ЗМІСТ

 

Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1 Аналіз наукових джерел з проблеми адиктивної поведінки взагалі та наркоманії зокрема

1.2 Особливості залежності від наркогенних речовин

1.3 Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді

Розділ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

2.1 Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії

2.2 Особливості профілактики адиктивної поведінки

2.3 Практика впровадження методів профілактики наркозалежності

2.4 Профілактика наркотизму як соціальна технологія

Розділ 3. Досвід соціАЛЬНО-ПеДАГОГІчОГО дослідження

3.1 Організація і проведення дослідження щодо проблем профілактики адиктивної поведінки

3.2 Дослідження у фокус - групі

3.3 Аналіз результатів соціологічного дослідження

Висновки

використанІ джерелА

Вступ

Соціально-економічні, політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовили виникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищами матеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства, насильства, уживання алкоголю та інших наркотичних речовин значною кількістю членів суспільства, серед яких вагому частку займають неповнолітні.

Державна політика щодо соціально-правового захисту дітей спрямована на формування науково-теоретичних та методичних підходів до забезпечення повноцінного розвитку, захисту прав та інтересів підростаючого покоління, удосконалення нормативно-правової бази, поліпшення матеріально технічного становища суб^єктів соціально-педагогічної діяльності.

На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп^яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують до проблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків “групи ризику” та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповідними соціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичної роботи.

Процес становлення особистості дитини залежить від впливу різноманітних позитивних та негативних чинників. Уживання психоактивних речовин (далі – ПАР) у дитячому та молодіжному середовищі негативно відображається на особистості: ускладнює якісне навчання, спортивну та трудову діяльність, деформує психіку, порушує соціальні зв^язки, знижує загальний інтелектуальний та духовний рівень.

За даними опитування, проведеного у 2007 році Центром здорового способу життя Державного інституту розвитку сім^ї та молоді, питома вага таких чинників ризику для здоров^я, як куріння, уживання алкоголю та вживання наркотиків для людей у віці від 10 до 22 років складають разом 44%.

Всеукраїнський характер проблеми відображається й на регіональному рівні.

За дослідженнями Центру «Соціальний моніторинг», у 2003 році питома вага споживачів ін^єкційних наркотиків вікової групи 13—18-річних вища за середній показник по Україні в таких містах, як Алчевськ Луганської області (34%), Луганськ (32%). Кожний п^ятий ін^єкційний наркоман належить до категорії учнів або студентів.

За даними Луганського обласного наркологічного диспансеру, тільки за І квартал 2006 року на диспансерному та профілактичному обліку з діагнозами «наркоманія» та «токсикоманія» знаходилось більше 400 дітей у віці до 17 років.

Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних соціально-педагогічних проблем.

У 1996 році Національна програма «Діти України» констатувала, що серед підлітків та молоді поширюється куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу.

На жаль, через багато років ситуація в країні не змінилась: Міжгалузева Комплексна Програма «Здоров^я нації» на 2002—2011 роки відзначає неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя, де профілактика вживання ПАР – це один з напрямків.

Одним із надзвичайно важливих напрямків роботи соціального працівника сьогодні є популяризація серед дітей переваг здорового способу життя. Досить тривожним є факт, що з року в рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності. Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україні останнім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів. Однією із причин цього є те, що в більшості випадків ця робота систематично не ведеться в загальноосвітніх закладах і, в основному, носить епізодичний характер. В останні роки в Україні почали впроваджуватися профілактичні програми за методом "рівний–рівному", ефективність яких перевірена в інших країнах. Реалізація їх в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботи в цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесі соціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібних для підлітків інструкторів–однолітків. Спільно з соціальним педагогом вони зможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя. Серед науковців, які досліджували цю проблему, Т.М. Титаренко, І.Д. Звєрєва, Г.М.Лактіонова, Афанасьев В.С., Гилинский Я.И., Рибакова Л. Н., Цеглин М. Г., Башкатов И.П., Пилипенко О.І., А.М. Панова, Е.И. Холостова.

Термін «адиктивна поведінка» в наукову літературу ввів Ц.П. Короленко, теорію адикції досліджували Д.В. Семенов, В. Качалов, О.Ю. Кондратьєв, С.А. Кулаков, Б.М. Левін; питання профілактичної роботи з підлітками розглядали О.Є. Личко, В.С. Бітінський, В.М. Оржеховська, Н.Ю. Максимова, О.І. Пилипенко, І.П. Фіцула, В.П. Лютий, О.Г. Кирилова, А.Г. Макеєва та ін.

На сьогодні багато вчених займаються розробкою питань профілактики наркоманії в Україні. Серед них: спеціалісти Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи (О. Коструб, О. Вінда, І. Сомовата та ін.), Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України (Н. Максимова, С. Толстоухова), Українського державного центру соціальних служб для молоді (З. Зайцева, Г. Рашковський та ін.), Українського інституту соціальних досліджень (О. Баларієва та О. Яременко), а також спеціалісти інститутів, університетів, організацій, установ, які займаються проблемами здорового способу життя в дітей, підлітків та молоді (Б. Лазаренко, І. Пінчук, А. Мазаєв та ін.).

Адиктивна поведінка виникає в неповнолітніх у результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю зв^язаних з цим проблем. При адиктивній поведінці негативна пристрасть підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Тому основна увага при адиктивній поведінці неповнолітніх повинна спрямовуватись не на медичні, а на виховні заходи, оскільки головними чинниками, що спонукають підлітків до такої поведінки, виступають так звані педагогічні чинники ризику: конфлікти в сім^ї, гіпоопіка, низький рівень освіти в сім^ї (М.Я. Копит, 1983); низький культурний та освітній рівень батьків, нерівні методи виховання (О.Ф. Артемчук, 1985); неблагополучне виховання у сім^ї, педагогічна занедбаність (Б.С. Братусь); неблагополучні стосунки між батьками, їх низький культурний рівень (Ю.П. Лисицин, П.І. Сидоров, 1990); відсутність контролю батьків за поведінкою дітей, святкування свят з батьками (О.І. Пилипенко, 1994); індивідуально-психологічні особливості особистості, негативний соціально-психологічний статус у колективі, недостатність переконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації, типові поведінкові реакції підлітків (емансипація, групування з однолітками, опозиції, імітації, компенсації, стрес, незайнятість, відсутність пізнавальних інтересів (І.М. Пінчук, Н.П. Пихтіна, 2000).

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб розглянути сучасні підходи до профілактичної роботи з підлітками охарактеризувати основні програми з профілактики адиктивної поведінки.

Об^єкт: процес попередження адиктивної поведінки дітей і підлітків

Предмет: форми і методи попередження адитивної поведінки

Мета: визначити особливості застосування профілактичних методів в соціальній роботі

Задачі:

-          проаналізувати проблему адиктивної поведінки,

-          визначити умови та фактори, які впливають на розвиток адитивної поведінки,

-          опрацювати соціальний досвід впровадження методів профілактики адиктивної поведінки

Методи дослідження:

-          опрацювання наукових джерел,

-          методи порівняння, узагальнення, класифікації,

-          дослідження передового досвіту,

-          математична обробка результатів тощо.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи профілактики адиктивної поведінки

1.1 Аналіз наукових джерел з проблеми адиктивної поведінки взагалі та наркоманії зокрема

В окрему категорію девіантної поведінки виділяють так звані адиктивні форми ( англ. Addiction – пагубна звичка).

Термін "адиктивна поведінка ” був запропонований американським дослідником В. Міллером (1984 р.) та поширений для використання у вітчизняній наркологічній практиці С. Кулаковим (1989) і А. Лічко (1991) щодо означення зловживань індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості в нього психофізичної залежності. Пізніше зміст цього поняття було доповнено, перенесено в психолого-педагогічну практику для означення ситуацій, що пов^язані зі зловживанням різноманітних речовин особистістю, які спричиняють відхилення в її поведінці. Адиктивна поведінка є однією з форм девіантної поведінки – поведінки, яка відрізняється від загальновизначеної норми психічного здоров^я, права, культури чи моралі.

У своїй роботі ми звузимо дослідження адитивної поведінки до зловживання суто наркотичними речовинами.

Аналіз психолого-педагогічної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, що сприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможність у навчанні (27%), алкоголізм батька (22%), жорстоке поводження з підлітком у сім^ї (19 %), постійні конфлікти між батьками (17 %), емоційне відчуження з боку матері (17 %) .

Дослідження вчених свідчать, що розвиток адиктивної поведінки може відбуватися у двох напрямах:

І шлях – полісубстантна адиктивна поведінка. Підлітки пробують на собі дію різних токсичних речовин, серед яких поступово може бути вибрано найбільш привабливу.

ІІ шлях — моносубстантна адиктивна поведінка. Підлітки зловживають тільки однією речовиною.

