с.61].

На початку бесіди потрібно спонукати батьків до вільного і відвертого обговорення проблем дитини, актуалізації найбільш хвилюючих їх питань. Необхідно також торкнутися їх уявлень про причини труднощів дитини і засоби їх вирішення, допомоги, з"ясувати їхню думку про те, які цілі можна ставити перед дитиною, на яке майбутнє її орієнтувати. На другому етапі бесіди передбачається повідомлення та роз"яснення психологом результатів психологічного обстеження, а також їх спільне обговорення. Конкретні дані та ілюстрації з матеріалів обстеження, демонстровані психологом, зазвичай допомагають батькам скласти правильне уявлення про характер і ступінь труднощів дитини. Необхідно прагнути до вироблення у батьків реалістичного уявлення про труднощі дитини. Після цього (на третьому етапі) обговорюється спеціальна програма дій і конкретні форми реалізації запропонованих рекомендацій. Нарешті, під час закінчення бесіди обговорюється те, як змінилося ставлення батьків до проблем дитини, плануються подальші зустрічі. У процесі бесіди важливо проявити теплоту, розуміння, повагу. Критерієм оцінки ефективності розмови служить те, чи можуть батьки досить впевнено діяти на основі тих відомостей і рекомендацій, які вони отримали від консультанта.

Доцільно проводити максимально докладне обговорення конкретних результатів, отриманих в ході обстеження дитини, - часто це додає велику переконливість висновкам консультанта; батькам корисно мати на руках психологічний висновок, написаний ясною, зрозумілою мовою, або, принаймні, самим записати зі слів психолога висновки та рекомендації, так як це допомагає їм надалі обдумувати результати консультації, шукати конкретні заходи допомоги, виходячи із зафіксованих висновків, перевіряти їх правильність в ході аналізу подальшого розвитку дитини.

Під час роботи безпосередньо з дитиною слід звернути увагу на наступні особливості консультування дітей [10, с.111].

1. При першій зустрічі значно більше часу (ніж в роботі з дорослими) може піти на встановлення контакту, зняття тривожності (оскільки діти більш вразливі й емоційні, ніж дорослі) і задоволення цікавості дитини. Це дуже важливо. Чим більше дитина знає, тим менше рівень тривожності і менше страхів. Водночас дитина повинна отримати тільки ту інформацію, яка буде їй зрозуміла і корисна. Якщо вона буде надмірно докладною або незрозумілою, це може тільки зашкодити. Слід зауважити, що вже період встановлення контакту є дуже інформативним для психолога при виборі способів роботи з дитиною.

Перша зустріч з маленьким клієнтом буде діагностичною. На ній фахівець перевірить точність та обгрунтованість запиту, (оскільки батьки часто бачать тільки « верхівку айсберга » - наприклад, зміни в поведінці дитини. Їм складно виявити причину цих змін) і складе план роботи з дитиною під час наступних зустрічей. Тільки після цього, батьки приймають остаточне рішення щодо продовження або переривання співробітництва.

Багато дітей, особливо молодшого віку, схильні говорити: «Ми нічого не робили, тільки грали і малювали » (для них це дійсно так виглядає). Тому, якщо батьки обирають форму, індивідуальної роботи з дитиною без їх присутності, всі виникаючі питання про використовувані техніки необхідно задавати фахівцеві (щоб уникнути можливих непорозумінь).

2. На етапі діагностики і прояснення запиту з маленькими дітьми складно використовувати інтерв"ю або бесіду, так як діти не бачать своїх проблем, вони ведуть себе відповідно до отриманим від дорослих знань і конкретних обставин. І впевнені, що роблять все правильно. У них слабко розвинене асоціативне мислення, невеликий життєвий досвід, вони емоційні і вразливі. Крім того, у малюків не розвинена саморефлексія і свої дії і вчинки вони оцінюють за реакцєю і словами дорослих. Саме тому найчастіше батьки приходять із запитом на роботу з дитиною і саме вони озвучують проблему (як вони її бачать).

Таким чином, психологу необхідно відтворити цілісну картину проблеми, визначити напрямок роботи з дитиною, провести корекцію дитячої поведінки і обов"язково обговорити з батьками стратегію їх нових стосунків з сином або дочкою. Це важливо, так як стійка зміна поведінки дитини можлива лише при корекції внутрішньосімейних стосунків, і при зміні поведінки дорослих членів сім"ї. Робота дитячого психолога – це робота з усією сімейною системою. Тому дуже важливе розуміння і підтримка з боку батьків.

Батьки мають повне право бути присутніми під час консультування (особливо, якщо дитина не досягла 12 -річного віку), щоб знати про те, що відбувається. І цей факт може дуже сильно впливати на поведінку дитини під час консультування (як позитивно, так і негативно). Дитина в їх присутності може відчувати зайву тривожність і страх; може поводитися, демонстративно привертаючи увагу; може грати роль правильної дитини, яка у всьому догоджає батькам і т.п. Тобто несвідомо гальмувати процес роботи. Але в той же час батьки краще знають контекст, в якому дитина проявляє якості, які їх турбують і можуть допомогти швидше розібратися [4, с.73].

Працюючи з дитиною, фахівець повинен покладатися виключно на свою спостережливість і знання. Оскільки у дітей нездатність (раннє дитинство, молодша школа) до рефлексії ( аналізу власних вчинків і проблем). Психолог не може сказати дитині: « Я припускаю, що з тобою відбувається ось це» і чекати підтвердження або спростування своєї гіпотези.

Вибір форм і методів роботи залежить від віку і розвитку дитини, запиту ( озвученої проблеми), виявлених особливостей особистості дитини, і особистості самого фахівця. Часто приходять діти, психологічний вік яких більше їх біологічного віку. І іноді з молодшим школярем потрібно працювати як підлітком, але при цьому враховувати фізіологічний вік. І це теж накладає відбиток на вибір форм і методів роботи з дитиною.

По закінченні роботи психолог домовляється з дитиною про її нові способи дії. Але на дитину не можна покласти відповідальність за подальші зміни, багато в чому це залежить виключно від батьків. Це вони повинні, дотримуючись рекомендацій фахівця змінити свої способи реагування і регулярно підтримувати дитину, помічаючи зміни на краще в її поведінці і закріплюючи нові навички. Інакше дитина спочатку перебуватиме у фрустрованому стані, буде метатися між двох вогнів «як вчать» і «як звик (як вчать батьки)». А потім у неї є два варіанти:

• Перший - продовжувати попередню модель поведінки, щоб зберегти цілісність і цілісність сім"ї.

• Другий - вибрати відкориговану форму поведінки і опинитися в опозиції до всієї своєї сім"ї.

І особливо важливий етап у роботі з дітьми - це закінчення консультації. Тут необхідно інтегрувати всю інформацію, отриману дитиною і відновити її. Іноді за часом ця частина роботи може дорівнювати основній частині, оскільки діти повільніше працюють і відновлюються після того, як були підняті причини їх страхів, тривоги і т.і.

Висновки до першого розділу

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Страх відіграє досить важливу роль у житті дитини, з одного боку, він може вберегти від необдуманих і ризикованих вчинків. З іншого боку - позитивні й стійкі страхи перешкоджають розвитку особистості дитини, сковують творчу енергію, сприяють формуванню непевності й підвищеної тривожності.

2. Страхи неминуче супроводжують розвиток дитини й поява різних емоційних порушень, психологічних проблем пов"язане з рядом несприятливих подій, що відбулися в дитинстві.

3. Профілактика страхів складається, насамперед, у вихованні таких якостей, як оптимізм, впевненість у собі, самостійність. Дитина повинна знати те, що їй потрібно знати за віком, про реальні небезпеки й погрози, і ставитися до цьому адекватно. Існуючі способи зниження й контролю страху ґрунтуються, насамперед, на теорії научіння.

