Сутність та елементний склад структурного виробництва

Текст:

Розділ 1. Підприємницька структура виробництва

1.1 Сутність та елементний склад структурного виробництва…………..5

1.2Чинники виробничої структури підприємства………………………9

1.3Принципи формування виробничої структури…………………….11

1.1 характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства

2.1 Виробнича структура та її організація………………………………..16

2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ „ГАЛАКТОН” ТА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЙОГО ТЕХНІЧНИМ РОЗВИТКОМ

2.1 Загальна характеристика ВАТ «Галактон» та середовища його функціонування

2.2 Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ «Галактон»

Розділ 3.Основі напрямки вдосконалення виробничої структури підприємства

Вступ

Основну діяльність кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Тому важливим є точне та функціональне розміщення кожного підрозділу на підприємстві, що в свою чергу сприятиме продуктивній роботі виробництва.

Підприємство як складна виробнича система має виробничу та організаційну диференціацію, що виражається в поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з певною функціональною структурою.

Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку.

Виробнича структура характеризує частку окремих підрозділів у загальній чисельності працівників підприємства, у сукупному випуску продукції, вартості основних фондів. Для підприємств є важливим встановлення оптимальної виробничої структури.

У процесі діяльності всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні і горизонтальні відносини. Відносини по вертикалі пов"язані з ієрархічною структурою підприємства і управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру - апарату управління. Горизонтальні зв"язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

В курсовій роботі я намагатимусь висвітлити всі чинники, принципи , елементи виробничої структури підприємства.

Ця курсова робота складається з трьох основних розділів, а також підпунктів в яких висвітлені всі фактори виробничої структури підприємства.

Також в цій роботі є вступ, висновок, додаткидо роботи та список літератури , якою я користувалася при написанні своєї роботи.

Метою даної курсової роботи є аналіз виробничої структури підприємства, який діє через економічні інтереси та складається з комплексу економічних способів методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

Об’єктом дослідження даної роботи є організаційна структура підприємства та діяльність центрів відповідальності підприємства.

Предметом курсової роботи є підприємство та його виробничі підрозділи, а саме їх розміщення, розміри та чисельність.

Основним завданням роботи є висвітлити основні фактори виробництва, надати повну характеристику структури виробництва на підприємстві.

В роботі аналізується підприємницька структура виробництва загалом, тобто її сутність, принципи та чинники, а також напрямки вдосконалення її виробництва. Велике значення в системі вдосконалення підприємством та його підрозділами відіграє структура.

Основними законодавчими актами якими ми будемо керуватися в роботі є Закони України: «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні»

Отже, перейдемо до детального розгляду питань, наведених у плані курсової роботи.

Розділ 1. Підприємницька структура виробництва.

1. Сутність та елементний склад структурного виробництва.

Динамічні умови ринкового середовища породжують необхідність ефективної адаптації суб’єктів господарювання до виникнення нових можливостей та загроз щодо їх діяльності. В разі ігнорування можливостей вдосконалення внутрішніх процесів, підприємство втрачає свої конкурентні позиції, виникає загроза його витіснення з ринку і банкрутство. Однією з вагомих запорук успіху підприємства, що гарантує вирішення проблеми адекватної реакції на зміни середовища функціонування , є ефективно побудована структура.

Оскільки підприємство являє собою соціально економічну систему ,то для вирішення проблеми дослідження його структури доцільно застосувати системний підхід.

Підприємство як система має ряд характерних особливостей серед них можна виділити такі його характеристики:

-по-перше, підприємство є відкритою системою, це означає що воно має зв’язки з зовнішнім середовищем.

-по-друге, підприємство є перетворювальною системою. Формальною ознакою може бути наявність двох зв’язків підприємства. Наявність типів зв’язків дає змогу сформулювати критерії економічної ефективності підприємства.

- по-третє підприємство є динамічною цілеспрямованою системою. Це означає, що для кожного підприємства можна визначити мету його існування, яку воно намагається досягти у процесі свого функціонування.

-по-четверте підприємство є системою управління. Це означає, що для будь якого підприємства можна виділити два взаємопов’язані елементи –суб’єкт управління і об’єкт управління.

-по-п’яте підприємство є штучною системою тобто продуктом життєдіяльності суспільства, що зумовлює певну специфіку його функціонування.

Структура підприємства - категорія, що відображає склад його виробничих та управлінських підрозділів, систему взаємозв’язків щодо обміну матеріальними та інформаційними потоками між ними.

Виробнича структура підприємства –комплекс цехів, бригад, інших виробничих підрозділів підприємства і форми їх взаємозв’язку. Ця структура залежить від характеру продукції , яку виробляє підприємство ,рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовлюють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують роботу основних цехів.

Спеціалізовані підприємств мають просту виробничу структуру, а універсальні - складну. Виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства.

Первісним ланцюгом в організації виробничого процесу та базовим осередком виробничої системи є робочі місця, на яких виконуються робітниками певні операції з виготовлення продукції чи обслуговування виробничого процесу за допомогою необхідного устаткування, інструментів, пристроїв, розташованих на відведеній площі.

Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю — окрему адміністративну одиницю, очолювану майстром за наявності в зміну не менш 25 робітників.

Першою класифікацією виробничої структури є тип основного підрозділу підприємства.

Цех являє собою територіально та адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Кількість цехів залежить від конструктивних і технологічних характеристик продукції, що виготовляється, її обсягів та рівня спеціалізації підприємства. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво.

Виходячи з викладеного, можна дати загальне визначення: виробничою структурою називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні або коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площі.

Можна виділити різні структурні побудови підприємств:

цехову,
без цехову,
корпусну
комбінатську(див.дод.1.1)

Виходячи із сутності і змісту виробничого процесу як сукупності основних, допоміжних і обслуговуючих процесів виробничого призначення, а також ураховуючи призначення та характер продукції, яка виготовляється, або робіт, що виконуються на підприємстві, розрізняють:

основне,
допоміжне,
обслуговуюче,
побічне,
підсобне, виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.

Цехи основного виробництва спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів.

Якщо взяти до уваги машинобудівні підприємства, то до них належать ливарні, ковальсько-пресові, механічні, складальні; на металургійних — доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; на взуттєвих та швейних підприємствах — закрійні та швейні. На великих підприємствах для побудови короткого шляху матеріального потоку та забезпечення ефективності виробничих процесів однорідні за профілем цехи об’єднуються в корпуси.

На підприємствах з невеликим обсягом і відносно простими виробничими процесами доцільно обмежитися дільничною структурою підрозділів, не створюючи цехів.

Основне виробництво, як правило, складається з окремих фаз або стадій, за якими класифікуються відповідні цехи:

- заготівельні (ливарні, ковальські, пресові, металоконструкцій та ін.);

- обробні (механічні, деревообробні, термічні, гальванічні тощо);

- складальні (цехи вузлового складання та загального складання, випробування, фарбування готових виробів і т. ін.).

Допоміжні цехи-сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основних цехів

Наприклад:

Виготовлення інструментів, запчастин для ремонту устаткування, виробництво енергії, надання ремонтних та енергетичних послуг. Важливішими з цих цехів вважаються інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін.

Побічні цехи-переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва.

Наприклад:

Цех виробництва товарів широкого вжитку, цех регенерації виробничої суміші, мастил, обтиральних матеріалів тощо.

Підсобні цехи-здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.

Обслуговуючі цехи і господарства виробничого призначення забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів, підтримання благоустрою їх приміщень і території тощо. До категорії обслуговуючих господарств належать: складське господарство, у складі якого різноманітні склади та комори; транспортне господарство, яке формується на базі депо, гаражів, ремонтних майстерень, транспортних та вантажно-розвантажувальних засобів; санітарно-технічне господарство, що об’єднує водопровідні, каналізаційні, вентиляційні та опалювальні пристрої; центральна заводська лабораторія, яка складається з відповідних лабораторій механічної, металографічної, хімічної, пірометричної, рентгенівської тощо.

У виробничу структуру не входять різні загальнозаводські служби, а також господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони довкілля, культурно-побутового обслуговування працівників, наприклад, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство, їдальні, профілакторії, медичні установи, дитячі ясла, садки, клуби, спортивні та оздоровчі підрозділи тощо.

1.2. Чинники виробничої структури.

У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича структура підприємства»,вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і форми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вартістю устаткування, площею і територіальним розташуванням.

Організаційне формування виробничої структури підприємства базується на взаємозв’язках та відносинах певного складу основних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств виробничого призначення, що зумовлені технологією виготовлення продукції або надання послуг.(див. дод. 1.2)

Виробнича структура підприємства залежить від таких чинників:

1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення виробів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв’язків та залежності, розгалуженість структури.

2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного найменування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ремонтуються підприємством або його підрозділами протягом планового періоду, визначає формування відповідних за спеціалізацією та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв’язки. Так, на великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість пристосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної продукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.

4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спрощенню виробничої структури. Навпаки, універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скорочує склад цехів і спрощує зв’язки.