Оскільки вживання наркотичних засобів створює проблему в суспільному житті та здоров^ї особистості, в наукових дослідженнях вчених її розглядають у сукупності трьох взаємопов^язаних критеріїв: медичного, правового та соціального. Відомо, що залежність організму від уживання наркотичних засобів має загальні особливості, які полягають у подібності проходження стадій звикання. Учені виділяють такі етапи розвитку адиктивної поведінки: етап перших спроб, етап пошукового полінаркотизму, етап вибору переважаючої речовини, етап групової психічної залежності.

Важливо також відзначити чинники, що сприяють переходу адиктивної поведінки у хворобу :

-    соціальні (доступність речовини для підлітка, “мода” на неї, вплив групи однолітків, до якої належить підліток);

-    психологічні (тип акцентуації характеру підлітка, психопатії, привабливість нових відчуттів і переживань);

-    біологічні (міра початкової толерантності, ускладнена спадковість, природа речовини, якою зловживають).

Здійснюючи аналіз психолого-педагогічної літератури, ми виділили дві основні форми адиктивної поведінки – патологічну та непатологічну.

До непатологічного типу адиктивної поведінки ми відносимо нікотиноманію, тобто куріння цигарок та сигар. Не дивлячись на всім відомий вплив тютюнового диму на органи людини, саме куріння стає першим щаблем, на який стає дитина, наслідуючи дорослих та прагнучи набути самостійності.

Умовно можна виділити чотири основних групи факторів, які сприяють розвитку адиктивної поведінки.

Фактори виникнення адиктивної поведінки

1. Моральна незрілість особистості: негативне ставлення до навчання, відсутність соціально узгодженої активності та соціально значущих установок, вузьке коло й нестійкість інтересів, відсутність захоплень і духовних запитів.

2. Несприятливе мікросередовище: неповна сім^я, сильна зайнятість батьків, спотворені сімейні стосунки, що приводять до неправильного засвоєння соціальних ролей, неправильне виховання.

3. Індивідуально-біологічні особливості особистості: спадкова обтяженість у відношенні психологічних захворювань і алкоголізму, важкі соматичні захворювання в ранньому дитинстві, органічні ураження мозку.

4. Індивідуально-психологічні особливості, нервово-психічні аномалії особистості: низький опір емоційному навантаженню, підвищена тривожність, імпульсивність, схильність до ризикованої поведінки, недостатня соціальна адаптація.

Таким чином, наркотичні засоби, починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючи найнебезпечнішими: кокаїном, героїном, є дуже небезпечними для здоров^я людини, особливо для організму підлітка. Адже хронічне отруєння організму наркотиками призводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Чим молодша людина, тим більш небезпечна дія наркотиків.

За визначенням ВООЗ (1952 р.), "наркоманія" — це стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства, викликаної вживанням наркотику (природного чи штучного походження) .

Наркоманія – це захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків, проявляється в психічній та фізичній залежності від них.

Здійснивши аналіз підходів різних учених до трактування поняття "наркоманія", можна визначити такі характерні його ознаки:

-    загальна назва захворювань, які зумовлені вживанням у медичних потребах деяких лікарських або інших речовин синтетичного чи рослинного походження;

-    хворобливий психологічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму ;

-    захворювання, що виникає в результаті зловживання наркотиками чи наркотично діючими речовинами;

-    захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків;

-    стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства.

Отже, суть адиктивної поведінки в бажанні відійти від реальності, досягти психологічного комфорту через прийом психоактивних речовин ( в тому числі алкоголю) або постійної фіксації уваги на окремих видах діяльності. Процес вживання такої речовини, прив^язаність до предмету або дії супроводжується розвитком інтенсивних емоцій и приймає такі розміри, що починає управляти людиною. Це, наприклад, алкоголь і наркотики, азартні ігри, повне занурення в якусь діяльність ( зокрема, музика, колекціонування, коли хобі перетворюється в єдиний сенс життя, а також комп^ютерні ігри, Інтернет, " трудоголізм "), що супроводжується звуженням соціальних зв^язків, страхом перед реальним життям, бажанням піти від повсякденності в ілюзорний світ своєї уяви.

В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному "віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп^ютерна адикція, трудоголізм.; проміжні форми адикції ( анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного вживання їжі); хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивна поведінка – це поведінка людини , для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану, завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

-           нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп^ютерна адикція, трудоголізм.);

-           проміжні форми адикції (аденоксія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного вживання їжі);

-           хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

 

1.2 Особливості залежності від наркогенних речовин

Наркотична залежність(наркоманія) – хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоційний стан індивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, незважаючи на виникнення у зв^язку з цим серйозних проблем (погіршення стану здоров^я, конфлікт із законом, соціальні і матеріально – фінансові ускладнення). Немедичне вживання наркотиків вважається девіацією.

Для соціального працівника робота з дітьми важливо розуміння таких обставин наркоманії:

розрізняють декілька груп наркотиків: наркотичні анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак, героїн, метадон), що здійснюють гальмуючий вплив на центральну нервову систему; депресанти (лібріум, валіум), що при немедичному використанні викликають стан сп^яніння;

стимулятори нервової системи (коноплі, кофеїн, кокаїн, амфетамін та його аналоги), що роблять збуджуючий вплив, викликають підвищення фізичної і розумової активності, відчуття бадьорості, припливу сил;

уживання наркотиків звичайно починається у підлітковому віці, коли схильність до наркоманії формується низкою визначених чинників (антисоціальна поведінка в ранньому віці;

виховання в сім^ї наркоманів;

вплив несприятливого соціального середовища;

особистісні характеристики, пов^язані з непокірливим норовом, невизнання традиційних цінностей, низький ступінь особистісної компетенції й соціальної відповідальності);

поширеність вживання наркотиків у різних групах, можливість виникнення несприятливих наслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расової належності, віку, соціально – економічного статусу (расизм, дискримінація за національною приналежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних, інакомислячих та ін.. сприяють поширенню наркоманії);

існують дві форми наркотичної залежності: фізична залежність, за якої одна й та сама доза наркотику стає недостатньою й потрібне її збільшення, щоб досягти бажаного результату і впасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийому наркотиків, і психологічна залежність – та залежність, за якої люди, що зловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уникнути дискомфорту або одержати задоволення.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркотики, але перебуває в середовищі тих, хто робить це. Вона переймає їх стиль поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації "близькості" від наркотику людина внутрішньо готова почати їх вживати. особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера, "дух" наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати стан різкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підлітком того, що він у будь – яку хвилину може змінити свій стан за допомогою наркотику.

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами.

Наркотичні засоби – це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировини і речовини, які становлять небезпеку для здоров^я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при міністерстві охорони здоров^я.

Наркотики – речовини(офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе – на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп^яніння та зміну свідомості.

Психотропні речовини – це будь – які природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, які становлять небезпеку здоров^ю населення у разі зловживання ними.

Наркотики та психотропні речовини можуть впливати на центральну нервову систему трьома способами:

1. вона може бути загальмована за допомогою препаратів з седативним та снодійним ефектом (барбітурати, еленіум, седуксен);

2. збуджена за допомогою психостимуляторів (кокаїн, амфетамін) чи психоделітиків (гашиш, марихуана, анаша);

3. розбалансована при вживанні галюциногенів (ЛСД, крек, екстазі)

Таким чином, наркотичні засоби, починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючи найнебезпечнішими: кокаїном, героїном, є дуже небезпечними для здоров^я людини, особливо для організму підлітка. Адже хронічне отруєння організму наркотиками призводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Чим молодша людина, тим більш небезпечна дія наркотиків.

За визначенням "наркоманія" — це стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства, викликаної вживанням наркотику (природного чи штучного походження) .

Наркоманія – це захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків, проявляється в психічній та фізичній залежності від них. Здійснивши аналіз підходів різних учених до трактування поняття "наркоманія", можна визначити такі характерні його ознаки: загальна назва захворювання, які зумовлені вживанням у медичних потребах деяких лікарських або інших речовин синтетичного чи рослинного походження; хворобливий психологічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму ; захворювання, що виникає в результаті зловживання наркотиками чи наркотично діючими речовинами; захворювання, що виникає в разі систематичного вживання речовин, включених до списку наркотиків; стан періодичної чи хронічної інтоксикації, шкідливої для людини та суспільства.

 

1.3 Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді

 

1)         Передусім – мода, прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людини важлива, цікава і де споживання наркотиків – норма.

2)         Можливо, молодь приваблює поширена помилка, начебто споживання наркотиків – ознака сучасного модного устрою життя.

3)         Психологи вважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення від реального життя. А наступна – самогубство.