4. Корекція страхів здійснюється за допомогою ігротерапії, казкотерапії, арт-терапії, індивідуально-групових занять, поліпшення дитячо-батьківських відносин.

5. Малювання використають у корекційних цілях. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям і переживанням, бажанням і мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і безболісно зустрічається з деякими страхами, неприємними образами, що травмують.

6. Важливість активної корекційної роботи з дитячими страхами обумовлена тим, що сам по собі страх здатний впливати на розвиток різних сфер особистості дитини.

Корекційна робота з дітьми повинна проходити дуже дбайливо, ретельно перевіреними методиками і виключно індивідуально відредагованими під кожного маленького клієнта, оскільки їх психіка більш ранима, ніж у дорослих. Також у дітей більш слабкі захисні механізми і, як наслідок, більш вразлива енергетика.

Розвиток сприйняття, мислення, вольової сфери, здатності до асоціативного мислення і рефлексії мають різні характеристики в різному віковому періоді. У зв"язку з цим одні й ті ж форми і методи консультування в кожному віці використовуються по-різному.

Дитина повинна покинути кабінет психолога в хорошому спокійному настрої; готовою до будь-якої діяльності, характерної для цього періоду доби.

Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву дитячих страхів у молодших школярів

2.1 Характеристика вибірки, методів та методик дослідження

В дослідженні приймали участь учні перших класів середньої загальноосвітньої школи №47 м. Києва. Середній вік досліджуваних 6-8 років. В дослідженні приймали участь 30 дітей молодшого шкільного віку.

Об"єкт дослідження: молодші школярі 6-8 років.

Предмет дослідження: дитячі страхи в молодшому шкільному віці.

Мета емпіричного дослідження: дослідження дитячих страхів у дітей молодшого шкільного віку та проведення корекційної роботи з метою зменшення прояву дитячих страхів.

Мета конкретизувалася через постановку ряду емпіричних завдань:

1. Дослідити специфіку дитячих страхів у досліджуваних молодших школярів.

2. Виявити рівень тривожності досліджуваних.

3. Провести консультування з метою усунення дитячих страхів.

Для проведення дослідження були обрані наступні методики:

1) Методика виявлення дитячих страхів А.І. Захарова і М.А. Панфілової «Страхи в будиночках»;

2) Проективна методика А.І. Захарова «Мої страхи».

3) Дитячий аперцептивний тест САТ.

Для проведення практичної частини нашого дослідження був складений набір методик, адекватний меті роботи. Включення в методичний апарат конкретних тестів і відповідних їм експериментальних показників виконувався на основі наступних критеріїв: концептуальна обумовленість методу, висока валідність, психометрична надійність, можливість порівняння результатів, отриманих за допомогою конкретного методу, з результатами інших.

Методика «Страхи в будиночках » М.А. Панфілової. Автором проведений своєрідний синтез двох відомих методик: модифікованої бесіди А. І. Захарова та тесту « Червоний будинок, чорний будинок». Модифікована бесіда про страхи А.І. Захарова передбачає виявлення та уточнення переважаючих видів страхів (страх темряви, самотності, смерті, медичні страхи і т. д.). Перш ніж допомогти дітям у подоланні страхів, необхідно з"ясувати, до яких конкретно страхів вони схильні. З"ясувати весь спектр страхів, можна спеціальним опитуванням за умови емоційного контакту з дитиною, довірчих відносин і відсутності конфлікту. Про страхи слід розпитувати кому-небудь із знайомих дорослих або фахівців при спільній грі або у дружній бесіді. У подальшому самим батькам уточнити, чого саме, і на скільки боїться дитина.

Бесіда представляється як умова для позбавлення від страхів за допомогою їх програвання і малювання. Почати запитувати про страхи щодо пропонованого списку має сенс у дітей не раніше 3 років, питання повинні бути доступними для розуміння в цьому віці. Бесіду слід вести неквапливо й грунтовно, перераховуючи страхи і чекаючи відповіді « так» - «ні» або « боюся » - « не боюся ». Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, слід лише час від часу. Тим самим уникає наводка страхів, їх мимовільне навіювання. При стереотипному запереченні всіх страхів просять давати розгорнуті відповіді типу «не боюся темряви», а не «ні» або «так». Дорослий, що задає питання, сидить поруч, а не навпаки дитини, не забуваючи його періодично підбадьорювати і хвалити за те, що він говорить все як є. Краще, щоб дорослий перераховував страхи з пам"яті, тільки іноді заглядаючи в список, а не зачитуючи його.

Сукупні відповіді дитини об"єднуються в кілька груп за видами страхів, які були сформульовані А. І. Захаровим. Якщо дитина в трьох випадках з чотирьох -п"яти дає ствердну відповідь, то цей вид страху діагностується як наявний. Проведення цієї методики є досить простим і не вимагає спеціальної підготовки.

Дитині пропонується намалювати два будинки - червоний і чорний. У ці будинки або самостійно (якщо це молодші школярі і більш старші діти), або за допомогою експериментатора (якщо це дошкільнята) дітям пропонується розселити страхи: в червоний будинок - «нестрашні», в чорний - «страшні страхи». Після виконання завдання дитині пропонується закрити чорний будинок на замок ( намалювати його), а ключ - викинути або втратити. Автор вважає, що даний акт заспокоює актуалізовані страхи. Аналіз отриманих результатів полягає в тому, що експериментатор підраховує страхи в чорному будинку і порівнює їх з віковими нормами. А.І. Захаров пропонує вікові норми страхів та їх розподіл (за статтю і віком). З 29 страхів, виділених автором, у дітей спостерігаються від 6 до 15. У міських дітей можлива кількість страхів доходить до 15.

За інструкцією в червоний і чорний будинок треба розселити 29 страхів. У чорному житимуть страшні страхи, а в червоному - нестрашні. Дорослий перераховує страхи і записує їх номери всередині будинку.

Ти боїшся:

1) коли залишаєшся один;

2) нападу бандитів;

3) захворіти, заразитися;

4) померти;

5) того, що помруть твої батьки;

6) якихось людей;

7) втратити маму чи тата;

8) того, що вони тебе покарають;

9) Баби Яги, Кощія Безсмертного, Бармалея, Змія Горинича, чудовиськ

10) запізнитися в дитячий садок, школу;

11) перед тим як заснути;

12) страшних снів;

13) темряви;

14) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страх тварин);

15) машин, поїздів, літаків (страх транспорту);

16) бурі, урагану, грози, повені, землетруси (страх стихії);

17) коли дуже високо (страх висоти);

18) коли дуже глибоко ( страх глибини);

19) залишатися в маленькій, тісній кімнаті, приміщенні, в туалеті (страх замкнутого простору);

20) води;

21) вогню;

22) пожежі;

23) війни;

24) великих площ;

25) лікарів (крім зубних);

26) крові;

27) уколів;

28) болі;

29) несподіваних, різких звуків ( коли раптово щось впаде, стукне).