5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.

6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосередньо процесу виготовлення виробів, їх випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів.

Виробнича структура підприємства динамічна. Вона змінюється в часі під впливом перелічених та інших чинників, які обумовлюють необхідність її вдосконалення. Основною вимогою до структури є забезпечення раціональнішого сполучення в часі і просторі всіх елементів та їх ланок виробничого процесу.

Виробнича структура підприємства визначає розподіл праці між цехами та обслуговуючими господарствами, формалізує внутрішньозаводську спеціалізацію та кооперування, у галузевому масштабі вказує на міжзаводську спеціалізацію виробництва. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства.

1.3. Принципи формування виробничих структур.

Побудова виробничої структури ґрунтується на вимогах принципів просторової організації ідеального процесу, таких як: спеціалізація, пропорційність, прямо точність. Під час побудови оптимальної структури виробничої системи до її складу включаються тільки ті елементи і підсистеми, які забезпечують економію ресурсів.

На прикладі машинобудівних підприємствах основні цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами спеціалізації: технологічний, предметний або змішаний .

Технологічна форма спеціалізації розвивалася поступово разом з підвищенням технічної озброєності, масштабів виробництва, що спонукало його поділ на фази з відокремлюванням відносно самостійних підрозділів.

У разі технологічної формі спеціалізації виробничого підрозділу виконується тільки певна частина однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів праці, які виходять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продуктом. При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за габаритами.

Прикладом цехів технологічної спеціалізації на машинобудівному заводі є ливарний, кувальний, термічний, гальванічний, механічний та ін. У свою чергу, механообробний цех у своєму складі має токарну, фрезерувальну, свердлильну, шліфувальну та інші дільниці. У таких цехах (дільницях), як правило, виготовляється вся номенклатура заготовок або деталей. Складальний цех також може бути віднесений до технологічно спеціалізованих, якщо в ньому складаються всі вироби, що випускаються заводом ( див.дод. 1.3).

При технологічній спеціалізації виготовлення за конструктивними характеристиками простої однорідної продукції здійснюється шляхом послідовної переробки незмінної за своїм складом сировини. Це визначає послідовне розташування устаткування на певній площі, що забезпечує прямоточний характер просування предметів праці у виробничому процесі.

Розміщення устаткування на механічній дільниці, побудованій на технологічному принципі. (див.дод 1.4.)

Переваги технологічної структури полягають у поширенні регулювання завантаження устаткування, повнішому використанні матеріалів; розширенні можливостей маневрування робітниками завдяки їх високій кваліфікації, універсалізації, обміну досвідом; застосуванні прогресивної технології; більшій гнучкості в разі освоєння випуску нової продукції та розширенні її номенклатури; спрощенні технічного керівництва підрозділом; додатковому системному ефекті за рахунок посилення функціональних, синергійних та спрощених просторових зв’язків.

Недоліки технологічної структури: з причин великої номенклатури збільшуються втрати часу на переналагодження устаткування на інші види продукції і, відповідно, тривалість виробничого циклу; зменшується відповідальність за якість і строки виготовлення виробів у цілому; нераціональні і довгі маршрути руху деталей за групами верстатів, які зумовлені частими змінами складу і послідовності операцій, що унеможливлюють їх розташування за ходом технологічного процесу; ускладнюється та дорожчає внутрішньозаводське кооперування; ускладнюється планування і диспетчерування процесів.

Технологічна структура характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв з випуском різноманітної та нестійкої номенклатури виробів. З поглибленням спеціалізації виробництва, а також стандартизації й уніфікації виробів та їх частин технологічний принцип формування цехів, як правило, доповнюється предметним, за якого основні цехи створюються за ознакою виготовлення кожним з них певного виробу або його частини.

Побудова предметної форми спеціалізації передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. У таких цехах повністю виготовляються закріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, наприклад, один виріб, кілька однорідних виробів або конструктивно-однорідних деталей (див. дод. 1.5).

Так, на автомобільному заводі функціонують цехи двигунів, кузовів, шасі, рам, заднього мосту тощо; на взуттєвій фабриці організовані цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття та ін.

Для цехів з предметною формою спеціалізації характерні різноманітність устаткування та оснащення, але вузька номенклатура деталей або виробів. Устаткування добирається відповідно до технологічного процесу і розташовується за ходом послідовності виконання операцій. У такий спосіб втілюється принцип прямо точності. Предметний тип виробничої структури притаманний масовому і велико серійному виробництву.

Переваги предметної форми спеціалізації: розташування устаткування за ходом технологічного процесу (див.дод. 1.6) дає змогу впроваджувати нову техніку, механізувати та автоматизувати виробничі процеси, створює передумови для організації поточного методу виробництва, що забезпечує скорочення маршрутів руху предметів праці та тривалості виробничого циклу з урахуванням зменшення втрат на переналагодження устаткування, між операційних і міжцехових пролежувань деталей; підвищується відповідальність за якість, строки та обсяги виготовлення виробів, які закріплено за кожним цехом та дільницею; спрощується оперативне планування та регулювання виробничих процесів, оскільки всі операції з виготовлення конкретного виробу зосереджені в одному цеху.

Недоліками предметної спеціалізації вважається: збільшення кількості устаткування у зв’язку з необхідністю мати в наявності всі його види для виконання різноманітних спеціалізованих операцій; не завантаженість устаткування з причин зміни обсягів виробництва; неможливість маневрування робітниками внаслідок низької кваліфікації і високої спеціалізації кожного робітника; зниження темпів технологічного прогресу, обмеженість розширення номенклатури та освоєння нової продукції; ускладненість структури виробництва та керування підрозділами.

Практика свідчить, що створення предметно спеціалізованих підрозділів економічно доцільне тільки в умовах великих обсягів випуску обмеженої номенклатури виробів, коли найповніше завантажується устаткування, зменшуються втрати часу на його переналагодження в разі переходу на випуск іншого об’єкта. Такі цехи, де створюється можливість здійснювати замкнутий цикл виробництва продукції, називають предметно-замкненими. При цьому можливі варіанти суміщення заготівельної та обробної або обробної та складальної стадій виробництва.

Водночас застосування ідеальної предметної структури, наприклад на автомобільному чи будь-якому машинобудівному заводі, недоцільне, бо веде до необхідності в кожному цеху монтувати всі комплекти технологічного устаткування. При цьому неможливо завантажити деякі верстати через невеликий обсяг робіт на дільниці. Тому на машинобудівних підприємствах застосовується змішана структура, за якої заготівельні виробництва та цехи будуються за технологічним принципом (ковальсько-пресовий, чавуноливарний, сталеливарний та ін.), а оброблювальні та випускаючі об’єднуються в предметно-замкнені ланцюги (цехи або дільниці).

Така змішана структура притаманна масовому та серійному типам машинобудівного виробництва. Підприємства, що працюють за індивідуальними замовленнями, використовують технологічну структуру. Підприємства з технологічними переділами (коли сировина послідовно проходить низку стадій зміни стану і форми, наприклад, металургійні чи текстильні) мають також технологічну структуру.

Однак найбільший ступінь суміщення досягається в разі інтеграції декількох стадій виробничого процесу в спеціалізовані підрозділи виробничої системи. Але при цьому об’єднання здійснюється вже на основі функціонального призначення часткових продуктів (деталей) входженням їх як структурних елементів у готовий продукт, що виконують певні функції в ньому. Водночас привабливість високої ефективності такого рішення потребує більшої повторюваності робіт за умови стабільного (тривалий час) процесу та жорсткої пропорційності устаткування потягом усього виробничого циклу.

У машинобудуванні випускається складна продукція в порівняно невеликих обсягах в умовах серійного і дрібносерійного виробництва, виходячи з потреб ринку. До того ж конкуренція зумовлює часту зміну моделей продукції, що не дає змоги повністю завантажити устаткування виготовленням її постійної номенклатури за весь технологічний цикл.

Розв’язання такої проблеми можливе завдяки застосуванню сучасного устаткування типу, обробний центр, що забезпечує обробку предметів за всіма або більшістю операціями технологічного процесу однією установкою. Це дає змогу уникнути чи звести до мінімуму обсяг міжопераційних переміщень деталей, які обробляються, і забезпечити максимальну безперервність виробничого процесу. Виробничі підрозділи (дільниці, цехи) набувають усіх ознак предметної структури в разі оснащеності такими видами устаткування.

1.1 Сутність, характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства

В умовах переходу до ринкової економіки орієнтація технічного й організаційного розвитку підприємства на кінцеві результати діяльності є однієї з найбільш важливих задач управління.

Однією з головних умов успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах конкурентного ринку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу (НТП), тобто його матеріалізація у новітні види продукції, сучасні методи організації виробництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій.

Технічний розвиток підприємства представляє собою процес удосконалення техніки, технології, продукції і послуг, що виробляються, й професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробнича-господарської, комерційної чи іншої діяльності .