Серед інших причин можна назвати такі:

1)         погані стосунки в родині, з близькими й друзями;

2)         антисоціальна поведінка й гіперактивність дітей;

3)         дружба з однолітками, які вживають наркотики;

4)         нелюбов до школи, неуспіх в навчанні;

5)         економічні й соціальні труднощі;

6)         погане оточення й розлад у суспільстві;

7)         зміна місця навчання й проживання;

8)         доступність наркотиків;

9)         вживання наркотиків батьками;

10) позитивне ставлення до наркотиків;

11) спроба заглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.

Більшість людей, які вживають наркотики, ставлять себе вище за суспільство, його закони й норми, вважаючи себе найобдарованішими особистостями. Причина такої зарозумілості криється й в особливості дії багатьох наркотичних речовин.

Під час наркотичної ейфорії, крім підйому настрою, відчуття веселощів і радості, виникають викривлення в сприйнятті не тільки ситуації та стосунків людей, але й форми предметів, кольору, простору, часу й звуку. Творчі натури, які використовували наркотичне сп^яніння для стимуляції натхнення, загинули в розквіті років.

Шлях багатьох рок–музикантів та співаків, видатних акторів і художників обірваний наркотиками.

Чому важко позбутися споживання наркотиків? Бо перш, з чим стикається наркоман, – це потреба постійно збільшувати дозу для досягнення "кайфу". Це відбувається при вживанні більшості наркотиків, особливо тих, які містять опій.

Постійне збільшення дози для отримання "кайфу" створює важко розв^язувані або зовсім не розв^язувані фінансові проблеми.

Це по-перше. По-друге, ефект сп^яніння. Розслаблення й комфорту дуже швидко зникає зовсім. Ін^єкції починають здійснювати тільки стимулювання. З^являється відчуття припливу сил, яких насправді стає дедалі менше й менше.

Нещасний уже не може жити, навчатися й працювати без диявольського зілля.

Як визначити, що людина перебуває у стані наркотичного сп^яніння?

1)         У людини різко звужені (іноді сильно розширені) зіниці.

2)         Рухи сповільнені, порушена координація, що можна перевірити, наприклад, попросивши пройти розподільною смугою декілька метрів.

3)         Реакція при сприйнятті й відповіді на поставлені запитання уповільнена, своє ім^я та прізвище, говорить невиразно, мовлення її важко розібрати.

4)         Поведінка зазвичай розвізна, продиктована надмірними веселощами або навпаки, пригніченістю.

5)         Людина неадекватно оцінює події, що відбуваються.

Є й непрямі ознаки. Так, наркомани починають віддавати перевагу певному одягові: шкіряним курткам із заклепками, масивним ременям, роблять специфічні зачіски. Разом з тим вони чат ос недбалі в одязі й байдужі стосовно дотримання елементарних правил гігієни.

Прийшовши додому, незвично швидко ховаються у своїй кімнаті, у розмові уривчасті, не дивляться в очі. Вони безпричинно похмурі до агресивності або, навпаки, надмірну сміхотливі. Носять сорочки з довгими рукавами, щоб сховати сліди уколів у вену.

Якщо спочатку наркотик – це лише трихвилинне задоволення, то вже за місяць наркоман не може без нього існувати.

Дуже швидко настає повне психологічне виснаження. Загальне виснаження організму в результаті вживання наркотиків настає вже через 2–3 роки. Людина втрачає здатність до найменших фізичних і психічних навантажень. Настає остаточна моральна й інтелектуальна деградація – повний розпад особистості. Повністю втрачаються попередні почуття й інтереси. Єдиною турботою стає добування будь-якими засобами й способами наркотику.

У разі появи симптомів наркозалежності необхідно звернутися по допомогу до батьків, шкільного психолога, до фахівців наркологічного відділення своєї поліклініки.

Майже в усіх містах України при звичайних поліклініках є наркологічні відділення, де подають медичну допомогу анонімно й безкоштовно.

Існує шість заповідей, як не стати жертвою наркоманії:

1)   Перш ніж придбати порцію наркотичної речовини, гарненько подумай – а навіщо тобі це потрібно?

2)   У жодному разі не погоджуйся передати пакунок із сумнівним вмістом навіть своєму другові.

3)   Якою б заманливою не здавалося пропозиція спробувати трохи щастя – відмовся. За все треб врешті-решт платити.

4)   Якщо, спробувавши наркотик або речовину, що його замінює, ти не проти повторити, не забувай – за все треба палити, а ціну ти вже знаєш.

5)   Якщо тобі необхідна допомога, ти можеш звернутися до батьків, психолога школи чи психолога поліклініки, в анонімні служби при поліклініках району.

В Україні нещодавно стали застосувати найновіший метод лікування наркоманії, так званий ультра рапід, або метод надшвидкої детоксикації, який використовую "АВС – клініка". Сутність його проста: людина, яка страждає від наркотичної залежності, занурюється в глибокий наркоз на 12–24 години. Пі наркозом медикаментозним способом ініціюється ломка. Прокинувшись, пацієнт раптом опиняється в іншому житті, де немає ані ломки, ані спогаду про неї. Він начебто "перестрибує" через неї психологічно та психічно. Як правило, пацієнти ще кілька днів прислуховуються до себе, чекаючи на коммор, але з подивом переконуються, що ніяких негативних відчуттів немає.

Україна стала шістнадцятою країною, де використовується метод надлишкової детоксикації. Це медична технологія нового покоління. На думку наркологів, це прорив у наркології та реальний шанс позбавитися наркотичної залежності завдяки відсутності болю, страху й негативних спогадів.

Заходи для підвищення ефективності боротьби з наркоманією:

1)         посилення боротьби з розповсюдженням наркотиків, суворіший митний контроль;

2)         збільшення в навчальних закладах кількості психологів і наркологів, до яких можна звернутися анонімно;

3)         активізація роботи міліції в місяцях збору молоді, розширення форм і методів роботи з молодими людьми;

4)         запровадження кримінальної відповідальності за рекламу наркотиків, у тому числі й непрену;

5)         посилення "Антинаркотичної" пропаганди за місцем проживання молоді з наведенням конкретних прикладів і факторів.

В основі боротьби з наркоманією має перебувати спонукання наркомана до сповіді. Повна правда про лихо – єдиний засіб, який можна використати в боротьбі за життя, який здатний утримати від згубної пристрасті інших і зокрема підлітків.

Наркоманія – це захворювання, зумовлене залежністю від наркотичних речовин. Основними симптомами наркоманії є:

-           шкідливі наслідки для споживача наркотику, його безпосереднього оточення і суспільства в цілому;

-           тенденція до постійного збільшення дози наркотику;

-           психологічна і часто фізична залежність і прагнення отримати наркотик будь-яким чином.

Фізична залежність – наступає після включення наркотичних речовин у процес обміну речовин. Це – непереборна фізична потреба, яка виникає в результаті постійного або періодичного вживання наркотиків. У цьому випадку різне припинення вживання наркотичних речовин викликає фізичний розлад різного ступеня, який називають абстинентним синдромом. На цій стадії людина потребує лікування.

Соціальна залежність – людина – ще не почала вживати наркотичні речовини, але потрапила у середовище тих, хто їх уживає. Вона приймає стиль поведінки, ставлення до наркотичних речовин і зовнішні атрибути групи. В такій ситуації людина часто внутрішньо вже готова почати вживання.

Психологічна залежність – на цій стадії змінюється поведінка людини. Вона починає вживати наркотичні речовини. Вони необхідні їй для зміни свого емоційного стану; іншим шляхом людина вже майже не може впливати на свої емоції, втрачає контроль і адекватні почуття.

Тим, що вони безпосередньо змінюють свідомість людини і руйнують її пам^ять, інтелект, пригнічують відчуття та емоції, а також викликають сильну психологічну та фізіологічні залежність. Уживання наркотиків внутрівенно є небезпечним через високу ймовірність ВІЛ-інфікування.

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МЕТОДІВ ПРОФІЛАКТИКИ АДИТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

2.1 Особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії

На сучасному етапі розвитку та становлення українського суспільства особливе занепокоєння викликають поширення наркоманії в молодіжному середовищі, зниження віку, з якого починають вживати наркотичні засоби та психотропні речовини, проникнення наркотиків до закладів освіти. Мають місце непоодинокі випадки виявлення фактів незаконного обігу наркотиків безпосередньо в навчальних закладах та на прилеглих до них територіях, затримання неповнолітніх у стані наркотичного сп^яніння, вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин у школах та вищих навчальних закладах. На сьогодні наркоманію зараховують до проблем соціальних. У виникненні адиктивної поведінки звинувачують і безробіття, і політичну нестабільність, і моральну розбещеність. Отже, необхідною складовою роботи з профілактики наркоманії є своєчасне виявлення підлітків "групи ризику" та надання їм психолого-педагогічної допомоги. Для цього соціальні педагоги повинні мати достатній рівень поінформованості про причини виникнення потягу до наркотиків у підлітків і володіти відповідними соціально-психологічними техніками й методами профілактичної антинаркотичної роботи.