Проективна методика « Мої страхи» А.І.Захарова. Після попередньої бесіди, концентруючи спогади дитини про те, що її лякає, їй пропонують аркуш паперу і кольорові олівці. У процесі аналізу звертається увага на те, що дитина намалювала, а також на кольори, що використовувалися нею у процесі малювання. По закінченні малювання дитину просять розповісти про те, що вона зобразила, тобто вербалізувати свій страх. Таким чином, передбачається, що активне обговорення дитиною своїх відчуттів в ігровій обстановці дозволяє внутрішнім ресурсам змінити напрямок з захисту на конструктивний процес особистісних змін. Американський психолог К. Маховер вважав, що центральним механізмом образотворчої діяльності є проекція. Іншими словами, оперуючи матеріалами образотворчої діяльності, людина відображає на ньому особливості свого внутрішнього світу. Тому проективні методики використовуються для виявлення найбільш яскравих переживань почуття страху

3. Дитячий аперцептивний тест САТ. Завдання проективної методики діагностики шкільної тривожності – дослідження тривожності дитини стосовно низки типових для неї життєвих ситуацій спілкування з іншими людьми. Тривожність у цьому тесті розглядається як вид емоційного стану, функція якого полягає у забезпеченні суб’єкта на особистісному рівні і залежить від негативного емоційного досвіду в схожих ситуаціях. Підвищений рівень тривожності свідчить про недостатню емоційну пристосованість дитини до тих чи інших соціальних ситуацій, надає інформацію про характер стосунків дитини з однолітками та дорослими в сім’ї і школі.

Експериментальний матеріал – комплект малюнків для молодших школярів із зображенням ситуацій, типових для дітей цього віку. Кожна пара малюнків відображає відносини дитини з батьками, з педагогом, з однолітками. Малюнки двозначні – вони можуть трактуватися і як емоційно негативні, і як емоційно позитивні – залежно від досвіду поведінки в аналогічній ситуації. Кожен малюнок має два варіанти: для хлопчиків (на малюнку зображений хлопчик) та дівчаток (на малюнку зображена дівчинка). Малюнки слід показувати у певній послідовності, сам на сам. Показуючи дитині малюнок, необхідно обов’язково запитати: „Як ти гадаєш, яке у дитини буде обличчя, веселе чи сумне? Чому ти так думаєш?”.

Методика САТ належить до проективних, і пропонована схема інтерпретації не єдино можлива, а лише орієнтує дослідника, який прагне проникнути у внутрішній світ дитини. Перевагою цього тесту є те, що проективні способи сприяють утворенню сприятливого клімату в процесі роботи. Дитина швидко встановлює контакт, цікаві завдання стимулюють дитячу творчість і фантазію часто на рівні гри.

При обстеженні за допомогою CAT необхідно враховувати насамперед загальні вимоги, пропоновані до тестування дітей. Потрібно встановити з дитиною добрий контакт. При проведенні обстеження варто звертати увагу не тільки на зміст розповіді і тон голосу, швидкість реакції і відповіді, на те, виявляє дитина байдужість, уважність чи ні. Якщо дитина перериває розповідь і пропонує несподіване закінчення, відповідає квапливо, понизивши голос, з ознаками хвилювання, відмовляється відповідати, наполегливо проявляє бажання почати все спочатку, то це ознаки життєвої реакції на проблеми, порушені даним матеріалом. Стимульний матеріал має бути поза полем зору випробовуваного, за винятком картинки, з якою ведеться робота (малим дітям подобається гратися з усіма картинками відразу, обираючи навмання одну для розповіді).

Картинки САТ пронумеровані і проранжовані у певній послідовності, і тому їх варто пропонувати дитині саме в такому порядку. Але тест можна скоротити й до кількох питань, що висвітлюють специфічні проблеми. Ми звертаємо увагу, перш за все, на наявність страхів і тривожності, а також на агресивні тенденції.

2.2 Аналіз даних отриманих в ході дослідження

Результати проведеного дослідження виглядають наступним чином.

Тест діагностики шкільної тривожності САТ показав результати, відображені на малюнку 2.1.

Як бачимо, у досліджуваних був виявлений різний рівень тривожності.

На основі аналізу одержані результати подаємо об’єднаними у три групи:

1 група – низький рівень тривожності мають 52 %, або 16 осіб;

2 група – середній рівень тривожності мають 26 %, або 8 осіб;

3 група – високий рівень тривожності мають 22 %, або 6 осіб.

Рис. 2.1. Результати проективного тесту діагностики шкільної тривожності

Наступна діагностика проводилася з урахуванням цих груп. Для тесту САТ було обрано 5 картинок:

А2: один ведмідь тягне канат в один бік, а інший ведмідь з ведмежам – у протилежний бік;

А3: лев з люлькою і ціпком сидить у кріслі, а в нижньому правому куті малюнка маленька миша визирає з нори;

А7: тигр з вишкіреними іклами і випущеними пазурами нападає на мавпу, а вона підстрибує вгору;

А9: темна кімната проглядається з освітленої кімнати через відчинені двері, в темряві кролик сидить біля дитячого ліжка і дивиться у двері;

А10: цуценя лежить на лапах дорослої собаки, обидві фігури з мінімумом виразних рис; фігури розташовані на передньому плані ванної кімнаті.

Результати тесту подано в таблиці 2.1.

Отже, незважаючи на низький рівень шкільної тривожності, багато дітей першої групи відчувають страх. Середній рівень тривожності теж не позбавляє дитину страхів і, звичайно, високий рівень тривожності сприяє їх появі. На загал найбільш тривожними виявились картини А7 і А9. На підставі цього можна припустити, що у більшості дітей страх пов’язаний з темрявою, привидами, жахами та злими тваринами. Ці страхи, на нашу думку, відбивають зміст страху смерті, але поки ще не усвідомленого. Проаналізувати та диференціювати дитячі страхи можна за допомогою їх малювання.

Таблиця 2.1.

Результати тесту САТ

	Виявлено тривогу	Виявлено страх	Виявлено агресію
№ картини	А2	А3	А7	А9	А10	А2	А3	А7	А9	А10	А2	А3	А7	А9	А10
1 група (кількість осіб)	1	2	1	3	1	1	2	4	3	2	0	1	1	2	1
2група (кількість осіб)	0	1	1	3	0	0	2	3	1	2	0	0	2	0	2
3 група (кількість осіб)	0	0	2	1	0	0	1	2	1	1	0	1	1	0	0

Результати у процентному відношенні:

1 група: тривогу виявлено у 50 %, страхи – у 75 %, агресію – у 31 %;

2 група: тривога – у 62 %, страхи – у 100 %, агресія – у 50 %;

3 група: тривога – у 50 %, страхи 83 %, агресія – у 33 %.

Далі, за результатами діагностики за методикою «Страхи в будиночках» була складена діаграма видів страху, виявлених у досліджуваних дітей. (див. рис. 2.2.)

Рис. 2.2. Основні види страху досліджуваних

Результати: коефіцієнт страху = 7,9 - норма

Як можна бачити на діаграмі за результатами аналізу в групі дітей переважають: страх самотності - 60%

боязнь чудовиськ - 73,3%

боязнь темряви - 46,6%

боязнь лікарів - 90%

боязнь уколів - 93,3%

страх болю - 96,6%

Протоколи дослідження занесені в таблицю 2. (див. Додаток Б)

Методика «Мої страхи» дозволила відстежити ті персонажі, які лякають дітей в молодшому шкільному віці.

Малювання було останнім етапом експериментально-психологічного дослідження страхів у дітей молодшого шкільного віку. Процес зображення страхів допомагав дитині познайомитися зі своїм страхом, зрозуміти його. Після того, як малювання закінчувалось, з дітьми проводилася бесіда, в ході якої ми намагалися з’ясувати, що або хто намальований? Як воно лякає дитину? Що є найстрашнішим, а що навпаки? Чому саме це лякає дитину?

Наступним етапом у малюванні страхів було вигадування разом з дитиною засобів позбавлення від цього страху (подружитися з ним, розповісти про нього щось смішне тощо). Результати подано на малюнку 2.3.