Необхідність технічного розвитку підприємства (ТРП) є наслідком дій багатьох чинників, основними з них є:

· ¾ зростання складності виробів і їх номенклатури;

· ¾ необхідність підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності;

· ¾ моральне старіння техніки й технології;

· ¾ необхідність рішення задач соціального розвитку колективу;

· ¾ потреба у заощадженні всіх видів ресурсів;

· ¾ необхідність охорони навколишнього середовища;

· ¾ зміни в організації виробництва, й в першу чергу тих, що є наслідком процесів спеціалізації й концентрації.

Технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних засобів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого – її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (рис. 1.1). =

Заміна спрацьованого устаткування новим

Капітальний ремонт устаткування

Технічне доозброєння підприємства

Підтримування техніко-технологічної бази

Технічний розвиток підприємтва

Розвиток техніко-технологічної бази

Реконструкція

Рисунок 1.1 - Форми технічного розвитку підприємства

Розглянемо зміст окремих форм технічного розвитку підприємства.

Реконструкція означає зміну підприємства або окремих його виробництв. Причини, що викликають необхідність реконструкції, різноманітні. Головними з них є моральний й фізичний знос основних засобів, моральне старіння технології й продукції, що виробляється.

Проведення робіт по реконструкції передбачає, що частина раніше створених й тих, що використовуються на діючому підприємстві елементів основних засобів зберігається у складі виробничого апарата після реконструкції. Приріст, що отриманий в результаті виробництва або економія витрат вимагає менших капітальних вкладень в порівнянні з новим будівництвом або розширенням на величину вартості використовуваних в проекті реконструкції елементів основних засобів раніше діючого підприємства.

Реконструкція може служити засобом подолання вузьких місць на виробництві й охоплює його як цілком, так й частково, зачіпаючи окремі його частині або види. Наприклад, в умовах діючого підприємства можливе проведення реконструкції допоміжного виробництва або транспортного господарства й т.д.

Проведення реконструкції може бути із зупинкою діючого виробництва і без неї. У останньому випадку об’єм виробництва, як правило, зменшується, хоча практика знає випадки реконструкції без зупинки виробництва й навіть без зниження об’ємів продукції, що випускається. Зазначена обставина вимагає при плануванні реконструкції враховувати разом з позитивним кінцевим результатом можливий збиток від зменшення об’ємів випуску продукції в період реконструкції. Звідси витікає ще одна особливість – необхідно одночасно планувати тривалість реконструкції, контролювати її виконання у ході проведення робіт.

Модернізація означає роботу по оновленню обладнання й інших елементів основних засобів. Так само, як й реконструкція, необхідність модернізації викликається моральним зносом устаткування або моральним старінням технології. Ефективність модернізації порівняно з іншими способами розвитку виробничої бази підприємства визначається можливістю економії витрат за рахунок використання пасивної частини устаткування.

Включенню в план технічного розвитку заходів по модернізації устаткування, споруд, технологічних процесів має передувати техніко-економічне обґрунтування її доцільності. Конкуруючим варіантом при цьому є заміна. Модернізація має перевагу перед заміною, якщо забезпечує мінімум приведених витрат при порівнянні об’ємів виробництва й якості продукції, тривалості проведення робіт по модернізації й заміні, періоду часу, протягом якого виявлятиметься тривалий ефект модернізації й заміни.

Технічне переозброєння — це напрям технічного розвитку перш за все активної частини промислово-виробничих основних засобів. В ході технічного переозброєння проводиться заміна застарілого й зношеного устаткування новим, більш прогресивним й економічним. При цьому одночасно розв"язуються задачі соціального прогресу — скорочується застосування важкої фізичної праці, ручної праці зі шкідливими умовами праці, з підвищеною небезпекою для життя й т.д. Заходи щодо технічного переозброєння сприяють також підвищенню якості продукції, коли традиційне устаткування й технологія вже не забезпечують збільшених вимог до надійності, довговічності, естетичним вимогам.

Технічне переозброєння — це не тільки й не стільки засіб вдосконалення техніки й технології, але й перш за все спосіб формування необхідних значень показників ефективності виробництва. Виникаючі іноді диспропорції в динаміці цін й продуктивності машин й устаткування не відміняють попереднє положення. Показники ефективності господарської діяльності після проведення технічного переозброєння повинні бути не гірше за показники в умовах до виконання відповідних робіт.

Серед задач по розвитку виробництва технічне переозброєння розглядається до реконструкції, розширення й нового будівництва. Це пов"язане з тим, що технічне переозброєння проводиться в рамках наявних будівель й споруд, використовуючи їх резерви. Якщо ж таких резервів немає, то може бити сформований варіант, що поєднує в собі й реконструкцію, й технічне переозброєння, показники якого порівнюються з показниками варіанту нового будівництва й розширення.

При обґрунтуванні варіантів технічного переозброєння доцільно використовувати ідеї функціонально-вартісного аналізу з метою уникнути витрат, що не виправдовують збільшення виробничої потужності підприємства або виробничих можливостей його підрозділів (як цільової функції витрат). При проведенні технічного переозброєння слід дотримувати вимоги послідовної економії всіх видів ресурсів («ресурсозберігаючий» тип технічного переозброєння), причому не повинно збільшуватися число робочих місць.

Розширення виробництва й нове будівництво — ці заходи, хоча й називаються разом, мають різний зміст: розширення виробництва, виходячи з вимог швидкості задоволення потреб в додатковій продукції, може бути досягнуто на базі вже наявної техніки й технології. Розширення виробництва, що проводиться таким чином, означатиме екстенсивний шлях розвитку виробництва. Його можливість визначиться наявністю додаткових «вільних» ресурсів всіх видів для випуску додаткового об’єму продукції. При розширенні виробництва на екстенсивній основі його ефективність може збільшитися хоча б за рахунок економії на умовно-постійній частині витрат. Проте розміри такого зростання вельми незначні й не можуть задовольняти сучасним вимогам кратного (по відношенню до бази) зростання ефективності за період, що планується.

Якщо розширення виробництва здійснюється на новій технічній (прогресивній) основі, то в цьому випадку варіант розширення виробництва практично співпадає з новим будівництвом.

Перед новим будівництвом висувається як мінімальна вимога використання ресурсозберігаючої техніки, технології й організації виробництва (порівняно із станом до його проведення). Максимальна ж полягає в тому, щоб показники ефективності об’єкта капітального будівництва були б вище, ніж показники кращого раніше здійсненого варіанту або проекту. Таким чином, нове будівництво повинне служити засобом інтенсифікації виробництва. При його обґрунтуванні слід також використовувати функціонально-вартісний аналіз, розглядаючи його як засіб пошуку резервів зниження кошторисної вартості будівництва, з однієї стороні, а з другої — як засіб об’єктивізації її величини (при спробах заниження з метою забезпечити узгодження проектів), тобто запобігання невиправданому заниженню з суб’єктивних причин.

Крім вище зазначених форм технічного розвитку підприємства, наукові видання виділяють ще й такі підтипи як: впровадження нової техніки; застосування нової прогресивної технології; впровадження засобів механізації і автоматизації; забезпечення охорони навколишнього середовища; використання прогресивних матеріалів, сировини, енергії; оптимізація структури „основне-допоміжне виробництво”; розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ; підвищення кваліфікаційного рівня і удосконалення структури кадрів робочих.

Впровадження нової техніки є одним з напрямів реалізації технічного переозброєння. Поняття «нова техніка» — досить змістовне і включає в себе більш досконалі технологічні процеси, знаряддя й предмети праці, при використанні яких забезпечується досягнення високих техніко-економічних показників.

До нової техніки відносять також створення й використання прогресивнішої організації виробництва й управління, результати розвитку винахідництва й раціоналізації, що приводять до підвищення техніко-економічних показників. Обов’язковою ознакою нової техніки є позитивний її вплив на ефективність виробництва, за умови праці.

Плануючи технічний розвиток, в сучасних умовах не можна залишати осторонь вимогу комплексного рішення задач створення й використання нової техніки, так як оснащення нею якоїсь однієї ланки або навіть технологічної операції не призведе до бажаного ефекту, якщо не супроводжуватиметься відповідними заходами на паралельних процесах й виробництвах.

Особливу увагу при підготовці плану технічного розвитку необхідно приділяти новій техніці, яка забезпечує скорочення ручної праці, упровадження сучасної прогресивної технології, наприклад порошкової, плазмових й лазерних методів обробки, біотехнології й т.д.

Застосування нової прогресивної технології — це напрям технічного розвитку, заснований перш за все на використанні нової техніки як знарядь й предметів праці.

В умовах стабільної номенклатури продукції, що випускається застосування нової прогресивної технології покликане забезпечити зниження собівартості виробів за рахунок економії трудових й матеріальних витрат. Крім того, можливе зростання прибутку завдяки підвищенню якості продукції.