На сучасному етапі соціальні педагоги повинні зробити все можливе, щоб не допустити проникнення такого негативного соціального явища, як наркоманія в навчальний заклад та вберегти наш генофонд від цієї загрози.

Зловживання наркотичними речовинами стає глобальною проблемою всіх країн світу, незалежно від рівня їх розвитку, оскільки призводить до рухливих наслідків:

-    згубний вплив на здоров^я людей;

-    зростання злочинності, насильства, корупції;

-    виснаження людських, природних та фінансових ресурсів, які могли бути використані для соціально-економічного розвитку держави;

-    загибель людей, розпад сімей, деградація громад тощо.

Як свідчать дослідження, простежується тенденція до зниження середнього віку, у якому молодь починає експериментувати з наркотиками: з 17—18 років у 1993 рр. — до 14 років у 2001—2002 рр. Установлено, що чим раніше відбувається залучення до психоактивних речовин (ПАР), тим швидше

формується залежність, тим складніше перебіг наркоманії як хвороби, більше негативних особистісних, соціальних та медичних наслідків зловживання ПАР –бездоглядність, злочинність, ріст хвороб,що супроводжують наркоманію, і тим менша ефективність реабілітаційних заходів.

Відношення до наркотику не існує ізольовано від відносин до інших сторін життя і тому може бути змінено лише в контексті зміненої системи відносин особистості в цілому.

 Сьогодні в Україні проглядаються наступні особливості і тенденції підліткової і юнацької наркоманії:

-          ріст обсягів наркотичних речовин на ринку, і їхня доступність;

-          високі темпи росту наркоманії, особливо дитячої і підліткової;

-          значне розширення асортименту наркотиків, наростає поширення героїну, кокаїну і синтетичних наркотиків;

-          полінаркоманія (вживання усього підряд у немислимих сполученнях);

-          тенденція омолодження, більш ранньому віку вживання наркотичних речовин;

-          широка доступність так званих наркотиків, що утягують, і включення їх у молодіжну субкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження "порогу страху" перед їхнім застосуванням, існування налагодженої системи залучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманії від хвороби, характерної для визначеного кола осіб (соціально неблагополучними, страждаючими психічними порушеннями, що мають кримінальне минуле), до стану, характерному для більшої частини молоді;

-          фемінізація (усе більша кількість молодих дівчат починають уживати наркотики);

-          неграмотність і суперечливість профілактичної інформації, що часто приводять до протилежного ефекту;

-          проведені профілактичні заходи (освітні) характеризуються малою широтою поширення, відсутністю наукового підходу, не адаптованістю до українських умов , некомпетентною активністю;

-          усе зростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблем підліткової і юнацької наркоманії і наркоманів, перекласти її рішення на правоохоронні органи;

-          тенденції вирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;

-          усе більша очевидність неефективності і недостатності медичної (медикаментозної) допомоги при лікуванні і реабілітації наркоманії;

-          існуюча система лікування і реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістю на стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, кримінальні елементи тощо);

-          у реабілітації і профілактиці переважає відомчий підхід, що перешкоджає комплексному рішенню проблеми реабілітації і профілактики; існуючі підходи до реабілітації не дають ефективності, порівняно зі світовим показником;

-          існуюча система фінансування реабілітації, наукових досліджень у цій області й оплата праці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;

-          ситуація з реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, що ускладнює положення наркоманів;

-          наркоманія на сьогоднішній день стала основним джерелом поширення венеричних захворювань і навіть СНІДу.

Підвівши підсумки результатів дослідження причин уживання школярами одурманюючих речовин, можна сказати, що основу внутрішніх спонукальних сил складає дію механізму пошуку вражень на тлі нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), перекручування процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливо в психотравмуючі ситуації, порушення в емоційній і пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їхніх властивостях, наслідках їхнього вживання для особистості і суспільства.

Спровокувати інтерес до наркотиків і токсичних речовин і бажання поексперементувати з ними може також когнітивно – эмоцийний дисонанс у структурі уявлень школярів про наркоманію і токсикоманію, що виникає при некомпетентності антинаркотичної контрпропаганди – не враховуючої статевовікових особливості школярів і сучасні методи ведення первинної профілактичної антинаркотичної роботи.

2.2 Особливості профілактики адиктивної поведінки дітей

 

Особливо актуальною для вирішення соціально-педагогічних проблем, попередження яких є простішим, ніж подолання їх негативних наслідків, є соціально-педагогічна профілактика. Термін "профілактика" (з грец. – попередження) – це комплекс науково-обґрунтованих і своєчасно застосованих дій, спрямованих на попередження вживання наркотичних засобів підлітками, виникнення пов^язаних з цим психологічних, соціокультурних відхилень. Соціально-педагогічна профілактика – це система форм, методів, засобів соціального виховання, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку підлітків, яка сприятиме прояву їхньої активності в різних видах соціально значущої діяльності.

Залежно від вибору об^єкта впливу виділяють такі типи соціально-педагогічної профілактики:

1. Загальна профілактика — охоплює школярів певної вікової групи в загальноосвітньому навчальному закладі та спрямована на подолання найбільш загальних, універсальних факторів і причин уживання наркотичних засобів.

2. Спеціальна профілактика — орієнтована на підліткові групи, котрі знаходяться в умовах, які підвищують імовірність загострення цієї проблеми (підлітки групи ризику).

3. Індивідуальна профілактика — спрямована на окремих підлітків з метою подолання специфічних для них проблем.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на підлітків проводяться профілактичні заходи, виділяють такі види соціально педагогічної профілактики: первинна, вторинна й третинна. Первинна спрямована на попередження проблеми задовго до можливого моменту її виникнення, на створення сприятливих умов розвитку, навчання, виховання, адаптації підлітка до умов навчального закладу. Вторинна або рання профілактика ґрунтується на результатах діагностики соціальної ситуації розвитку конкретного підлітка, і є як індивідуальною, так і колективною в плані корекції системи його життєдіяльності. Третинна профілактика – це цілеспрямована діяльність з метою попередження переходу відхилень у поведінці у важковиховуваність. Третинна профілактика містить заходи, які проводяться з підлітками, котрі мають відхилення в поведінці та спрямована на попередження несприятливих їх наслідків.

У профілактиці наркоманії вченими виділяється два види: загальна та індивідуальна.

Загальна профілактика наркоманії — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжують протиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшим їх усуненням з метою формування вільного від наркотиків суспільства.

Основними напрямами загальної антинаркотичної профілактики в навчальних закладах мають бути:

-          упровадження інноваційних методик профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу з метою формування здорового способу життя підлітків та вміння чинити опір негативному тиску однолітків;

-          виявлення серед молоді лідерів, які за принципом "рівний-рівному" могли б інформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи, тренінги;

-          проведення навчальних ігор та вправ з метою розвитку у дітей навичок спілкування, уміння працювати в групі, планувати свій день, тиждень, місяць, рік тощо.

Індивідуальна профілактика наркоманії — сукупність заходів впливу на окрему особу з метою недопущення зловживання нею наркотичними засобами і психотропними речовинами з використанням правових, соціальних, психологічних, медичних та інших методів впливу.

Основна мета індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми:

уживання вичерпних заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, сприяти повній відмові від них у разі початку немедичного їх уживання.

Ця робота повинна проводитися в межах вирішення загального завдання індивідуального впливу на підлітка, що полягає в нейтралізації негативних якостей особистості.

Форми виявлення підлітків категорії "групи ризику" різноманітні:

-          особисті спостереження вчителів, соціальних педагогів та психологів;

-          чергові медичні обстеження підлітків;

-          спеціалізовані групові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги;

-          відвідування місця проживання підлітків; інформація соціальних служб;

-          проведення працівниками органів внутрішніх справ рейдів у місцях концентрації молоді: дворах, парках, скверах, підвалах, нежилих приміщеннях.

На основі термінології ВОЗ у визначенні видів профілактики та особливостей об"єкта профілактичного впливу виділяються такі види педагогічної профілактики адиктивної поведінки: (рис. 2)

Первинна профілактика передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Завданнями первинної профілактики є:

для молодшого шкільного віку.

1) формувати моральні поняття, що пов"язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки;

2) виховувати вміння усвідомлювати себе частиною родини, розуміти власні можливості;

3) формувати уявлення щодо позитивного та негативного досвіду людської поведінки у відношеннях до самого себе та інших людей;

4) формувати необхідні загальні та специфічні психологічні уміння та навички, що є основою формування морально-психологічної стійкості людини;

5) попереджувати ранні прояви неправильних уявлень дитини про деякі шкідливі звички;

для учнів підліткового віку.