Рис. 2.3. Аналіз дитячих страхів

Отже, бачимо, що найбільш поширені страхи стосовно тварин і комах, на другому місці – жахи, привиди, вампіри тощо. 11 осіб усвідомлюють страх смерті (своєї і своїх близьких), на четвертому місці – шкільні страхи. Відтак, можемо зробити висновок, що розроблений комплекс діагностичних методів дозволив успішно впоратися з поставленою метою: особливості страхів у дітей молодшого шкільного віку виявлено та проаналізовано.

У 57% (17 чол.) Дітей у малюнках простерігається симптомокомплекс тривожності, тобто темні тони, штрихування, переривчасті лінії, сильний натиск, стирання, дуже великі очі, або очі закреслення. Діти зображували персонаж або предмет з посиленим натиском олівця, або сильно заштрихованим, або контур обведений кілька разів або ж дуже тоненькою тремтячою лінією, як би не наважуючись щось зобразити.

Проективні малюнкові методики дозволили виявити дітей з емоційним неблагополуччям, що зазнають тривогу, страх, напругу – 23 дитини (77%).

2.3 Психологічне консультування дітей молодшого шкільного віку з метою зниження рівню тривожності та усунення дитячих страхів Для корекційної роботи з молодшими школярами, що відчувають тривожність та дитячі страхи, та їх батьками нами розроблена система занять -тренінгів. Мета занять - допомогти дітям молодшого шкільного віку впоратися з переживаннями, та страхами які перешкоджають їх нормальному емоційному самопочуттю і спілкуванню з однолітками. Вік 7-8 років за своєю психологічною характеристикою є першим сензитивним періодом для сприйняття етичних норм в силу появи самосвідомості та емоційної сприйнятливості. Побудовані таким чином заняття дають можливість дітям зіставити свою поведінку з поведінкою однолітків, проявити себе, розкрити внутрішній особистісний потенціал, що дозволяє зрозуміти себе та іншого, пережити радість відкриття свого « Я» в кращому прояві. Останнє пов"язано з розвитком самооцінки, так як діти оцінюють інших, особливо однолітків, повніше і правильніше, ніж себе, тому, порівнюючи себе з іншим, вони усвідомлюють свої особливості, свою унікальність, розуміють, що у кожного є цінні якості особистості, які слід любити і розвивати. У цьому їм допомагає вирішення проблемних ситуацій, взятих з дитячого життя. Важливо не давати дітям заздалегідь «правильної» відповіді, а ставити їх у ситуацію вибору. Проговорюючи перед однолітками свій вибір, дитина набуває впевненість у своїх силах, вчиться відстоювати свої цінності, що сприяє свідомому засвоєнню правил життя, до яких вона прийшла сама, через варіанти власних припущень, а значить, і засвоєння тих понять, які випливають з аналізу ситуацій. На заняттях велика увага приділяється збереженню тісного взаємозв"язку знання, почуття, поведінки в розкритті та осмисленні розв"язуваних проблем. Те, що пізнається дітьми, проводиться через емоційну сферу, щоб дитина могла відчути іншу людину, її проблеми, відгукнутися на її стан, збагачуючи цим свою особистість. Дитина виявляється в атмосфері прийняття її іншими, що дозволяє випробувати стан успіху, відчути зацікавленість інших власною особистістю. Психологічні заняття з розвитку спілкування з однолітками виконують і компенсаторну функцію, відновлюючи позитивну забарвленість відносин дітей з навколишнім світом, знижується тривожність, пропадають страхи. Дитина починає жити в ладу з самим собою і оточуючими людьми. Діяльне співпереживання збагачує особисті почуття. Тому « вкладання себе в іншого» В.А. Сухомлинський розглядав як найважливіший шлях розвитку емоційної культури. Холодне серце, зазначав він, не може нести високих почуттів, прагнень, ідеалів. Таким чином, створюються умови для накопичення дітьми емоційно - образних уявлень серед собі рівних. Без цього відбувається атрофія потреби в емоційному контакті з іншими, що самим негативним чином позначається на розвитку гуманістичних якостей зростаючої особистості.

Таблиця 2.2

Зміст блоку занять-тренінгів

Назва	Використана література
1 «Настрій» На що схожий настрій »,« Настрій і хода », сценка« Кошенята », гра« Хоровод »Малювання на тему сценки	1. Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. – Ярославль, 1997.
2. «Наші страхи» Сценка «Тараканище», «Розкажи свій страх», «Музична мозаїка» Малювання на тему «Намалюй свій страх»	Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. Ярославль, 1997. Самоукина Н.В. Игры в школе и дома: Психотехнические упражнения и коррекционные программы. М., 1993. Чистякова М.И. Психогимнастика. 2-е изд. М., 1995.
3. «Наші страхи» «Бесіда про страхи», «Стійкий олов"яний солдатик», сценка «Кошеня на ім"я Гав» Малювання на тему «Я тебе більше не боюся» 4. «Я більше не боюся» «Сміливі хлопці», «У темній норі», «На лісовій галявині», «Тінь», «Сліпий і поводир»	Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. Ярославль, 1997. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника. Под ред. Я.Л. Коломинского, Е.А. Панько. Мн., 1997. Самоукина Н.В. Игры в школе и дома: Психотехнические упражнения и коррекционные программы. – М., 1993. Кряжева Н.Л. Развитие эмоционального мира детей. – Ярославль, 1997. Клюева Н.В., Касаткина Ю.В. Учим детей общению. – Ярославль, 1996.

Таблиця 2.3

Структура тренінгів

№ п/п	Елемент тренінгу	Коментарій
1	Ритуал привітання	Дозволяє згуртовувати дітей, створювати атмосферу групового довіри та прийняття. Ритуал може бути придуманий самою групою
2	Розминка - вплив на емоційний стан дітей, рівень їх активності. (психогімнастика, музикотерапія, танцювальна терапія, кольоротерапія, тілесна терапія, пальчикові ігри)	Розминка виконує важливу функцію налаштування на продуктивну групову діяльність. Вона проводиться не тільки на початку заняття, а й між окремими вправами. Разминочние вправи вибираються з урахуванням актуального стану групи. Одні дозволяють активізувати дітей, підняти їх настрій, інші, навпаки, спрямовані на зняття емоційного збудження
3	Основний зміст заняття сукупність психотехнічних вправ і прийомів, спрямованих на вирішення завдань даного заняття. (ігротерапія, казкотерапія, програвання ситуацій, етюди, групова дискусія.)	Пріоритет віддається багатофункціональним технікам, спрямованим одночасно на розвиток пізнавальних процесів, формування соціальних навичок, динамічний розвиток групи. Важливий порядок пред"явлення вправ і їх загальну кількість. Послідовність припускає чергування діяльності, зміну психофізичного стану дитини: від рухомого до спокійного, від інтелектуальної гри до релаксаційної техніці. Вправи розташовуються в порядку від складного до простого (з урахуванням стомлення дітей). Кількість ігор і вправ 2-4
4	Рефлексія заняття оцінка заняття. Арттерапія, бесіди	Дві оцінки: емоційна (сподобалося не сподобалося, було добре було погано і чому) і смислова (чому це важливо, навіщо ми це робили)
5	Ритуал прощання	За аналогією з ритуалом вітання

Принципи проведення:

Специфічність обстановки. Заняття проводяться в кімнаті, де достатньо місця для пересування, для малювання, де є іграшки, які надходять у розпорядження дітей. Вибір і ініціатива належать дітям. Обмеження їх активності мінімальні: не залишати межі кімнати до кінця занять і не виносити з неї іграшки. Заняття тематичні. Теми та їх послідовність визначаються онтогенетичною концепцією структури самосвідомості В.С. Мухіної.

Кількість учасників – 3 групи по 10 дітей та 10 дорослих.