Для того щоб віднести аналізовану технологію до прогресивної, необхідне дотримання наступних умов :

· ¾ безвідходність;

· ¾ замкнутість (по відношенню до навколишнього середовища);

· ¾ мінімум міжопераційних переходів (а при їх наявності — обробка без проміжного складування й очікувань);

· ¾ гнучкість по відношенню до предмету праці, способам й режимам його обробки;

· ¾ безпека обслуговуючого персоналу;

· ¾ більш висока ефективність відносно аналогів.

Заходи щодо використання нової прогресивної технології здійснюються практично одночасно з переходом на нову техніку, що необхідно враховувати при плануванні технічного розвитку виробництва.

Впровадження засобів механізації і автоматизації як задача плану технічного розвитку пов’язане з необхідністю зниження частки ручної ^: праці, особливо тяжкої.

Особлива роль в цьому належить промисловим роботам (маніпуляторам), ефективність яких тим вище, чим менш перервний процес й чим більше відповідності параметрів роботи основного технологічного устаткування й обслуговуючих промислових роботів. Проте це не виключає можливості у ряді процесів ефективного застосування й інших, зокрема простіших засобів економії живої праці.

Одна з особливостей процесів механізації й автоматизації виробництва полягає у тому, що вони можуть відбуватися без збільшення об’ємів продукції, що виробляється (наприклад, в умовах насиченої потреби). У цьому випадку обґрунтування включення тих або інших варіантів в план ґрунтується на зниженні сукупних витрат праці (живої й уречевленої).

Використання прогресивних матеріалів, сировини й енергії передбачається в плані технічного розвитку в цілях забезпечення зниження матеріаломісткості продукції, скорочення у ряді випадків загальної трудомісткості обробки предмету праці, наближення заготівок по формах й властивостям до готового виробу. Застосування нових матеріалів різноманітне — знижується вага, а отже, скорочується об’єм обробки, що виражений не тільки в трудомісткості, але й в машиноємкості. Але машина з меншою власною вагою вимагає менших енергоустановок для застосування в дії й виконання своїх функцій, отже, з"являється можливість економії енергії при експлуатації техніки. Прогресивність матеріалів означає також наявність у нього властивостей, завдяки яким знижується питома витрата або відпадає додаткова обробка, забезпечуючи надійну й тривалу експлуатацію (наприклад, відносно корозії). Іноді застосування нового матеріалу або сировини може викликати зміни й в знаряддях праці, й в технології, як, наприклад, у разі переходу до широкого використання металевих порошків для виготовлення деталей машин, замість обробки металу різанням. Забезпечення охорони навколишнього середовища — це порівняно новий напрям планування технічного розвитку підприємства. Тут є одна особливість, пов"язана з взаємодією колективу працівників й кінцевим результатом: якщо відносно продукції, що випускається воно не пряме, а через систему міжгалузевих зв"язків й розподілів, то шкідливі викиди в навколишнє середовище впливають прямо й безпосередньо на працівників підприємства й всіх, хто проживає поблизу від нього.

Вже в даний час суспільство витрачає (через свої підприємства головним чином) значні суми на охорону природи й раціональне використання природних ресурсів й далі ці витрати зростатимуть. Тому, важливе економічне ставлення до ресурсів, що наявні. Необхідно, щоб в процесі проектування техніки й технології виробництва закладалися такі рішення, які виключать взаємодію з навколишнім середовищем у формі, яка відрізняється від замкнених циклів. Все це слід мати на увазі при плануванні технічного розвитку підприємства.

Оптимізація структури «основне—допоміжне виробництво». У плані технічного розвитку оптимізація співвідношення між основним й допоміжним виробництвом має свій аспект: по-перше підвищення організаційно-технічного рівня допоміжного виробництва до рівня основного, по-друге забезпечення збалансованого резервування виробничих можливостей й, по-третє, підвищення якості продукції й послуг допоміжного виробництва. Співвідношення між основним й допоміжним виробництвом слід рахувати оптимальним у разі досягнення мінімуму сукупних приведених витрат на одиницю продукції. При цьому в якості основного фактора служить співвідношення виробничих потужностей обох підрозділів й виробництва, прогнозуючи тут можливість вираження її в допоміжному виробництві також методом вузької ланки.

Розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ й засобів оргтехніки. Через план технічного розвитку можуть проходити роботи по формуванню програмного забезпечення системи забезпечення й ЕОМ. Дуже важливо в ньому передбачати також впровадження машинних носіїв інформації й системи неперервного введення даних зі всіх центрів відповідальності, заходів по забезпеченню надійності й збереженню інформації.

Підвищення кваліфікаційного рівня й удосконалення структури кадрів робочих, інженерів й техніків — ця задача плану по праці й підвищенню кваліфікації. У плані технічного розвитку одночасно з постановкою задач, розглянутих раніше, повинні формулюватися цільові установки в області кваліфікації й структури кадрів для відповідних спеціалізованих розділів плану підприємства.

Задачі плану технічного розвитку можуть бити згруповані в розділи відносно до об’єктів:

1. Розвиток промислово-виробничих засобів з виділенням активної й пасивної частин основного і допоміжного виробництва.

2. Вдосконалення виробів й підвищення технологічності й якості продукції.

3. Вдосконалення технології виробництва.

4. Вдосконалення технічної бази системи управління.

5. Розвиток кадрової складової потенціалу підприємства.

З метою інтенсифікації використання матеріально-технічних і трудових ресурсів, постійного підвищення технічного рівня виробництва, оновлення продукції та забезпечення її конкурентноздатності на ринку, на підприємствах розробляють систему планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління.

Вихідними даними для розробки планів науково-технічного розвитку підприємства є:

· ¾ маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг;

· ¾ державні замовлення і господарські угоди на продукцію, що випускається;

· ¾ результати завершених науково-технічних робіт та інформація про

· ¾ досягнення науково-технічного прогресу у світі;

· ¾ відгуки споживачів та аналіз якості продукції, що випускається;

· ¾ ліцензії, патенти, пропозиції раціоналізаторів та винахідників;

· ¾ інформація про диспропорції виробничих потужностей, результати атестації робочих місць та аналізу організації виробництва,

· ¾ праці і управління;

· ¾ пропозиції виробничих підрозділів, філій, дочірніх підприємств,

· ¾ функціональних служб, робітників і службовців.

Розроблення планів науково-технічного розвитку проводиться, як правило, у два етапи. На першому етапі детально аналізується існуючий організаційно-технічний рівень виробництва і продукції, що випускається, проводиться збір пропозицій від підрозділів і робітників підприємства щодо удосконалення техніки, технологій виготовлення продукції, організації її виробництва. На другому етапі результати проведеного аналізу та зібрані пропозиції техніко-економічно обґрунтовуються, визначається економічна ефективність заходів, призначених до включення у план, джерела фінансування та виконавці.

Розроблені таким чином проекти планів погоджуються з трудовим колективом підприємства і після доопрацювання затверджуються органами управління підприємством.

Для планування технічного та організаційного розвитку підприємства важливе значення має оцінка досягнутого рівня організації виробництва та продукції, яка випускається. Оцінка здійснюється на основі системи показників, які в комплексі характеризують продукцію, обладнання, технологію, технічну та енергетичну оснащеність праці, механізацію й автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління підприємством.

Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.

Найбільш важливі й типові для всіх підприємств (незалежно від галузевої належності) показники наведено в таблиці 1.1

Таблиця 1.1 - Основні показники технічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність праці Енергоозброєність праці
Ознаки групування показників	Показники
Технічний рівень устаткування	Продуктивність Надійність, довговічність Питома металомісткість Середній строк експлуатації Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку
Рівень прогресивності технології	Структура технологічних процесів за трудомісткістю Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції Середній вік застосовуваних технологічних процесів Коефіцієнт використання сировини й матеріалів
Рівень механізації та автоматизації виробництва	Ступінь охоплення робітників механізованою працею Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Об’єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

· ¾ Механоозброєність праці;

· ¾ Коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

· ¾ Коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва;

· ¾ Рівень утилізації відходів виробництва;

· ¾ Рівень забруднення навколишнього середовища;

Показники технічного та організаційного рівня виробництва повинні знайти своє відображення в узагальнюючих економічних показниках і, в першу чергу, у збільшенні прибутку, зниженні собівартості та зростанні продуктивності праці.

2.1 Виробнича структура та її організації.

Самим першим і необхідним у виробничій структурі і її організації має робоче місце. Воно являє собою частину виробничої площі, яка оснащена необхідним обладнанням і інструментом, при допомозі яких робочий або група робочих виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговує виробничий процес.

Основне виробництво в залежності від технології ділиться на структури:

· Технологічно-виробничу

· Предметно-технологічну

· Змішану

Технологічна структура – цехи і участки створюються по принципу технологічної спорідненості виконуючих робіт або виробничих процесів. Наприклад в машинобудуванні – ливарний, ковальський, механічні цехи – а всередині механічного цеху – токарний, фрезерний участки.

Перевага технологічної структури є технологічна спеціалізація виробництва і висока кваліфікація працівників. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.