1) виховувати правильне розуміння природи наркогенних речовин, особливостей їх впливу на ЦНС людини, віддалених наслідків зловживань;

2) формувати поняття про морально-психологічну стійкість особистості як основу здорового способу життя;

3) виховувати культуру потреб, бажань, захоплень підлітків;

4) формувати поняття про норми моралі у вихованні власної стійкості до деяких антиособистісних захоплень – паління, пияцтва, наркоманії, токсикоманії;

5) виховувати критичне ставлення до деяких атрибутів НМС;

6) виховувати свідоме бережливе ставлення до свого здоров"я, власного організму, формувати уміння раціонально використовувати його психологічні можливості;

7) стимулювати саморегуляцію власних психофізичних можливостей особистості шляхом її включення у позитивну альтернативу фізичних та психологічних випробувань, загартування, тренінгу;

8) формувати науково обґрунтовані уявлення про анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються в організмі у ситуаціях стресу, інформаційних перевантажень, аутотренінгу, самопсихотерапії, умінь самоконтролю та самооцінки у поведінці;

9) формувати основи моральних звичок індивідуальної поведінки та прийняття рішення у ситуаціях можливих зловживань наркогенними речовинами;

для старшокласників:

1) формувати досвід антинаркогенно – спрямованої поведінки учнів, імунітету до негативного впливу пронаркогенної інформації та антиособистісно – спрямованих форм поведінки;

2) формувати чіткі уявлення старшокласників про значущість власного життя, психофізіологічні можливості організму, наслідки впливу наркогенних речовин;

3) створювати умови для самореалізації та самоствердження особистості шляхом її включення у позитивну альтернативну діяльність;

4) формувати чіткі наукові поняття про природу наркогенних речовин, біохімічні механізми їх впливу на організм; наукове розуміння станів наркотичної та алкогольної ейфорії, абстинентного синдрому тощо;формувати психологічну готовність особистості до спілкування у ситуаціях можливої алкоголізації та наркотизації;виховувати правильні уявлення особистості про морально-психологічні та юридичні норми, що регламентують ситуації, пов"язані зі зловживанням наркогенними речовинами.

Реалізація вказаних завдань здійснюється шляхом антинаркогенної освіти у процесі вивчення навчальних дисциплін на основі включення до змісту навчального предмету відповідної антинаркогенної інформації та у позакласній виховній роботі.

Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин.

Основними завданнями вторинної профілактики є:

1) визначення рівнів інформованості підлітків про дію наркогенних речовин на людський організм та наслідки їх вживання;

2) вивчення можливих умов та факторів, що сприяють виникненню схильності до адиктивної поведінки;

3) виявлення таких індивідуально-психологічних станів особистості, що передують проявам адиктивної поведінки;

4) вивчення виділених умов і факторів виникнення схильності особистості до адиктивної поведінки, станів, що їй передують і на цій основі встановлення осіб групи "ризику";

5) діагностика мотивів адиктивної поведінки підлітків;

6) визначення найбільш чутливих, сенситивних до виховного впливу компонентів у структурі особистості учня (рис характеру, особливостей темпераменту, інтересів тощо).

Визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики та перелік основних заходів вторинної профілактики:

-    вивчення особових справ учнів, включаючи довідку про стан здоров"я;

-    знайомство з сім"єю, вивчення її соціально-психологічного клімату;

-    бесіди з іншими вчителями -предметниками;

-    спостереження за поведінкою підлітка на уроці та у позанавчальній діяльності за такими параметрами: успішність, відношення до навчання, до праці, до товаришів, до себе, до близьких, батьків, участь у суспільному житті класу, школи, навички культури поведінки;

-    організація безпосереднього спілкування з такими підлітками;

-    спостереження за індивідом групи "ризику" у педагогічно значущих ситуаціях.

Третім видом профілактики адиктивної поведінки є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізм та наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно–аналітичних заходів вторинної профілактики.

Завданнями третинної профілактики є:

– на основі встановлених груп "ризику" здійснювати індивідуальний виховний профілактичний вплив на особистість учня шляхом використання доцільного та професійно виваженого арсеналу відповідних педагогічних засобів;

– створення сприятливих для корекції адиктивної поведінки учнів умов соціального оточення, психологічного клімату, позитивного психологічного самопочуття тощо.

Зокрема у загальноосвітній школі педагогічна профілактика адиктивної поведінки учнів може здійснюватись за умови міцної взаємодії між класним керівником, вчителем–предметником, психологом, медпрацівником, при необхідності і спеціалістами медичної (лікар–нарколог) та правоохоронної (служба у справах неповнолітніх, кримінальна міліція) служб.

Стосовно організації заходів щодо попередження зловживання наркогенними речовинами можна назвати такі соціально–виховні інститути:

а) школу як головну організаційну ланку;

б) сім"ю (батьків), за умови їх міцної взаємодії зі школою;

в) спеціальні: медичну(лікар – нарколог, шкільний лікар), юридичну (служба у справах неповнолітніх, правоохоронні органи) та психологічну (шкільний психолог) служби, що відіграють роль консультативних одиниць та безпосередніх учасників пропаганди спеціальних знань, організації відповідних спостережень за учнями, допомоги батькам, організації окремих виховних заходів антинаркогенного спрямування тощо;

г) громадські організації (шефські, за місцем проживання, як консультанти та безпосередні учасники виховного процесу.

Важливою психолого-педагогічною умовою функціонування запропонованої системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків є діагностико корекційне забезпечення навчально – виховного процесу на основі спільної діяльності педагогічного колективу, психологічної та медичної служби, які забезпечують здійснення профілактичного моніторингу (систематичного контролю і відстеження показників можливих умов та факторів наркогенного ризику; діагностику осіб, схильних до адиктивної поведінки та тих, що мають досвід наркотизму, забезпечуючи при цьому гарантію психосоціального розвитку особистості, її душевного благополуччя, індивідуальності); формування психологічної грамотності учасників навчально-виховного процесу, соціального і педагогічного середовища, інтелектуальне і духовне зростання, саморозвиток і самореалізацію кожної особистості.

Діагностико – корекційне забезпечення системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки підлітків передбачає:

1) створення високоякісних діагностико–моніторингових підсистем пофакторного вивчення адиктивності неповнолітніх;

2) розробку і практичне впровадження інваріантних програм корекційно–виховного вітливу на дітей різних вікових категорій та однотипних груп з відповідною наркогенною орієнтацією;

3) досконале володіння педагогом(на основі співпраці з психологом) засобами психолого-педагогічної діагностики та корекції, включаючи кваліфіковану постановку психолого-педагогічного діагнозу, професійну інтерпретацію системних даних, використання необхідного корекційно – виховного інструментарію.

Особливою ланкою у системі педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів є планомірна і систематична робота з батьками. Ефективним в межах вказаної проблеми є використання різноманітних форм роботи – батьківських університетів, тематичних батьківських зборів, колективних та індивідуальних бесід, спеціальних зустрічей з представниками медичних та правоохоронних органів, загально шкільних батьківських конференцій, диспутів, обговорення реальних ситуацій наркотизації на основі результатів психолого-педагогічної діагностики стилю взаємин у сім"ї, емоційного контакту з батьками тощо. Така робота має здійснюватись паралельно з відповідною профілактичною роботою з дітьми, адекватною рівню їх розвитку, віку, але дещо випереджати її за змістом. Це є умовою успішної взаємодії школи і сім"ї у спільній профілактичній роботі антинаркогенного спрямування.

З метою забезпечення успішного функціонування запропонованої системи педагогічної профілактики адиктивної поведінки учнів та координації зусиль різноманітних державних, адміністративних, відомчих відділів та структур (наркологічної служби, служби у справах неповнолітніх, Центру соціальних служб для молоді), що мають відношення до вирішення питань профілактики адиктивної поведінки молоді, необхідно створити інформаційно–методичний центр педагогічної профілактики адиктивної поведінки.

Враховуючи те, що заходи педагогічної профілактики сьогодні мають дещо ситуаційний характер, який виключає системність і послідовність у їх здійсненні, а отже і високу результативність, завданням центру є надання необхідної організаційно-методичної, інформаційної, консультативної, психолого-педагогічної допомоги психологам, вчителям, сім"ям, особам, що мають досвід адиктивної поведінки, громадським організаціям.

Програма вивчення особистості, поєднуючи найбільш загальні питання характеристики підлітка і спеціальні, що орієнтують вихователя на визначення та розуміння можливих умов та факторів розвитку у підлітка схильності до адиктивної поведінки, може надати допомогу педагогові у плануванні діяльності профілактичного характеру, доборі матеріалу відповідного змісту, доцільних форм роботи у даному напрямку, педагогічно обґрунтованих методів виховного впливу на особистість підлітка. Залежно від особливостей його поведінки і розвитку та обставин педагогічної ситуації може використовуватись під відповідним кутом зору оцінка інформації для будь-якого вікового періоду.