Обладнання:

Магнітофон, диски, методичні матеріали для ігор і вправи (малюнки, фотографії, схеми тощо), ляльки - манекени для рольових ігор, DVD програвач, відеодиски, реквізит для ігор і етюдів, ароматизатори, папір різних форматів, фарби, олівці, фломастери, воскові і пастельні крейди, невеликі сувеніри для заохочень, нагороджень.

Програма корекції тривожності. Формування соціальної довіри. Усунення дитячих страхів.

Заняття 1. «Настрій»

Привітання

Діти разом з батьками і психологом сидять у колі. Всім пропонується розучити привітання, яке потрібно проспівати, а не проговорити:

Доброго ранку, Саша ( посміхнутися і кивнути головою),

Доброго ранку, Маша... ( називаються імена дітей по колу),

Доброго ранку, Ірина Михайлівна,

Доброго ранку, сонце ( всі піднімають руки, потім опускають),

Доброго ранку, небо ( аналогічні рухи руками),

Доброго ранку, всім нам ( всі розводять руки в сторони, потім опускають) !

Бесіда

Мета. Допомога в подоланні негативних переживань, вчити самостійно приймати рішення, зменшення тривожності.

Діти по колу пропонують способи, як можна підвищити настрій.

Наприклад, зробити добру справу, поговорити з кимось, пограти з тваринами, подивитися улюблений мультфільм, намалювати картину, посміхнутися собі у дзеркалі, подарувати посмішку одне одному.

Гра « На що схожий настрій ? »

Мета. Емоційне усвідомлення свого самопочуття, розвиток симпатії.

Учасники гри по колу за допомогою порівняння говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схоже їх настрій. Починає гру ведучий: « Мій настрій схожий на білу пухнасту хмарку в спокійному блакитному небі. А твій ? який же сьогодні у всієї групи настрій: сумний, веселий, смішний, злий, і т.п.« Ведучий узагальнює

Розігрування сценки «Кошенята»

Мети. Розвиток розуміння емоційного стану і вчинків іншої людини, вміння висловити своє.

Діти, прослухавши пісеньку, по черзі зображають міміку господині, змерзлі кошенят, солодкий сон зігрівшись кошенят. Потім розігрують сценку повністю.

Ведучий читає англійську народну пісеньку в перекладі С. Маршака:

Два маленьких кошеняти посварилися в кутку,

Сердита господиня взяла свою мітлу

І вимела з кухні забіяк кошенят,

Не впоравшись при цьому, хто правий, хто винен.

А справа була вночі, зимою, в січні,

Два маленьких кошеняти змерзли у дворі.

Лягли вони, згорнувшись, на камінь біля ганку,

Носи уткнули в лапки і стали чекати кінця.

Але зглянулася господиня і відчинила двері.

не сваритеся тепер ? » вона запитала, «Ну що,

Пройшли вони тихенько в свій кут на нічліг,

Зі шкурки обтрусили холодний мокрий сніг,

І обидва перед грубкою заснули солодким сном,

А хуртовина до світанку шуміла за вікном.

Після читання ведучий запитує дітей: чи змінювалося їх самопочуття під час прослуховування вірша? Як? Було сумно чи весело?

Малювання епізоду сценки «Кошенята», який найбільш запамятався.

Мета. Рефлексія з опорою на художнє зображення.

Під звучання спокійної мелодії діти малюють, потім обговорюють малюнки. Кожен розповідає, чому він зобразив саме цей епізод, які почуття при цьому відчув.

Гра « Настрій і хода »

Мета. Зниження емоційної напруги, зменшення тривожності, зняття м"язових затисків.

Ведучий показує рухи і просить зобразити настрій: « покапать, як невеликий і частий дощик, а тепер - як важкі, великі краплі. як чайка, як орел.Полетаем, як горобець, а тепер Походимо, як стара бабуся, Пострибаємо, як веселий клоун. Пройдемося, як маленька дитина, яка вчиться ходити. Обережно підкрадемося, як кішка до пташці. Помацаємо купини на болоті. Задумливо пройдемося, як розсіяний чоловік. Побіжимо назустріч мамі, стрибнемо їй на шию і обіймемо її ».

Гра « Хоровод »

Діти стають в коло, беруться за руки, дивляться один одному в очі, передають мімікою свій настрій.

Заняття 2. «Наші страхи»

Привітання

Сценка за твором К.І. Чуковського « Тараканище

Мета. Розвиток вміння виражати різні емоційні стани, імітація перебільшеного почуття страху.

Ведучий пропонує дітям виконати сценки, де звірі лякалися «страшного» і вусатого Тараканіща, використовуючи при цьому виразні рухи: затремтіти від страху, сховатися, втекти і т.д. По закінченні інсценування ведучий просить пояснити прислів"я: «У страху очі великі».

Вправа «Розкажи свої страхи»

Мета. Виявлення реальних страхів дітей, розвиток уміння говорити про свої негативні переживання відкрито в колі однолітків, формування соціальної довіри.

Починає розповідати про свої страхи дорослий: «Коли я був таким маленьким, як ви, то...» Потім ставить запитання: « А у вас таке бувало ? », «А хто ще боїться чогось, розкажіть ! » Діти за бажанням розповідають про ситуаціях, коли їм було страшно. Ведучий щоразу просить підняти руки тих, у кого було щось схоже. (Ведучий повинен стежити, щоб сюжети оповідань не повторювалися, обговоріть всі можливі дитячі страхи: темряви, самотності, смерті, чужих людей, тварин, злих казкових героїв і т.д.)

Малювання на тему « Намалюй свій страх»

Мета. Зняття страхів, усвідомлення своїх страхів.

Діти розсідаються за столами і малюють. Звучить тиха музика. Потім ведучий просить дітей за бажанням розповісти: що страшне він зобразив, пропонує залишити малюнки зі страхами в кабінеті у психолога на ніч, а вдома подумати і на наступному занятті розповісти: з"являвся чи страх знову, як можна з ним впоратися.

Комплекс « Музична мозаїка »

Мета. Ауторелаксація, розвиток уміння рухатися в такт музичним фрагментам різних темпів.

Звучить плавна музика, під цю музику руху дітей м"які, текучі, переходять різкі, сильні, чіткі, рубають; підодне в інше; під імпульсивну стоять тонкі, витончені, ніжні; під спокійну тиху музику ліричну без руху і « слухають » своє тіло.

Розставання

Заняття 3. «Наші страхи»

Бесіда про страхи

Мета. Зменшення тривожності; розвиток впевненості в собі.

Ведучий просить дітей відповісти на питання: «Чи все страхи погані ? це погано чи добре?Боятися А чи буває страх «хорошим» ? це погано?Наприклад, якщо мама боїться за тебе Чи бувають корисні страхи ? діти або дорослі ? ».Як ви думаєте, хто більше боїться

Далі розглядає з дітьми малюнки, зроблені на минулому занятті, які попередньо розвішані на стіні кабінету, і питає: хто який страх зобразив ? Як побороти його ? А може, його можна пожаліти ? Адже він став маленьким, якщо поміщається на альбомному листочку ?

Малювання на тему « Я тебе більше не боюся! »

Мета. Допомога в подоланні негативних переживань.

Після прозвучали пропозицій про те, як можна побороти свій страх, психолог пропонує намалювати картину на цю тему. Він роздає дітям малюнки з їх страхами і чисті листочки паперу, щоб у на чому малювати ( на старому малюнку або зобразитикожного був вибір страх знову і спосіб позбавлення від нього: зафарбувати, намалювати лицаря і т.д.). або просто порвати малюнок зі страхом і викинути його і таким чином від нього позбавитися.