Недоліки технологічної структури – збільшується час на переналадку обладнання в зв’язку з великою номенклатурою випуску продукції, обладнання неможливо розкласти по ходу технологічного процесу, так як при частій заміні виготовлення продукції змінюється склад і послідовність операції, а це призводить до збільшення тривалості виробничого циклу, відсутність відповідальності за якість цілого виробу, бо кожний участок виконує окремі операції.

Предметна структура – основні цехи створюють по окремих виробах або його частині (наприклад, цехи моторів, рам, шин). При такій структурі є можливість для впровадження нової техніки, модернізації, механізації і автоматизації виробничих процесів, розміщують по ходу технологічного процесу.

При предметній структурі є можливість організовувати потоковий метод виробництва.

Недоліки предметної структури в тім, що вона ускладнює керівництво участками, так як там виконуються різні роботи. Виникає необхідність мати в цеху всі види обладнання, хоча вони не всюди задіяні повністю.

Змішана структура – це заготівельні цехи будують по технічному принципу, а обробні випускають в предметно-замкнуті ланки.

Для аналізу виробничої структури використовується широкий круг показників:

· розміри виробничих ланок (величина випуску продукції, чисельність, вартість основних виробничих фондів, потужність обладнання)

· ступінь централізації окремих виробництв

· співвідношення між основними, допоміжними і обслуговуючими виробництвами – по кількості робочих, обладнанню, розміру виробничих площ.

· пропорційність ланок, які входять в підприємство.

· рівень спеціалізації окремих виробничих ланок.

· ефективність просторового розміщення підприємства – це коефіцієнт забудови, використання площ виробничих приміщень (0.45 – 0.55 коефіцієнт використання території ).

· характер взаємозв’язку між підрозділами .

Аналіз даних показників дає можливість створити раціональну виробничу структуру, а це дасть можливість максимально спеціалізувати цехи і участки, безперервно випускати продукцію без перепрофілювання і переналадки обладнання.

2 АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ „ГАЛАКТОН” ТА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЙОГО ТЕХНІЧНИМ РОЗВИТКОМ

2.1 Загальна характеристика ВАТ «Галактон» та середовища його функціонування

Відкрите акціонерне товариство „Галактон” засноване навесні 1995 року на базі Київського міського молочного заводу №2, який функціонує з 1961 року. Станом на 2014 р. ВАТ „Галактон” входить до складу російського холдингу „Юнімілк”, який об’єднує ще 23 заводи в Росії і 2 заводи в Україні.

На початок 2009 року більш ніж 80% акцій ВАТ „Галактон”, що належали Укрсоцбанку були продані компанії „Планета Менеджмент” (до складу якої входить молочна група „Юнімілк”) – екс-менеджерами „Сибнефти”. „Галактон” є першим іноземним придбанням „Планета Менеджмент”. За оцінкою Володимира Динула, аналітика київського офісу Ернст енд Янг (Ernst & Young), 80% акцій "Галактона" коштують близько $15 млн. Станом на березень 2014року 89,76% акцій компанії належать компанії Юнімілк Ентерпрайсес Лімітед (Unimilk Enterprises Limited )(Кіпр).

На сьогоднішній день до групи „Юнімілк-Україна” входить: ВАТ „Галактон” (м. Київ), ТОВ „Юнімілк” – дистриб’ютор групи „Юнімілк” (м. Київ), ВАТ „Кременчуцький міський молочний завод” (Полтавська обл..).

ВАТ „Галактон” працює на українському ринку як потужний виробник молочної продукції. Зараз на підприємстві випускається 4 стратегічно важливих продуктових групи: біо-лінія, десертна група, цільномолочна продукція, молоко тривалого зберігання. Асортимент налічує близько 70 найменувань товарів, серед них - молоко, кефір, ряжанка, сметана, масло, які випускаються з перших днів роботи підприємства, до них додалися йогурти, сиркові маси, десерти, молочні суміші.

Сьогодні завод "Галактон" переробляє в середньому близько 300 тонн молока в добу при потенційній потужності переробки - 500 тонн. Компанія представляє 5 торгових марок: ТМ "Актуаль", "Простоквашино", "Біо-баланс", "Галактон" і "Літній день". У 2014 році чистий дохід "Галактон" склав більше 2 млн. грн. У 2014 році показник чистого прибутку підприємства скоротився до цифри 165,1 тис. грн. Такий стрибок, керівництво підприємства пояснює тим, що в 2014 р. сумарна дебіторська заборгованість підприємства складала 18,417 млн. грн. проти 21,669 млн. грн. в 2013 р.

З 1997 року завод працює з багатьма як західними, так і іноземними постачальниками матеріалів, які забезпечують технічну підтримку, постачання пакувальних матеріалів, технологічного обладнання, інгредієнтів. Серед них: „Тетра Пак” („Тетrа Pак”) (Бельгія) і „Альфа Лавал” („Alfa Laval”) (Швеція), „Єловпак” („Elopak”) (Фінляндія), „Хах” („Hahn”) (Німеччина), „Чр. Хансен” („Chr. Hansen”) (Данія), „ІФФ” („IFF”) (Голландія), „ТВП Україна”, „Рубежанський картонно-паперовий комбінат”, „Хассія і Гіфінах” („Hassia і Geafinah”) (Німеччина), лінія по прийому та зберіганню молока, а також лінія по виробництву двокамерних йогуртів.

З моменту входу до групи „Юнімілк”, на заводі продовжуються процес інвестування в сфері технічної модернізації та реконструкції виробництва. На кінець 2014 року було заплановано будівництво автоматичної мийки молочних цистерн, реконструкція торкнеться також складських приміщень у відношенні запуску нових установок промислового холоду, нещодавно було запущено ділянку по виробництву зерненого творогу. Дані процеси дозволяють провести комплексну модернізацію компресорних станцій, що дозволить очікувати зниження витрат електроенергії в 2 рази.

Основне виробництво розбито на 5 секторів: цех молочного білка, цех незбираного молока, цех плавлених сирів, цех стерилізованого молока та дільниця фасованої сметани.

На підприємстві масове виробництво, що підтверджується великим обсягом випуску виробів – 82077,6 т (станом на 2012р.), що виготовляються безперервно протягом тривалого часу.

Рівень спеціалізації підприємства визначаємо за питомою вагою продукції у загальному обсязі виробництва (таблиця 2.1).

Чіткої спеціалізації на підприємстві не прослідковуються, наявний досить широкий асортимент, проте виявляються два профільні сектори, питома вага яких у загальному обсязі виробництва помітно зростає – молоко пастеризоване (15,5%) та біо-продукція (23,4%).

Таблиця 2.1 - Питома вага окремих видів продукції у загальному обсязі

виробництва ВАТ „Галактон”, 2014 рік

Продукція	Питома вага тис. грн., %
─ молоко пастеризоване	15,5
─ молоко ”Т”	7,9
─ суміші	3,7
─ кисломолочна продукція	5,9
─ біо-продукція	23,4
─ йогурти	5,6
─ вершки	1,2
─ сметана	9,6
─ творог	9,6
─ творожні вироби	5,1
─ сири плавлені	6,0
─ сири тверді	0,6
─ масло вершкове	5,3
─ інше	0,5
Всього	100

Рівень кооперації доволі високий, підприємство співпрацює з такими організаціями як: ТОВ „Тетрапак”, ТОВ „Елопак”, „Інвікта” – по забезпеченню упаковкою; „Аграна Фрут Україна” – по забезпеченню наповнювачами; „Арома” – по забезпеченню ароматизаторами. Крім того підприємство являється ексклюзивним постачальником молочних сумішей для коктелей та морозива для компанії МакДональдс (McDonalds).

Завод співпрацює з більш ніж 40 фермерськими господарствами – постачальниками сировини, основними з яких є:

· ¾ агрофірма „Світанок”;

· ¾ КСАФ Матюши;

· ¾ ВАТ „Терезине”;

На підприємстві діє 11 функціональних підрозділів. Організаційна структура підприємства наведена в Додатку А.

Станом на кінець 3-го кварталу 2014 року на підприємстві працює 855 чол.

До вищих органів управління підприємством належать:

· ¾ Загальні збори акціонерів;

· ¾ Наглядова рада товариства;

· ¾ Ревізійна комісія;

· ¾ Генеральний директор товариства.

Функції вищих органів управління визначенні чинним законодавством

Підприємство діє на основі статуту, що був укладений, при реорганізації товариства в 1995 році, згідно вимог чинного правового законодавства.

Проведемо аналіз основних показників фінансово-господарської діяльності ВАТ „ГАЛАКТОН”

Крім приведеної загальної характеристики підприємства, необхідно в процесі експрес-аналізу з’ясувати, як підприємство розвивалося в попередні періоди. Нижче приведені результати господарської діяльності підприємства.

В таблиці 2.2 наведені аналіз структури доходів корпорації за 2013-2014 роки.

Таблиця 2.2 - Структура доходів ВАТ „ГАЛАКТОН”, тис. грн.