Програма вивчення особистості школяра (різного віку) включає такі розділи: особливості соціально-психологічного клімату сім"ї,

-            індивідуально - типологічні особливості школяра,

-            соціально-психологічний статус у колективі:

Особливість роботи та визначені завдання зумовлюють різноманітність методів психолого-педагогічної діагностики. Професор Капська А.Й. [] рекомендує використовувати такі:

– повікову стандартизовану анкету В.М. Бенюмова для вивчення особливостей сімейного оточення учня;

– спостереження за спеціальною індивідуальною програмою на предмет визначення можливих умов і факторів адиктивної поведінки;

– невербальну тестову методику Ровена для вивчення інтелекту;

– методику ПДО А.Є Лічко для визначення типу акцентуації характеру;

– методику вивчення інтересів за К. К. Платоновим;

– методику вивчення інтересів школярів за О.Я. Польською;

– методику визначення самооцінки за А.В. Петровським;

– методику вивчення поведінки учня на уроці за Д.В.Ніколенко;

– методику вивчення особливостей міжособистісних стосунків в учнівському колективі за А.В. Петровським, А.Л. Коломийським;

– методику визначення типу темпераменту за Г. Айзенком.

2.3 Практика впровадження методів профілактики наркозалежності

Світовою й вітчизняною практикою напрацьовано такі підходи до організації профілактичної роботи: інформаційний, що передбачає надання інформації про психоактивні речовини, наслідки їх уживання. Упродовж багатьох років минулого століття він був основним методом впливу на відмову від наркотиків; емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від

наркотиків частіше розвивається в людей, які мають труднощі в розумінні, прийнятті та вираженні власних емоцій; апелювання до цінностей ґрунтується на теоріях про зміну поведінки й пов^язаний з використанням поведінкової терапії. Проблемна поведінка підлітка розглядається з позиції функціональних проблем, на основі яких розробляються програми життєвих навичок, що фокусуються на підвищенні в підлітків стійкості до різноманітних негативних соціальних впливів. Підхід виховання протидії наркотику концентрується на розвиткові соціальних навичок (уміння протистояти впливу однолітків, сказати «НІ» на пропозицію спробувати наркотик тощо). Підхід надання альтернативи передбачає створення та розвиток альтернативних програм для молоді, у яких можна реалізувати своє прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену поведінкову активність. Підхід впливу однолітків та соціального оточення ґрунтується на тому, що вплив сім^ї й однолітків відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. Підхід зміцнення здоров^я поєднує особистий вибір та соціальну відповідальність за здоров^я, у якому поняття «зміцнення здоров^я» позначає процес пристосування особистості до навколишнього середовища.

Сучасний підхід до вирішення проблеми зловживання наркотичними речовинами визначає пріоритет профілактичної роботи з дітьми та підлітками,

починаючи з самого раннього віку. Сьогодні профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх виходить на загальнодержавний рівень і передбачає консолідацію зусиль різних відомств, установ, організацій; у той же час визнається провідна роль системи освіти взагалі та освітньо-виховних закладів, зокрема, в організації цілеспрямованої профілактичної роботи та у формуванні здорового способу життя школярів.

Загальноосвітній навчальний заклад як соціальний інститут володіє низкою унікальних можливостей для успішної реалізації первинної профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх, а саме: можливість прищеплювати навички здорового способу життя під час навчально-виховного процесу й контролювати їх засвоєння; вплив на рівень домагань і самооцінку; зв^язок із сім^єю підлітка для аналізу й контролю сімейної ситуації .

Основними напрямками профілактики адиктивної поведінки в загальноосвітньому закладі є: розробка спеціальних освітніх профілактичних антинаркотичних програм та впровадження їх у навчальний процес; організація позашкільного дозвілля в соціально-позитивних групах, що дають можливість підліткам реалізувати свої потреби, інтереси, ініціативу; прищеплення батькам знань та навичок визнання симптомів і ознак уживання наркотиків, навчання форм та методів впливу на підлітків з метою спонукання їх до здорового способу життя.

У сучасних умовах метою первинної профілактики адиктивної поведінки

неповнолітніх у загальноосвітніх закладах стає зміна ціннісного ставлення дітей і молоді до наркотиків, формування особистої відповідальності за свою поведінку, що зумовлює зниження запиту на психоактивні речовини в дитячо - молодіжному середовищі; запобігання вживанню молоддю наркотичних речовин за рахунок пропаганди здорового способу життя, формування антинаркотичних установок, профілактичної роботи, що здійснюється фахівцями в освітньо-виховних закладах.

Сучасна концепція раннього, первинного попередження вживання наркотичних речовин дітьми та підлітками ґрунтується на таких постулатах:

1) у центрі профілактичної роботи має бути особистість неповнолітнього;

2) профілактична робота здійснюється в трьох основних сферах життєдіяльності неповнолітнього – сім^ї, навчальному закладі, дозвіллєвій діяльності, а також у мікросоціумі, пов^язаному з цими сферами.

Стратегія первинної профілактики передбачає активність профілактичних заходів, спрямованих на формування особистісних ресурсів, що забезпечують розвиток у дітей та молоді соціально-нормативного життєвого стилю з домінуванням цінностей здорового способу життя, дієвої установки на відмову від прийому наркотичних речовин; формування ресурсів сім^ї, що допомагають виховувати в дітей та підлітків законослухняну, успішну, відповідальну поведінку; упровадження в освітнє середовище інноваційних соціально-педагогічних технологій, що сприяють розвитку цінностей здорового способу життя і мотивів відмови від «проби» та прийому наркотиків; розвиток соціальної інфраструктури, що допомагає сім^ї як мікросоціальному оточенню дитини.

Міністерством освіти і науки України, обласними та районними відділами

освіти та науки вживаються певні заходи щодо попередження розповсюдження наркоманії серед неповнолітніх та молоді. У навчальні плани загальноосвітніх закладів вводяться факультативні курси з питань адиктивної поведінки, профілактики алкоголізму й наркоманії, ВІЛ/СНІДу. Розробляються та впроваджуються нові освітні програми й соціально-педагогічні технології, що спрямовані на формування в дітей ціннісного ставлення до свого здоров^я й здорового способу життя. Серед них найвідомішими є: Національна програма "Сприяння просвітницькій роботі "рівний-рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя", Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом "Діалог").

Національна програма Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України та Програми розвитку ООН/ ЮНЕЙДС «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя» реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах з 2000 р. Програма включає модулі "Спілкуємось та діємо", "Твоє життя – твій вибір", "Прояви турботу та обачливість", "Знаємо та реалізуємо свої права", які розраховані на дві вікові групи підлітків (12—14 років та 15—18 років). За цей час підготовлено понад 10 тис. педагогів-тренерів, понад 5 тис. підлітків-інструкторів, понад 25 тис. учнів пройшли навчання.

Специфіка програми в тім, що спеціально підготовлені фахівці навчають підлітків не лише здорового способу життя, а й навичок профілактичної роботи з однолітками. Заняття проходять в інтерактивних формах, з використанням знань та досвіду молодих людей; емоційне включення та рефлексія сприяють інтеріоризації знань, а обговорення життєвих ситуацій, програвання різних соціальних ролей формує зразки відповідальної поведінки.

Під час занять у підлітків формується ставлення до здоров^я як суттєвої цінності особистості, до здорового способу життя як престижного й гідного стилю поведінки. Підлітки засвоюють навички збереження свого здоров^я, відповідальної поведінки, соціальної компетенції в питаннях здорового способу життя; учаться активно захищати свої погляди та переконання, пропагувати здоровий спосіб життя серед однолітків.

Цінність програми полягає в тому, що вона спирається на психологічні особливості підліткового віку та враховує підліткове соціокультурне середовище, доступ у яке для дорослих обмежений віком, соціальним статусом, стилем комунікації. Навчання здорового способу життя за методом «рівний-рівному» — це суспільно корисна діяльність молоді, у процесі якої передаються знання, формуються вміння та навички здорового способу життя, що сприяє попередженню поширення в молодіжному середовищі таких негативних явищ, як табакокуріння, алкоголізм, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом, ВІЛ.

У 2005—2006 рр. у рамках Проекту "Створення безпечного середовища для молоді України" були підготовлені нові навчально-методичні матеріали для програми "Рівний — рівному", вони мають важливі доповнення, що відображають реалії сьогодення, зокрема в модулі "Знаємо та реалізуємо свої права" розширено інформацію про "Декларацію про права людини", включено додаткові вправи з формування усвідомленого ставлення підлітків до своїх обов^язків; у модулі "Прояви турботу та обачливість" — теми "Запобігання насиллю" (у двох вікових групах) та "Запобігання торгівлі людьми" (у старшій віковій групі). Новим у навчально-методичних матеріалах є заключний модуль "Моє майбутнє", до якого ввійшла тема "Моє майбутнє" з модуля "Твоє життя — твій вибір", головна мета останнього модуля — сформувати в підлітків усвідомлення різних форм просвітницької роботи та бачення перспектив власного життя.

У практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів України з 2000 року також упроваджується Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом «Діалог»), до якої ввійшли авторські програми психолого-педагогічних тренінгів: «Як стати вільним і улюбленим (профілактика куріння та інших форм поведінки залежності в підлітків 12—16 років», «Як бути цілісним і контролювати своє життя» (профілактика алкогольної залежності в підлітків і молоді) — автор Коструб О.П., «Життя без гачка» (профілактика тютюнокуріння та інших форм залежної поведінки), «Як стати творцем свого життя. Я — це Я»( профілактика залежної поведінки, формування позитивної «Я-концепції» (автор Вінда О.В.);

«Підлітковий алкоголізм – дорога в нікуди», Програма валеологічного тренінгу

«Скажемо курінню – «Ні!» (автор Сомова І.Г.) . Особливістю програм проекту «Діалог» є те, що вони спрямовані на вторинну профілактику, оскільки цільовою групою виступають підлітки, які мають психологічну схильність до залежностей типу куріння, ігроманії, телеманії; і досвід уживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо. Головною метою всіх програм цього проекту є навчання підлітків способів конструктивного розв^язання проблем, звільнення від психологічних залежностей, формування критичного мислення, позитивної «Я-концепції». У той же час вони не мають єдиного стрижня, який би об^єднував ці програми концептуально, змістовно та емоційно. На нашу думку, ці програми досить однотипні, і при їх застосуванні це слід ураховувати, щоб «не переборщити» з профілактикою.

Сьогодні в навчально-виховному процесі загальноосвітніх закладів використовуються й антинаркотичні програми, що є переробкою зарубіжних програм, зокрема, програма Р.Д. Айвса «Навчання молоді життєвих навичок і накопичення досвіду їх використання».

Вважається, що профілактичну роботу в загальноосвітніх закладах слід проводити в таких напрямках: надання серйозної наукової інформації про шкідливий вплив ПАР на організм, що розвивається; розвиток власної самооцінки та власної гідності, почуття незалежності, здатності протистояти негативному тиску; формування власної шкали цінностей, таких як особисте фізичне та психічне здоров^я, дружба, національна свідомість, духовний розвиток тощо; формування почуття особистої й громадської відповідальності.

Особливо слід зауважити про те, чого не можна допускати в роботі з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітніх закладах.

Не можна:

-    використовувати матеріали, що можуть дозволити учням виправдати свою поведінку. Необхідно виховувати усвідомлення особистої відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;

-     використовувати матеріали, що показують алко-наркозалежних, які видужали. Існує небезпека появи в дітей думки про те, що така людина не тільки вижила, а ще й, можливо, стала відомою;

-    використовувати матеріали, де зустрічаються такі терміни, як «уживання за компанію», «усвідомлене вживання», «контрольоване вживання». Крім того, у яких ідеться про можливість використання ПАР як засобу зміни настрою;

-     використовувати матеріали, що містять суперечливі твердження. Наприклад, матеріали, у яких стверджується, що вживання ПАР – особиста справа окремої молодої людини. Очевидно, що вживання ПАР не може бути особистою справою молодої людини, оскільки вона живе в сім^ї, соціумі, і від її дій страждають не лише близькі люди, а й суспільство в цілому.

 

2.4 Профілактика наркотизму як соціальна технологія

Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси–ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об^єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об^єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об^єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

1.   Технології формування соціальних систем (формуючі технології).

2.   Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).

3.   Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).

4.   Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Соціальна технологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього. Відповідно до цього пропонується блок-схема (рис. 3) соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собі чотири етапи (блоки).

Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.

Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.

Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашу думку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.

Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.

РОЗДІЛ 3. ДОСВІД СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

З допомогою соціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об"єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об"єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється.

Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: а) розробку програм досліджень; б) збирання емпіричного матеріалу; в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні); г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Соціологічні дослідження виконують пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхів та методів їх використання.

3.1 Організація і проведення дослідження щодо проблем профілактики адиктивної поведінки

 

Дослідження відношення до наркотиків учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Певна антинаркогенна виховна робота з учнями середніх навчальних закладів здійснюється під час вивчення літератури, географії, історії, біології тощо. Особливе місце в антинаркогенному вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити про шкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з наркоманією.

Дієвим засобом антинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретних прикладів.

У позакласній антинаркогенній роботі використовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з"ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

Приводимо приклад дослідження, проведеного соціальним педагогом загальноосвітньої школи з подальшим використанням результатів аналізу анкети в проведенні профілактичних заходів щодо наркогенної залежності учнів цієї школи.

Проблема дослідження. В житті сучасного суспільства особливо гостро постала проблема пов^язана з наркоманією. Особливо велике розповсюдження ця негативна звичка отримала в середовищі молоді. Наркоманія негативно впливає не тільки на життя суспільства в цілому, а також на життя та діяльність особи окремо. На даний час ця проблема стала дійсно глобальною. По статистичним даним, розповсюдження такої негативної звички як наркоманія в великих масштабах, в окремих країнах, пов^язано з нестабільністю політичної та економічної ситуації, з наявністю великої кількості криз та недосконалістю економічного та політичного механізмів. Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною і розповсюдження її пов^язано з низькою культурою суспільства. З даною проблемою повинно боротися не тільки суспільство, але й кожна людина повинна усвідомлювати для себе велику шкоду від наркоманії і намагатися боротися з цією негативною звичною. Тільки після цього можна говорити про рішення поставленої проблеми.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні розповсюдження наркоманії серед молоді. А також, зібрати якомога більше інформації про поставлену проблему.

Завдання дослідження. Завданням дослідження є: за допомогою соціологічного опитування зібрати інформацію про наркотики та наркоманію і з^ясувати причини розповсюдження наркоманії, та шляхи вирішення даної проблеми.

Гіпотези. Наркоманія глибоко вкоренилась серед молоді; Більшість випадків вживання наркотичних засобів молодими людьми пов^язане з метою підвищити свій настрій, а причиною, через яку вони почали вживати наркотики є бажання спробувати; Наркотичні засоби шкодять здоров^ю.

Спосіб збору інформації. Було проведено вибіркове дослідження за допомогою анкетування, що не претендує на високу репрезентативність Анкети заповнили 30 осіб: 20 хлопців та 10 дівчат.

 

Питання	Варіант відповіді	Кількість відповідей		Процентне співвідношення		Загальне процентне співвідношення
		Чол.	Жін.	Чол.	Жін.
1	а)	18	4	90%	40%	93%
	б)	2	6	10%	60%	27%
2	а)	2	0	10%	0%	7%
	б)	14	3	70%	30%	57%
	в)	4	1	20%	10%	17%
3	а)	9	2	45%	20%	37%
	б)	2	1	10%	10%	10%
	в)	5	1	25%	10%	20%
	г)	2	0	10%	0%	7%
4	а)	10	4	50%	40%	47%
	б)	6	0	30%	0%	20%
	в)	2	0	10%	0%	7%
5	а)	10	10	50%	10%	67%
	б)	2	0	10%	0%	7%
	в)	6	0	30%	0%	20%
6	а)	20	10	100%	10%	100%
	б)	0	0	0%	0%	0%
7	а)	2	1	10%	10%	10%
	б)	18	9	90%	90%	90%

 

Зроблено висновки, що гіпотеза про те, що наркоманія глибоко вкоренилася серед школярів не справдилася, регулярно вживають наркотики лише 10% респондентів; з^ясувалося, що причиною першого вживання наркотиків є спроба зняти стрес (10%), бажання спробувати (27%), вплив компанії (37%), а також серед 7% респондентів з^ясувалося, що причиною може бути бажання стати старшим, бажання нових відчуттів та інші; більшість респондентів вважають, що наркотики – це порок, якого важко позбутися.

Всі респонденти погодились з тим, що наркотики мають згубну дію на організм людини.

Далі подаємо копію бланку анкети, використаної в цьому дослідженні.

Друже!

Прошу виділити небагато часу для цієї анкети і відповісти на декілька запитань. Анонімність та конфіденційність гарантується. Більшість питань припускають однозначну відповідь, тільки там, де є вказівки можливі декілька варіантів відповіді; питання, що не відносяться до вас можна пропускати. Дякую!

1. Чи вживали Ви коли – не будь нехай навіть слабкий наркотик?

а) так;

б) ні.

2. В якому році Ви спробували вперше наркотики?

а) до 15 років;

б) від 16 до 20 років;

в) після 20 років.

3. Через яку причину Ви вирішили вжити наркотики?

а) вплив компанії;

б) спроба зняти стрес;

в) бажання попробувати;

г) свій варіант відповіді________________________

4. Які найсильніший наркотик Ви вживали (вживаєте)?