Етюд по сценці з мультфільму « Кошеня на ім"я Гав »

Мета. Допомога в подоланні негативних переживань.

Ведучий пропонує відправитися в мультфільм « Кошеня на ім"я Гав ». Кошеня в грозу забрався на горище і сидить там один, тремтячи від страху. Все кругом гуркоче, а він не тікає і навіть запрошує свого друга - цуценя Шарика побоятися разом. Діти обговорюють вчинки персонажів, потім розігрують сценку. На ролі персонажів мультфільму вибирають дітей, що мають страх грози, самотності.

Етюд « Стійкий олов"яний солдатик»

Мета. Допомога в знятті страхів, розвиток впевненості в собі.

Ведучий читає казку Г.Х. Андерсена «Стійкий олов"яний солдатик ». Потім діти розігрують сценку по казці. Пропонують інший фінал казки і розігрують його.

Розставання

Діти стають у коло, посміхаються один одному і прощаються до наступної зустрічі.

Заняття 4. «Я більше не боюся »

Привітання

Етюд « Сміливі хлопці »

Мета. Подолання негативних переживань, виховання впевненості в собі.

він страшний дракон.Діти вибирають ведучого Дитина стає на стілець і каже грізним голосом: «Бійтеся мене, бійтеся ! » Діти відповідають: «Не боїмося ми тебе ! » Так повторюється 2-3 рази. Від слів дітей дракон поступово зменшується (дитина зістрибує зі стільця), перетворюється на маленького горобчика. Починає чірікать, літати по кімнаті.

Гра « У темній норі »

Мета. Зняття страху перед темрявою.

У кімнаті, де перебувають діти, як би помилково вимикають на 3-5 хвилин світло. Психолог пропонує уявити, що вони потрапили в нору до кроту. До нього в гості поспішає світлячок зі своїм чарівним ліхтариком. На роль світлячка вибирається дитина, що боїться темряви ( психолог дізнається про це з малюнків або з попередньої бесіди з батьками). Він за допомогою свого чарівного ліхтарика (використовувати будь-який, заздалегідь приготований ліхтарик) допомагає дітям дійти до освітленого місця.

Комплекс « На лісовій галявині »

Мета. Зняття емоційної напруги, м"язових затискачів, ауторелаксація.

Ведучий пропонує дітям уявити, що вони потрапили на залиту сонцем галявину. всілякі комашки, таракашки.На неї з усіх боків збіглися й злетілися лісові жителі

Звучить ритмічна, завзята музика. Коники високо підстрибують, згинають лапки, брикатися, весело скачуть по галявині. Метелики пурхають з квітки на квітку. Жучки дзижчать і перелітають з травинки на травинку. Гусениці повзають між стебел. Задерикуваті муравьішкі - непосиди снують туди-сюди.

Гра « Тінь»

Мета. Розвиток спостережливості, пам"яті, внутрішньої свободи і розкутості.

Звучить фонограма спокійної музики. Діти розбиваються на пари. його « тінь». « подорожній », другий Одна дитина Останній намагається точнісінько скопіювати руху « подорожнього», який ходить по приміщенню і робить різні рухи, несподівані повороти, присідання, нагинається зірвати квітку, підібрати гарний камінчик, киває головою, скаче на одній ніжці і т.п.

Гра « Сліпий і поводир »

Мета. Розвиток уваги один до одного, соціальної довіри.

Діти можуть залишатися в парах, на які вони розбилися в попередній грі, або утворити нові. його « поводир », який повинен провести « сліпого» через різні перешкоди. «сліпий», інший Один Перешкоди створені заздалегідь (шафи, столи, стільці). У « сліпого» зав"язані очі. провести « сліпого » так, щоб той не спіткнувся, не впав, не забився.Мета « поводиря » Після проходження маршруту учасники міняються ролями. Для підвищення інтересу можна міняти маршрут.

Обговорення

Ведучий обговорює з дітьми їх самопочуття під час двох останніх ігор. Чи було їм затишно у своїх ролях ? Що хотілося зробити під час гри? Як змінити ситуацію? Яку роль було виконувати складніше ? Чи було страшно, якщо «ні», то чому?

Хоровод

Діти, стоячи в колі, беруть один одного за руки, гладять, посміхаються.

Методику проведення тренінгів можна урізноманітнити методами і прийомами корекції шкільної тривожності, розроблені А.М. Прихожан.

Для зняття тривожності у молодших школярів існують цілі комплекси прийомів, вправ. Однак центральну роль грають два методи.

1. Метод послідовної десенсибілізації. Суть його полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов"язані з областю, що викликає у нього тривогу і страх, починаючи з тих, які можуть лише трохи хвилювати його, і кінчаючи тими, які викликають сильну тривогу, можливо, навіть переляк. Для зняття напруги дитині пропонують смоктати цукерку.

2. Метод « відреагування » страху, тривоги, напруги.

Здійснюється за допомогою гри - драматизації «у дуже страшну, страшіліщную школу », де спочатку з допомогою ляльок - петрушек, а потім без них у формі театральних етюдів діти зображують лякають їхні ситуації шкільного життя, причому всі лякаючі моменти повинні бути доведені до крайнього ступеня ( « так, щоб глядачам було дуже страшно »). Крім того, можна застосовувати прийоми «малювання страхів », « розповіді про страхи », причому акцентуватися повинна шкільна тематика. В ході цієї роботи всіляко заохочуються спроби гумористичного, карикатурного зображення ситуацій.

Працюючи з тривожними дітьми, слід враховувати їх особливу, специфічне відношення до успіху, неуспеху, оцінці і результату. Як відомо, такі діти надзвичайно чутливі до результатів власної діяльності, болісно бояться і уникають неуспіху. Одночасно їм дуже важко самим оцінити результати своєї діяльності, вони не можуть самі вирішити, правильно чи неправильно зробили небудь, а чекають цієї оцінки від дорослого.

Таке особливе ставлення до успіху і неуспіху, з одного боку, підвищує травматичну ймовірність невдач, причому невдач, які діти з високою шкільної тривогою пояснюють в основному власною неповноцінністю, відсутністю здібностей. З іншого боку, робить дитину надзвичайно залежною від дорослого, гіпертрофує фігуру дорослого, вчителя в його очах. Це відбивається і на мотивації навчання, в основі якої лежить прагнення «робити все так, як каже вчитель, заради його похвали ».

Особливо слід сказати про прийоми, що допомагають дітям зняти підвищену напруженість. Як відомо, саме з нею часто бувають пов"язані рухові занепокоєння, агресивність. У цих випадках можна використовувати щит, який тримає дорослий чи інша дитина і в який можна стукати іграшковим м"ячем, бити кулаком і т.п. Цей прийом можна змінювати в залежності від умов. Робота по зняттю шкільної тривожності і страхів може проводитися безпосередньо в ході навчальних занять, коли використовуються окремі методи і прийоми, описані вище, а також у спеціальній групі. Вона буде мати ефект тільки при створенні умов, яких дотримуються в сім"ї та школі, що підтримує дитину у позитивному відношенні до неї з боку оточуючих.

Висновки до другого розділу

Спрямована на встановлення доброзичливих відносин з батьками та дітьми програма тренінгів, почалася зі знайомства. Ведучий назвав своє ім"я і розповів про себе і запропонував зробити те ж саме іншим. Під час проведення ігор не всі батьки і діти були розкуті. Деякі спочатку взагалі відмовлялися від гри.

Загальне враження від заняття у батьків і дітей позитивне.

Упродовж занять батьки ставали більш активні, з інтересом слухали лекцію про психологічні особливості дітей шести - восьмирічного віку. Вони відзначили актуальність цієї теми.