Показник	За минулий рік 2013		За звітний рік 2014		Відхилення	Темпи зростання, %
Показник	сума	питома вага, %	сума	питома вага, %	Відхилення	Темпи зростання, %
Дохід (виручка) від р/п	260263,7	96,9	248360,7	95,6	-11903,0	95,4
Інші операційні доходи	7181,4	2,7	8724,8	3,4	1543,4	121,5
Дохід від участі в капіталі	0	0	0	0	0	0
Інші фінансові доходи	0	0	391,3	0,2	391,3	─
Інші доходи	1164,9	0,43	2293,5	0,9	1128,6	196,9
Надзвичайні доходи	0	0	0	0	0	─
Усього доходів	268610,0	100,0	259770,3	100,0	-8839,7	96,7

Дані таблиці свідчать, що найбільшу питому вагу має дохід від реалізації продукції: 96,9% в 2013 році, 95,6% в 2013 році. Усі інші доходи становлять незначну частку загальних доходів підприємства. Зокрема, темпи зростання не є позитивними, так як доходи 2014 року зменшилися на 3,3% на рівні з доходами 2013 року.

В таблиці 2.3 представлений аналіз структури витрат і відрахувань за 2013-2014 роки.

В процесі аналізу випливає, що з-поміж витрат найбільшу питому вагу має собівартість реалізованої продукції – 68,9% у 2013 році, 68,2% у 2014 році. Значну частку становлять витрати на збут. Так, у 2013 році вони становлять 6,9%, а у 2014 зменшилися до 5%, тобто в абсолютній сумі зменшилися на 6875,5 тис. грн.. Дані таблиці показують, що найбільшу частку відрахувань становлять податки на додану вартість (15,6% і 16,1%). У 2014 році збільшилася сума адміністративних витрат – до 4,4% проти 3% у 2013 році. Витрати за 2006 рік скоротилися на 3,7%.

Таблиця 2.3 - Структура витрат і відрахувань ВАТ „ГАЛАКТОН”, тис. грн.

Показник	За минулий рік 2013		За звітний рік 2014		Відхилення	Темпи зростання, %
Показник	сума	питома вага, %	сума	питома вага, %		Темпи зростання, %
ПДВ	49875,5	15,6	49656,6	16,1	-218,9	99,6
Акцизний збір	0	0,0	0	0,0	0	─
Інші відрахвання	214,8	0,1	64,5	0,0	-150,3	30,0
Собівартість р/п	219853,7	68,9	209800,4	68,2	-10053,3	95,4
Адміністративні вит-ти	9496,6	3,0	13620,1	4,4	4123,5	143,4
Витрати на збут	22131,9	6,9	15256,4	5,0	-6875,5	68,9
Інші операційні вит-ти	9043,9	2,8	9935,5	3,2	891,6	109,9
Фінансові витрати	6916,6	2,2	5984	1,9	-932,6	86,5
Втрати від участі в кап.	0	0,0	0	0,0	0	─
Інші втрати	970,5	0,3	1410,2	0,5	439,7	145,3
Податок на прибуток	714,2	0,2	1755,5	0,6	1041,3	245,8
Надзвичайні витрати	0	0,0	0	0,0	0	─
Усьго витрат і від-нь	319217,7	100,0	307483,2	100	-11734,5	96,3

Виходячи з наявних доходів і витрат прибуток підприємства має такий склад (таблиця 2.4):

Таблиця 2.4 - Прибуток ВАТ „ГАЛАКТОН” , тис. грн.

Показник	За 2013 рік	За 2014 рік	Відхилення
Прибуток від реал.прод.(валовий дохід)	40410	38560,3	-1849,7
Прибуток від опер. діял.	6919	8473,1	1554,1
Прибуток від звич.діял-ті	196,8	3763,7	3566,9
Усьго приб. до оподатк.	47525,8	50797,1	3271,3
Податок на прибуток	714,2	1755,5	1041,3
Усього приб.від звич.діял.	-517,4	2008,2	1490,8
Прибуток від надзв.подій	0	0	0
Чистий прибуток	-517,4	2008,2	1490,8

Дані таблиці показують, що найбільшу абсолютну суму має прибуток від звичайної діяльності, він зріс на 3566,9 тис. грн.. У результаті чистий прибуток у звітному році становив 2008,2 тис. грн.

Прибуток від реалізації товарної продукції визначається як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції і складає у 2014 році 38560,3 тис. грн. ( 248360,7 – 209800,4). Чистий дохід розраховується як різниця між доходом від реалізації продукції і податком на додану вартість, акцизним збором і іншими відрахуваннями з доходу і складає у 2014 році 248360,7 тис. грн. (298081,8-49656,6-64,5). Проведений аналіз показників рентабельності, результати представлені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 - Основні показники рентабельності ВАТ „ГАЛАКТОН” на кінець 2014 року

Показник	Значення показника
Рентабельність усіх активів за чистим прибутком	0,01
Рентабельність власного капіталу за чистим прибутком	0,03
Рентабельність фінансових інвестицій	0,04
Рентабельність необоротного капіталу	0,02
Рентабельність капіталу, що функціонує	0,93
Рентабельність реалізованої продукції за валовим прибутком	0,18
Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком	0,18
Показник чистого доходу	0,007

По результатам проведених розрахунків отримуємо дані, які дещо відрізняються від нормативних показників. Для прикладу, коефіцієнт покриття є нижчим від нормативного показника, що може свідчити про те, що підприємство має значну частку кредиторської заборгованості у власних активах, що не є позитивним для господарської діяльності. Проте загальна картина стану підприємства урівноважується за рахунок коефіцієнтів загальної ліквідності та рентабельності. Крім приведених показників діяльності підприємства, представлена структура основних засобів, приведена у таблиці 2.6. Крім приведеної структури основних засобів визначимо коефіцієнт зносу основних засобів, що допоможе доповнити інформацію про стан підприємства. Визначаємо коефіцієнт зносу основних засобів станом на кінець 2007 року. Коефіцієнт зносу (економічного спрацювання) = Ф.№1 (ряд 032)/Ф.№1 (ряд 031) = 44927.4/90963.4 = 0,49

Таблиця 2.6 - Структура основних фондів ВАТ „ГАЛАКТОН”

Найменування основних засобів	на початок періоду 2014р		на кінець періоду 2014р.		Відхилення
Найменування основних засобів	Сума, тис. грн..	% до підсумку	Сума, тис. грн..	% до підсумку	Сума, тис. грн..	% до початку року
1. Виробничого призначення:
- будівлі та споруди	13276.4	27,97	12992.5	28,2	-283,9	0,23
- машини та обладнання	24877.9	52,4	23446.6	50,93	-1431,3	-1,47
- транспортні засоби	7575.1	15,96	7348.2	15,96	-226,9	0
- інші	1742.7	3,7	2248.7	4,9	506	1,2
2. Невиробничого призначення:	0.000	0	0.000	0	0	0
- будівлі та споруди	0.000	0	0.000	0	0	0
- машини та обладнання	0.000	0	0.000	0	0	0
- транспортні засоби	0.000	0	0.000	0	0	0
- інші	0.000	0	0.000	0	0	0
Усього	47472.1	100	46036.0	100	-1436,1	─

На теперішній період на підприємстві встановлене здебільшого новітнє обладнання (за виключенням деяких підрозділів допоміжного господарства). Група компаній "Юнімілк" до кінця 2014 р. інвестувала в розвиток ВАТ "Галактон" (м. Київ) 50 млн. грн., які були направлені на придбання лінії по виробництву зернистого сиру. У планах ВАТ "Галактон" - підтримувати динаміку розвитку на рівні 10% в рік. В таблиці 2.7 наведені основні показники розвитку корпорації, а в таблиці 2.8 – розвиток системи управління за останні роки.

Таблиця 2.7 - Динаміка основних показників розвитку корпорації ВАТ „Галактон” у 2012—2014 рр.

Показники	Од. виміру	Значення по роках
Показники	Од. виміру	2012	2013	2014
1	2	3	4	5
Обсяг доходу, всього ─ у тому числі від реалізації продукції	тис. грн.	220388,3 213061,1	268610,0 260263,7	259770,3 248360.7
Випуск основних видів продукції: ─ молоко пастеризоване ─ молоко ”Т” ─ суміші ─ кисломолочна продукція ─ біо-продукція ─ йогурти ─ вершки ─ сметана ─ творог ─ творожні вироби ─ сири плавлені ─ сири вершкові ─ сири тверді ─ масло вершкове ─ інше ─ всього	тис. грн.	23876,8 11311,9 8300,4 13774,1 56515,8 22329,9 477,1 18417,2 10604,6 11285,0 13042,4 539,0 213,3 9692,9 898,0 201278,4	32010,8 16232,8 8694,9 14326,4 55298,2 18233,5 1008,9 19019,6 20284,6 14426,7 13836,9 1186,2 414,3 16845,8 541,3 232360,9	40885,3 20731,9 9737,3 15479,5 61777,7 14727,3 3112,8 25220,9 25379,3 13489,9 15841,8 1694,8 ─ 14028,7 1408,7 263515,9
Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу	осіб	962	982	776
Середньорічний виробіток одного працівника	тис. грн.	1049,6	1294,8	1273,6
Середньорічний виробіток одного робітника	тис. грн.	254,9	306,2	364,7
Середньорічна вартість основних фондів, загалом у тому числі: — будівлі і споруди — машини та обладнання — транспортні засоби — Інструменти, прилади, інвентар (меблі) — Інші основні засоби — Малоцінні необоротні матеріальні активи	тис. грн.	81319,8 20912,0 48666,3 7577,4 2645,0 363,4 1155,7	86545,2 21962,6 51851,6 8920,5 2761,5 0 1049	91737,9 23060,7 55481,2 10526,2 2871,9 0 1086,3
Частка машин і обладнання у загальній сумі основних засобів	%	59,8	59,9	60,5
Фондовіддача основних засобів	грн.	2,62	3	2,71
Фондовіддача машин і обладнання	грн.	4,38	5,02	4,48
Обсяг загальних витрат на виробництво у тому числі: — матеріальні витрати — оплата праці — відрахування на соціальні потреби — амортизація — інші витрати	тис. грн	197435,2 145464,3 13491,9 4854,7 7182,6 26741,7	227567,9 169135,5 15752,4 5594,6 7526,0 29559,4	245861.1 196973.6 16185.7 5413.9 6802.5 20485,4
Обсяг прибутку (збитку)	тис. грн	2270,5	-517,4	2008,2
Рентабельність виробництва продукції(надання послуг)	%	8	14	1

Таблиця 2.8 - Розвиток системи управління корпорації ВАТ „ГАЛАКТОН” у 2012—2014 рр.

Показники	Одиниці виміру	Період
Показники	Одиниці виміру	2012	2013	2014
1	2	3	4	5
Обсяг доходів корпорації	тис. грн	220388,3	268610	259770,3
Чисельність працівників управління	чол.	203	201	195
Продуктивність праці управлінського персоналу	тис. грн	1085,7	1336,4	1332,2
Обсяг витрат корпорації	тис. грн	218117,8	269127,4	257762,1
Витрати на утримання апарату управління	тис. грн	7815,9	9496,6	13620,1
Питома вага витрат на управління у загальному обсязі витрат корпорації	%	3,6	3,5	5,3
Загальна чисельність працівників корпорації	чол.	1048	1060	885
Питома вага працівників управління	%	19,4	18,96	22
Первісна вартість засобів механізації та автоматизації управлінської праці	тис. грн	1603,7	1768,8	1774,5
Рівень озброєності управлінських робіт	тис. грн	7,9	8,8	9,1
Чисельність працівників, зайнятих у центральному апараті управління	чол.	─	─	─
Коефіцієнт централізації функцій управління корпорацією	коеф.	─	─	─
Діапазон контролю, загалом в тому числі: · керівників вищого рівня · керівників середнього рівня · керівників нижчого рівня	чол.	14 3 11 42	12 3 9 37	11 39 35
Чисельність працівників вищих органів управління	чол.	7	7	7
Ступінь корпоративної централізації управління	коеф.	0,034	0,035	0,036
Витрати на утримання вищих органів управління	тис. грн.	Отримання окладу за штатним розкладом
Питома вага витрат на утримання вищих органів управління у загальному обсязі витрат корпорації	%	─	─	─

З роками система управління змінюється, зменшується чисельність працівників. Відповідно до динаміки доходів, коливається продуктивність праці управлінського персоналу. Витрати на утримання апарату управління збільшуються.

Оцінити стан справ на підприємстві не можливо лише на основі вартісного та структурного аналізу. Тому необхідно досліджувати внутрішні і зовнішні фактори, що визначають успіхи в діяльності підприємства (характеристика середовища функціонування ВАТ „Галактон” наведена в Додатку Б).

Розгдянемо характеристику ринку діяльності ВАТ „ГАЛАКТОН”.

Останніми роками молочна галузь України розвивається достатньо динамічно. Товарна номенклатура наближається до європейських стандартів, на ринку з’являється все більше вітчизняних брендів, виробники розвивають високотехнологічні виробництва, вводять нові види продуктів. Лідери на ринку почали активно впливати як на попит, стимулюючи підвищення потреб споживачів до якості продукції, так і на постачальників і роздрібні точки, вимагаючи більш якісної сировини, кращих умов транспортування і зберігання товару.

На вітчизняному молочному ринку зберігається тенденція концентрації виробництва і скорочення чисельності конкурентів. Сьогодні з 440 зареєстрованих підприємств фактично працюють не більше 300 (річний оборот яких в цілому складає $ 600 млн. – 1 млрд.).

Перспективи розвитку ринку молочних продуктів в Україні залежать від рівня доходів населення та можливостей підприємств розв’язувати проблеми оновлення основних засобів. Це призведе до розширення ринку молочних продуктів та підвищенню їх якості.

Зокрема, процес модернізації і впровадження нових технологій на українських молочних підприємствах проходить більш активно, ніж на російських. В Україні із загальної кількості молокопереробних заводів модернізовано приблизно 30% підприємств. В оновлення українських підприємств-виробників „цільномолочки” в 2012-2013 рр. було інвестовано $ 30-50 млн. В результаті асортимент молочної продукції на внутрішньому рину сьогодні більш широкий.

Споживчий ринок молока і молоко продукції формують підприємства переробної промисловості, ринки міські та населених пунктів, видача продукції в рахунок оплати праці, продаж безпосередніми товаровиробниками і посередниками.

В минулому році близько 30% молока пішло на виробництво цільномолочної продукції, 23% – на масло, сухе молоко, молочні консерви, казеїн і 44% – на тверді сири.

Позитивним моментом на ринку молочних продуктів є поліпшення їх якості та упаковки. Це у перспективі може стати однією із передумов виходу на закордонні ринки і досягнення позитивного сальдо в закордонній торгівлі.

Щодо експорту, то Україна експортує близько 3% виробленої продукції, з них близько 85% до Росії.

Одним з ключових факторів функціонування підприємства є його позиція на ринку.

Так як конкуренція на українському ринку молочної продукції доволі сильна, в першу чергу це пов’язано з приходом потужних гравців, виникає необхідність визначення конкурентної позиції на ринку досліджуваного підприємства – ВАТ „Галактон”.

На даному етапі ВАТ „Галактон”, що входить до групи „Юнімілк Україна” є лідером на українському ринку молокопродуктів і займає 13% ринку.

Поряд з „Юнімілк Україна” на ринку молокопродуктів діють і такі компанії-конкуренти як:

· ¾ Російська компанія „Вімм-Білль-Данн”;

· ¾ „Лакталіс-Україна”

· ¾ ООО „Торговий дім „Західна молочна група”;

· ¾ „Рейнфорд”;

· ¾ „Геркулес”;

· ¾ корпорація „Фанні”;

· ¾ „Ласуня”;

· ¾ „Данон” („Danone”) тощо.

В таблиці 2.9 приведені торгові марки, які представляють перелічені вище молочні компанії та заводи, що є потенційними конкурентами підприємства – об’єкту аналізу.

Таблиця 2.9 - Виробники цільномолочної продукції

Завод/компанія	Торгові марки
ЗАО „Лакталіс-Україна”	„Президент”, „Білосвіт”
Павлоградський молочний завод/ ТОВ „Корпорація Фані”	„Фані”
ВАТ „Комбінат „Придніпровський”	„Злагода”
ВАТ „Київський молокозавод №3”/ Компанія „Вім-Біль-Дан Україна”	„Слов’яночка”, „Фругурт”, „Домик в деревне”, „Рижий Ап”, „Доктор БИФИ”, „БиоМакс” „Чудо”
Компанія „Рейнфорд”	„Щодня”
Компанія „Ласуня”	„Ласуня”
Компанія „Данон” („Danone”)	„Данон” („Danone”)

Нижче представлена діаграма розподілу ринку молокопродуктів в Україні, що дозволяє визначити конкурентний статус кожного з підприємств (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Орієнтована частка компаній на ринку цільномолочної

продукції, %

За даними економічного видання „БИЗНЕС”, група „ЮніМілк” притримується стратегії завоювання і утримання лідерських позицій, що дозволяє постійно нарощувати оберти і збільшувати капіталізацію компанії, хоча це і вимагає значних вкладень в маркетинг і розвиток дистрибуції. По прогнозам компанія і надалі має триматися даної стратегії, щоб закріпитися на ринку на позиції лідера, і зазнавати меншого впливу з боку свого найбільшого конкурента – компанії „Вімм-Білль-Данн”. До речі, зі збільшенням частки експорту молокопродуктів за кордон, вище зазначені компанії є конкурентами і на російському ринку молокопродуктів, враховуючи, що обидві компанії мають російські капіталовкладення. Після етапу закріплення на лідерських позиціях, за думкою експертів, компанія почне змінювати стратегію і з лідерів поступово перейде в розряд „пожинателя плодов”. Роблячи оцінку основних конкурентів об’єкта аналізу, доцільним буде побудова карти стратегічних груп конкурентів з їх позицією на ринку. Карта стратегічних груп будуються за такими характеристиками продуктів як: ціна товару та інвестиції в маркетинг (рисунок 2.3).