Проведене бесіда з батьками допомогла багатьом батькам зрозуміти, що вони виховують своїх дітей так само, як виховували колись їх самих, усвідомили свої помилки у вихованні.

Діти також брали активну участь у бесідах. Всі із задоволенням розповідали про свята, які вони відзначають сім"єю.

Для виявлення дитячих страхів, для розвитку вміння говорити про свої негативні переживання відкрито з дітьми провели вправу «Розкажи свої страхи». Спочатку діти не наважувалися говорити, чого вони бояться, але після розповіді ведучого про свої дитячі страхи діти включилися в розмову і розповіли свої страхи. Тільки Ваня А. сказав: «Я не знаю, чого я боюся! ». У малюванні своїх страхів діти із задоволенням брали участь.

На спільному дитячо- батьківському занятті було виготовлено багато цікавих виробів. Було видно, що дітям дуже подобається спільна робота з батьками. Після виготовлення виробів була організована виставка. В іграх також брали участь усі із задоволенням.

В основному заняття на цьому етапі проходили в теплій і дружній обстановці.

По закінченню занять батьки ділилися враженнями про проведені заняття. Вони прийшли до спільної думки, що стали по- іншому дивитися на своїх дітей, переглянули свої відносини з ними, стали звертати увагу на свою дитину як на особистість.

Таким чином, корекційні заняття дозволили встановити більш теплий емоційний контакт між батьками і дітьми, сприяли закріпленню доброзичливості і розуміння в їхніх взаєминах.

На наш погляд, найбільш ефективними формами роботи були дискусії, так як кожен висловлював свою думку і всією групою знаходили найбільш оптимальне рішення проблеми: програвання педагогічних ситуацій, тому що з боку можна краще побачити і усвідомити помилки, яких ти сам припускаєшся; спільні заняття з дітьми - вони зближують батьків і дітей, допомагають краще зрозуміти один одного.

Корекційні заняття довели учням, що дорослі теж вміють сприймати світ легко, життєрадісно, допускати помилки, вибачатися, прощати, словом, робити все те, що потрібно від самих учнів. На основі отриманих даних взаємини з вчителями не стали розв"язнішими або неповажними, навпаки, діти стали виявляти до них інтерес, і таким чином, перестали відчувати перед ними почуття страху, хвилювання, невпевненості.

Взаємини з однокласниками також помітно покращилися в процесі тренінгів. У школярів була можливість дізнатися один одного ближче в процесі гри, навчитися приймати точку зору однокласників. Також були виявлені спільні інтереси, захоплення, спільні справи, що в значній мірі згуртувало колектив, і також перестало бути предметом побоювань і страхів.

Висновки

Емоційний розвиток дитини - це багатство її почуттів, їх різноманітність. Діти радіють, плачуть, відчувають страх, сум, тривогу. Однак у різних дітей різна глибина і інтенсивність емоцій. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. У кожному віці спостерігаються так звані нормативні страхи, які з"являються як результат розвитку інтелектуальної сфери та уяви. За сприятливих обставин життя дитини такі страхи зникають: діти з них «виростають ». Але бувають випадки, коли страхи накопичуються, наростаючи як сніговий ком, заважають особистісному розвитку дитини і створюють для нього адаптаційні, невротичні та інші проблеми.

Проблема психолого-педагогічного дослідження дитячих страхів має непокоїти батьків. Діти, позбавлені їхньої уваги, лишаються сам на сам зі своїми тривогами й страхами. Не маючи змоги позбавитися їх або якось зменшити свою тривожність, дитина живе, переносячи й у кризовий підлітковий період багато проблем та внутрішньоособистісних конфліктів.

Страх – це емоція, що може виникати на будь-якому віковому етапі.

Велика кількість страхів молодших школярів притаманна й сфері навчальної діяльності та соціальних контактів. Особливість страхів дітей молодшого шкільного віку, на нашу думку, полягає в тому, що на одному рівні існують вигадані страхи (вампіри, темрява, привиди, жахи), тимчасові (тварини, комахи, змії) та невигадані, серйозні (страх невідповідності, самотності, знехтування, відповідальності тощо).

Діти піддаються страхові частіше, ніж гадають дорослі. На кожен факт незамаскованого вияву страху зустрічається чимало випадків страху прихованого. У нашому суспільстві острах чогось вважається проявом малодушності. Батьки витрачають немало зусиль, роз’яснюючи дітям, як позбавитися страху, але не завжди розуміють страхи, що відчуваються дітьми. Діти ж вчаться приховувати свої страхи аби догодити батькам, не лякати їх.

Теоретико-методологічний та психолого-педагогічний аналіз проблеми страхів у молодшому шкільному віці відкриває багато особливостей поведінки дітей у цей період. Страхи на цьому етапі багатьма вченими, у випадку нормального розвитку дитини, вважаються важливою ланкою регуляції поведінки в цілому і мають позитивний адаптаційний зміст. Дитина має природні механізми їх подолання, тому робота зі страхами повинна ґрунтуватися, перш за все, на використанні цих механізмів, аналізі джерел виникнення страхів та усвідомлення, з яким саме страхом належить боротися, а з яким ні. Для цього необхідно використовувати спеціально підібраний комплекс психодіагностичних методик для дослідження страхів у дітей.

Аналіз ступеня переживання почуття страху показав наступне: не дивлячись на те, що дівчатка відчувають порівняно більшу кількість страхів, хлопчики переживають наявні у них страхи глибше і болючіше.

У ході аналізу співвідношення кількості страхів залежно від умов виховання в сім"ї була виявлена загальна тенденція зниження ймовірності виникнення підвищеного числа страхів у дітей, які виховуються в сприятливих сімейних умовах. Те ж можна сказати і про ступінь тяжкості переживання почуття страху: в сім"ях з сприятливими умовами виховання значно рідше зустрічаються діти з високим рівнем переживання страху. В даному випадку до факторів неблагополучної обстановки в сім"ї можна віднести конфліктні відносини між родичами, неповна сім"я, відчуття знедоленості в сім"ї, брак спілкування, відсутність емоційної прихильності, агресивна поведінка членів сім"ї і т.д.

Список використаних джерел

1. Барташева Н. Не надо бояться Бармалея! // Дошкольное воспитание.- 1994.- №9.- с.66- 68.

2. Беляускайте Р.Ф. Рисуночные пробы как средство диагностики развития личности ребёнка / Под ред. И.В. Дубровиной.- М.: АПН СССР, 1987.

3. Божович Л.И. Избр. психол. труды. Проблемы формирования личности / Под ред. Д.И. Фельдштейна.- М.: АСТ, 1995.

4. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве.- М.: Педагогика, 1995.- 181с.

5. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс.- СПб.: Питер, 2001.- 278с.

6. Варга А.Я. Психологическая коррекция нарушений общения младших школьников в игровой группе // Семья в психологической консультации / Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. М., 1998.- 152с.

7. Вард И. Фобия. – М.: Проспект, 2002. – 78с.

8. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика.- М.: Генезис, 2001.- 128с.

9. Волков Б.С., Волкова Н.В. Психология развития человека.- М.: Академ. Проспект, 2004.- 224с.

10. Вологодина Н.Г. Детские страхи днём и ночью.- М.: «Феникс», 2006.- 106с.

11. Выготский Л.С. Детская психология // Собр. Соч. – М., 1982. – т.4 – 336 с.

12. Гозман Л.Я., Алёшина Ю.Е., Социально-психологические исследования семьи: проблемы и перспективы // Психологический журнал. – 1991. - №4 - с.84-92.

13. Громова Т.В. Страна эмоций: Методика как инструмент диагностической и коррекционной работы с эмоционально-волевой сферой ребёнка. – М.: УЦ «Перспектива», 2002. – 48 с.: ил.

14. Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. Психологическая коррекция страха медицинских процедур у детей дошкольного возраста (от 3 до 5 лет) с помощью куклотерапии // Современная семья: проблемы и перспективы – 1994. – 114 с.

15. Данилина Т.А., Зедгенидзе В.Я., Стёпина Н.М. В мире детских эмоций: пособие для практических работников ДОУ.- М.: Айрис-пресс, 2004. – 160 с.

16. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника / Под ред. Я.Л. Коломинского, Е.А. Панько.- Минск.: Университет, 1997. – 237с.

17. Жигарькова О. Время тревожных детей // Психологическая газета.- 2001.- №11.- с.6-7.

18. Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей. – СПб.: Речь, 2005. – 320с.

19. Зверева О.Л., Ганичева А.Н. Семейная педагогика и домашнее воспитание.- М.: Проспект, 1999.- 308с.

20. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Михайлов А. М. Волшебный источник. СПб.: Питер, 1996. – 116с.

21. Капранова С. Путешествие с волшебной кисточкой. Ростов-на-Дону, 1997. – 66с.

22. Котова Е. О профилактике детской тревожности // Ребёнок в детском саду.- 2003.- №5.- с.34.

23. Коренева Е.Н. Детские капризы.- Ярославль: Академия развития, 2001.- 75с.

24. Крюкова С.В., Слободяник Н.П. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь. Программы эмоционального развития детей дошкольного и младшего школьного возраста: практическое пособие.- М.: Генезис, 2003.- 204с.

25. Лебедева Л. Силуэт человека // Школьный психолог.- 2002.-№47.- с.8-9.

26. Леви В.Л. Приручение страха. – М.: Метафора, 2006.- 192с.

27. Лешли Дж. Работать с маленькими детьми, поощрять их развитие и решать проблемы. Пер. с англ. Книга для воспитателя детского сада.- М.: Просвещение, 1991.- 223с.

28. Лешкова Т. Коробка со страхами // Дошкольное воспитание.- 2004.- №10.-с.30-32.

29. Лосева В.К. Рисуем семью: диагностика семейных отношений.- М.: АПО, 1995.

30. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых. Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми.- М.: Генезис, 2000.- 202с.

31. Лэндрет Г. Л. Игровая терапия: искусство отношений. М., 1994.

32. Никифорова Л.А. Вкус и запах радости: цикл занятий по развитию эмоциональной сферы.- М.: Книголюб, 2005.- 48с.

33. Панфилова М.А. Страхи в домиках. Диагностика страхов у детей и подростков // Школьный психолог.- 1999.- №8.- с.10-12.

34. Панченко С.А. Мне страшно…Я боюсь // Школьный психолог.- 2002.- №14.- с.8-9.

35. Райнпрехт Х. Воспитание без огорчений // Дошкольное воспитание.- 2001.- №4.- с.90-91.

36. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога.- М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.- 384с.

37. Романов А. Расстройство поведения и эмоций у детей в целом.- М.: изд-во «Плэйт», 2003.- 58с.

38. Романова Е.С., Потёмкина О.Ф. Графические методы в психологической диагностике.- М.: Дидакт, 1998.- 94с.

39. Руководство по использованию восьмицветового теста Люшера / Сост. О.Ф. Дубровская.- М.: «Когито-Центр», 2001.- 63с.

40. Семиотика страха. Сборник статей. – М.: Русский институт: Европа, 2005.- 456с.

Додаток А

Загальні дані про учнів

№	ПІБ	Вік (років)	Сім"я	Браття/сестри
1	Ваня Адаменко	6	Неповна	Брат,
2	Дима Авдеєв	7	Повна	Сестра
3	Аліна Бороздіна	7	Повна	Немає
4	Віка Березіна	7	Повна	Сестра
5	Владик Боровик	7	Повна	брат
6	Лєра Воробйоева	8	Повна	сестра
7	Ульяна Воронцова	7	Повна	брат
8	Даниїл Гамаюнов	7	Повна	Немає
9	Андрій Гришко	7	Повна	2 сестри
10	Міла Дорофеєва	6	Неповна	сестра
11	Карина Донська	7	Неповна	Немає
12	Віталій Данильченко	7	Неповна	Немає
13	Денис Єрмолаєв	7	Повна	сестра
14	Варвара Ємельянова	8	Повна	брат
15	Гарик Єфімов	8	Повна	сестра
16	Настя Желєзнова	6	Повна	брат
17	Карина Жиліна	7	Неповна	Немає
18	Міша Зарецький	7	Повна	брат
19	Юля Засушко	7	Неповна	Немає
20	Олег Ільїн	7	Повна	Немає
21	Сергій Іловайський	7	Повна	Немає
22	Артур Іботулін	7	Повна	брат
23.	Наталя Карбованець	7	Неповна	Немає
24.	Аліна Левко	7	Повна	Немає
25.	Дарина Неліпа	7	Неповна	сестра
26.	Паша Одинцов	8	Повна	брат
27.	Єфім Романько	8	Повна	Немає
28.	Олексій Снігиренко	7	Повна	Немає
29.	Яна Тимошко	7	Повна	брат
30.	Ярослав Федяєв	7	неповна	Немає

Додаток Б

Таблиця 2.

Протокол дослідження дітей за методикою «Страхи в будиночках»

№ п/п	ПІБ	Страхи з чорного будиночку (№)	Всього
1.	Ваня Адаменко	1;5; 8;9;25;26;27;	7
2.	Дима Авдеєв	1;4; 8;25;27;28	6
3.	Аліна Бороздіна	1;2;9;19;25;27;28;29	8
4.	Віка Березіна	2;4;5;9;14;18;19;25;27;28	10
5.	Владик Боровик	8;9;14;25;27;28	7
6.	Лєра Воробйоева	1;2;7;9;11;12;18;26;27;28	10
7.	Ульяна Воронцова	1;2;9;13;14;18;19;27;28	9
8.	Даниїл Гамаюнов	2;8;9;13;27;28	6
9.	Андрій Гришко	8;9;11;12;25;27;28	7
10.	Міла Дорофеєва	1;6;9;13;19;25;27;28	8
11.	Карина Донська	6;9;12;13;25;27;28;29	8
12.	Віталій Данильченко	7;13;25;26;27;28	6
13.	Денис Єрмолаєв	1;9;12;25;27;28	6
14.	Варвара Ємельянова	1;4;7;9;25;26;27;28	8
15.	Гарик Єфімов	8;13;14;25; 27;28;	6
16.	Настя Желєзнова	1;6;9;11;12;25;27;28	8
17.	Карина Жиліна	1;7;9;12;13;25;27;28;29	9
18.	Міша Зарецький	1;12;13;25;26;27;28	7
19.	Юля Засушко	1;7;9;13;14;25;26;27;28	9
20.	Олег Ільїн	2;8;12;13;14;25;27;28	8
21.	Сергій Іловайський	1;8;14;25;27;28	6
22.	Артур Іботулін	9;11;13;25;27;28;	6
23.	Наталя Карбованець	1;7;9;12;13;14;25;28;29	9
24.	Аліна Левко	1;4;6;7;9;25;28;29	8
25.	Дарина Неліпа	1;3;7;9;13;14;25;27;28	9
26.	Паша Одинцов	2;8;12;13;14;25;27;28	8
27.	Єфім Романько	1;8;25;27;28;29	6
28.	Олексій Снігиренко	6;9;12;14;25;27;28;29	8
29.	Яна Тимошко	1;7;9;11;13;25;27;28;29	9
30.	Ярослав Федяєв	8;9;25;26;27;28	6
			Всего: 237

Размещено на Allbest.ru