Числові показники по приведеним характеристикам представлені у таблиці 2.10.

Таблиця 2.10 - Показники інвестицій в маркетинг та ціни на продукцію

Виробники	Показники
Виробники	Інвестиції в маркетинг, орієнтована доля річного обороту, %	Середня ціна на продукцію, грн./шт.
„Юнімілк Україна”	1	2,70
„Люстдорф”	5	4,40
„Ласуня”	1	2,80
„Данон” (“Danone”)	7	4,70
„Вімм-Білль-Данн”	3	3,10
„Лакталіс-Україна”	1,5	3,90
„Фані”	1	2,80
Західна молочна група	1,5	2,60

грн./од. прод.

9грн.

7 грн.

5 грн.

4 грн.

3 грн.

0 1 2 3 4 5 6 7

Рисунок 2.3 - Карта стратегічних груп конкурентів

Як бачимо, організації утворюють різні стратегічні групи, що деякою мірою дає можливість співпрацювати в деякому сегменті, а деякою – конкурувати, вдосконалюючи власні позиції.

Одним з методів оцінки конкурентоспроможності підприємства виступає процес проведення SPACE-аналізу який дозволяє оцінити стратегічне положення підприємства, а саме оцінка наявної ситуації та вибір стратегії. Для побудови SPACE-аналізу необхідно визначити складові, а в подальшому побудувати графік стратегічного спрямування (рисинок 2.4).

CA 4 3 2 1 0 1 2 3 4 IS

Рисунок 2.4 - Графік стратегічного спрямування

За даними проведеного SPACE-аналізу, підприємство має дотримуватися конкурентної стратегії. Наступним етапом визначення конкурентної позиції підприємства є побудова матриці конкурентного профілю (таблиця 2.11).

Таблиця 2.11 - Матриця конкурентного профілю

Ключові фактори успіху	Оцінка фактора	Підприємство „ЮніМілк Україна”		Підприємство „Лакталіс Україна”		Підприємство „Корпорація Фанні”
Ключові фактори успіху	Оцінка фактора	Рейтинг	Загальна оцінка	Рейтинг	Загальна оцінка	Рейтинг	Загальна оцінка
1. Якість продукції	0,40	1	0,4	1	0,4	1	0,4
2. Обсяги продажу продукції	0,15	1	0,15	2	0,3	3	0,45
3. Частка ринку	0,15	1	0,15	2	0,3	3	0,45
4.Ціна продукції	0,20	1	0,2	3	0,6	2	0,4
5. Фінансові можливості підприємства	0,10	1	0,1	2	0,2	3	0,3
Усього	1,0	´	1	´	1,8	´	2

Висновок: враховуючи показники, отримані через побудову матриці конкурентного профілю, група компаній „ЮніМілк” займає найбільш вигідну конкурентну позицію щодо своїх конкурентів.

Як зазначалося вище, ВАТ „Галактон” притримується лідерських позицій, що вимагає відповідних заходів, які сприятимуть утриманню на позиції лідера на національному ринку мололокопродуктів.

За результатами маркетингового дослідження, споживчі потреби виходять на новий рівень, який вимагає від виробників не лише якісної продукції, а й виставляє ряд критеріїв до її упаковки. Останнім часом досить широкого поширення набула ПЕТ- упаковка саме в молочній галузі. Одним з перших на ринок з продукцією в ПЕТ- пляшці вийшов 2 роки назад найважливіший конкурент ВАТ „Галактон” – компанія „Вімм-Білль-Данн”.

Проводячи жорстку маркетингову політику, компанія „Юнімілк-Україна”, до складу якої входить і ВАТ „Галактон”, має проводити відповідні заходи, які сприятимуть освоєнню сегменту ринку продукції в ПЕТ- упаковці.

На даний момент на підприємстві функціонує різнотипне обладнання, проте не має відповідних технологічних машин, які б дозволяли виготовляти продукцію в ПЕТ- упаковці. В зв’язку з цим необхідно звернути увагу на рівень технічного розвитку ВАТ „Галактон”. Вузьким місцем в даному сегменті для підприємства є відставання в технічному розвитку від основних конкурентів. Виходячи з вищезазначених чинників є необхідність обґрунтування пропозицій по удосконаленню управління технічним розвитком ВАТ „Галактон”.

2.2 Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ «Галактон»

Чітко регламентованої системи управління технічним розвитком підприємства не існує. На початковому етапі процесу управління технічним розвитком підприємства, вищим керівництвом підприємства розробляється стратегія (програма) технічного розвитку підприємства, яка розділена на блоки, які є окремими напрямами удосконалення того чи іншого обладнання, технологічного процесу тощо.

В першу чергу приймаються рішення щодо реалізації тих блоків, які є критичними за встановленими параметрами: аварійність обладнання, підвищення ефективності, продуктивності роботи обладнання, необхідність введення обладнання для виготовлення нової чи модифікованої продукції, покращення умов праці робітників, наявні інвестиційні ресурси для реалізації відповідних заходів тощо.

Вибір одного з напрямів технічного розвитку підприємства здійснюється загальними зборами акціонерів. У випадку ВАТ «Галактон» більше 85% акцій сконцентровані в російській холдинговій компанії «Юнімілк», тому стратегічні рішення виходять з головної компанії в Росії.

Оцінивши кожний з блоків програми технічного розвитку за приведеними параметрами, керівництво підприємства приймає рішення щодо реалізації того чи іншого проекту, або черговості реалізації усіх заходів технічного розвитку загалом.

Особливістю прийняття рішень є їх масштабність і необхідність значних капіталовкладень. Згідно Рішення державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 123 від 8.04.2004 р., рішення щодо реалізації проектів, вартість яких складає більше 50% балансової вартості активів, приймається виключно загальними зборами акціонерів. В усіх інших випадках, рішення може прийматися або спостережною радою товариства, або виконавчим органом – генеральним директором.

Обравши один з напрямів технічного розвитку підприємства, вищим керівництвом формулюється мета дослідження даного напряму технічного розвитку.

Після визначення мети, керівництво підприємства, в особі генерального директора, призначає виконавців реалізації проекту (керівника проекту та співвиконавців), при попередній консультації з керівниками функціональних підрозділів, за участі яких відбуватимуться зміни.

Обравши керівника проекту, генеральний директор разом з технічним чи операційним директором (так як питання стосується саме технічного розвитку підприємства), пояснюють концепцію реалізації даного проекту.

Керівник проекту має, в узгоджений з керівником підприємства час, представити інформацію щодо кошторису затрат по реалізації проекту технічного розвитку підприємства, визначення постачальників обладнання, умови його використання (купівля, оренда, лізинг тощо). Керівником проекту також розраховуються строки початку і закінчення проектних робіт. Всі перелічені дані, перед остаточним затвердженням, потрапляють на розгляд загальних зборів акціонерів, де затверджуються усі положення реалізації проекту, або вносяться пропозиції чи висуваються вимоги щодо зміни умов, які можуть бути не досить ефективними або доцільними для реалізації проекту.

На початку реалізації будь-якого технічного проекту, на підприємстві формується пакет документів, до складу якого входять: положення про проект, в якому чітко прописуються усі умови реалізації проекту (виконавці, мета, фази реалізації проекту, структура затрат по проекту, перелік робіт, що виконуються сторонніми організаціями, умови співпраці зі сторонніми організаціями, терміни виконання).

Особливу увагу слід приділити політиці фінансування великих проектів, що вимагають значних капіталовкладень.

Керівництвом підприємства, а саме загальними зборами акціонерів, оцінюється кількість власних коштів підприємства і шляхи їх розподілу. У разі наявності власних коштів у вигляді прибутку (також використовуються амортизаційні відрахування) у достатній кількості, підприємство має змогу фінансувати власні капітальні вкладення щодо технічного розвитку підприємства. У разі недостатнього об’єму, підприємство може використовувати різні методи залучення позичкових коштів. Для ВАТ «Галактон» оптимальними є: кредитування з боку комерційних банків, інвестування з боку головної компанії – власника контрольного пакету акцій.

Для інвестування великих капіталовкладень доцільним є також поєднання декількох шляхів фінансування, що зменшить витрати підприємства на оплату процентних платежів.

Для управління процесом залучення фінансових ресурсів на підприємстві може виділятися окрема трудова одиниця для координації інвестиційних вкладень, або призначатися один з працівників фінансової служби, до функціональних обов’язків якого включається тимчасова координація проекту технічного розвитку з фінансових питань.

Важливою функціональною одиницею при реалізації проекту технічного розвитку є головний інженер, під координацією якого проходить технічна частина проекту (формування вимог до необхідного обладнання, оцінка можливих варіантів обладнання по технічним характеристикам, координація процесу монтажу обладнання та його запуску).

Важливим в управлінні процесами технічного розвитку є організаційна структура проекту, яка побудована з врахуванням загальної організаційної структури підприємства, що дозволяє підвищити ефективність використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої і трудової бази.