а) “ травку ” ;

б) “ ангідрид ” ;

в) свій варіант відповіді________________________

5. Чи завжди Ви можете відмовитись від пропозиції вжити наркотик?

а) так;

б) не завжди;

в) ні.

6. Як Ви вважаєте, наркотики шкодять здоров^ю?

а) так;

б) ні.

7. Ви регулярно вживаєте наркотики?

а) так;

б) ні.

Вкажіть вашу стать:

а) жіноча;

б) чоловіча.

3.2 Дослідження у фокус - групі

 

Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Саме тому ми і вибрали його для з^ясування відношення до наркотиків старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.

Метод "фокусовані групові інтерв^ю" в Україні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв^ю зазделегіть визначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. На відміну від групових інтерв^ю, сфокусоване групове інтерв^ю – не просто чергування запитань інтерв^юера і відповідей респондентів, а своєрідна дискусія. Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв^ю стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, у цьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдяки впливові людей один на одного під час спілкування. Важливою умовою плідного використання сфокусованих групових інтерв^ю є комфортність обстановки. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохи відпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань визначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитання обов^язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в русло необхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням пропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому метод близький до спостереження. Думки учасників сприймаються не самі собою, а у вербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусії можуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.

Третьою особливістю цього методу є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпити висловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюванням більш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові робити висновки щодо їхньої мотивації. Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогу розкрити досвід, переживання та сподівання.

Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв^ю є те, що їхня мета – не досягнення групового консенсусу, а з^ясування напрямку думок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного.

З метою виявлення ставлення школярів до проблеми наркоманії й осіб, схильних до вживання наркотичних речовин, а також визначення ступеня інформованості підлітків у питаннях, пов^язаних з проблемою наркозалежності, нами було проведене опитування старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.

Дослідницька робота проводилась у два етапи. На першому етапі визначався наявний рівень схильності до вживання наркотичних засобів та причини, що його обумовлюють. На другому етапі, на основі виявлених причин наркоманії, вікових особливостей, наслідків виникнення наркотичної залежності, визначалися та обґрунтовувалися ефективні методи протидії наркоманії серед неповнолітніх.

У дослідно-експериментальній роботі взяло участь 87 школярів, з них 39 юнаків та 48 дівчат. Визначаючи вікові межі першого вживання наркотичних речовин, тобто відповідаючи на запитання «У якому віці вперше спробував наркотик?», ми отримали результати, які показали, що в чотирьох опитуваних перший досвід вживання наркотиків припадає на 11 років ( 4,6 %). У віці 12—14 років інтерес до наркотиків згасає, і знову зростає в 16—17 років – 2 дітей (13,7%). Такі дані свідчать про омолодження наркоманії та обумовлюють необхідність здійснення первинної профілактики, починаючи ще з молодшого шкільного віку, з метою недопущення поширення цього негативного явища серед учнівської молоді. Серед поширених наркотиків, які вперше спробували респонденти, такі: марихуана, гашиш (6%), транквілізатори (4%) і майже 4% опитуваних не знають, що саме вони вживали.

Серед чинників, які сприяли вживанню наркотиків, старшокласники назвали: цікавість (7,7 % хлопців і 2 % дівчат), бажання зазнати приємних відчуттів (7,7 % хлопців і 2 % дівчат); серед інших – стреси, надлишок вільного часу та грошей, бажання “ політати ”, розслабитись, “бути такою, як усі ”. Ставлення до наркоманії суперечливе, у багатьох дітей спостерігається захоплення та цікавість, у декого виникають негативні емоції, такі як осуд, ненависть. У більшої частини проблема взагалі не викликає ніяких емоцій, спостерігається повна байдужість до осіб, які вживають наркотичні засоби.

Аналізуючи досвід діяльності завучів з виховної роботи ЗОШ І-ІІІ ступеня № 1,№ 4, № 8 м. Бориспіль, ми відмітили, що щорічно в школі проводяться місячники з профілактики наркоманії та пропаганді здорового способу життя.

 І у 2008-2009 навчальному році серед старшокласників були проведені місячник боротьби з ВІЛ-інфекцією та вживанням наркотиків, тренінги, кінолекторії з означеної проблематики.

З метою оптимізації профілактичної антинаркотичної роботи був проведений тренінг з профілактики наркоманії в молодіжному середовищі, який включав вправи профілактичного типу щодо такого негативного прояву в учнівському середовищі, як наркоманія. Було розширено та поглиблено знання підлітків про шкідливість уживання наркотиків у їх віці; у цілому відбулося покращення ставлення школярів до себе, до власних можливостей.

3.3 Аналіз результатів соціологічного дослідження

 

У результаті дослідження було визначено та обґрунтовано, що ефективна соціально-педагогічна профілактика повинна включати в себе первинну, вторинну та третинну профілактику. Важливий елемент профілактики – індивідуальна й групова форма роз^яснення проблем соціалізації підлітка. Дуже важливо, щоб соціальний педагог відчував доцільність використання ситуації в проведенні профілактичної бесіди, принципів діалогічного спілкування.

Проводячи експериментальне дослідження визначення ставлення старшокласників до проблеми наркоманії, нами відмічено, що в загальноосвітній школі на сьогодні є школярі, які спробували наркотики; підтверджено ефективність проведення первинної профілактики серед молодших школярів, щоб не допустити вживання наркотичних речовин у такому ранньому віці; обґрунтовано необхідність цілеспрямованої та ефективної профілактичної антинаркотичної роботи на інших етапах шкільного навчання.

Проблема наркоманії серед молоді - це питання особливо важливе з багатьох причин.

1. Навіть одноразова спроба наркотику підлітком до п"ятнадцяти років сильно збільшує ризик споживання в подальшому.

2. Вживання наркотиків заважає становленню особи молодої людини, її емоційному і соціальному розвитку, навчанню і кар"єрі.

3. Наркоманія веде до різних видів протизаконної діяльності.

4.Наркотики в організмі підлітка метаболізуються гірше, ніж у дорослих, і тому спричинюють значно більшу шкоду здоров"ю.

Існує багато ознак, за якими уважні дорослі можуть здогадатися, що дитина почала приймати наркотики. На жаль, дорослі або зовсім не помічають їх, або, розуміючи, що з дитиною щось не те, не допускають думки про наркотики. Хоча навіть один, а тим більше, декілька перелічених нижче симптомів повинні насторожити: зниження успішності, часті пропуски уроків, конфлікти в школі, відчуження, часта відсутність вдома

Наркоманія - це не проблема, яка стосується здоров"я окремих членів суспільства, наркоманія - це проблема всього суспільства в цілому. Вона стосується навіть людей, які зовсім не вживають наркотиків. Важко підрахувати, у що обходиться суспільству ліквідація наслідків злочинів, здійсненних у стані наркотичного сп"яніння, витрати на боротьбу з наркотиками, утримування правоохоронних органів.

Одним із найважливіших завдань сьогодення є зниження рівня наркоманії. Заходи, що пропонуються для цього, надзвичайно різноманітні і варіюють від застосування військової сили до повної легалізації всіх наркотичних засобів. Деякі спеціалісти вважають необхідним обмежити доступність наркотиків. Але ефективні способи боротьби з наркоманією і її попередження ще не розроблені.

Згідно з проведеними інтерв^ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби проти наркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливості наркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належні соціально-економічні умови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями, лікування наркоманів, і особливо виділяли - створення місць для проведення вільного часу підлітків тощо.

ВИСНОВКИ

Соціально-економічні, політичні, культурні зміни в різних сферах українського суспільства зумовили виникнення специфічної соціальної реальності, яка характеризується явищами матеріального та соціального розшарування сімей, соціального сирітства, насильства, уживання алкоголю та інших наркотичних речовин значною кількістю членів суспільства, серед яких вагому частку займають неповнолітні.

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

Аналіз психолого-педагогічної та соціальної літератури дозволяє визначити чинники, що сприяють виникненню адиктивної поведінки: неспроможність у навчанні (27%), алкоголізм батька (22%), жорстоке поводження з підлітком у сім^ї (19 %), постійні конфлікти між батьками (17 %), емоційне відчуження з боку матері (17 %) .

Особливістю залежності від наркогенних речовин є те, що наркотична залежність(наркоманія) – хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вживання психоактивних речовин, що впливають на емоційний стан індивіда, коли він не може припинити самостійно його застосування, незважаючи на виникнення у зв^язку з цим серйозних проблем (погіршення стану здоров^я, конфлікт із законом, соціальні і матеріально – фінансові ускладнення). Немедичне вживання наркотиків вважається девіацією.

Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків серед молоді - це передусім – мода, прагнення вписатися в те оточення, ту компанію, яка для молодої людини важлива, цікава і де споживання наркотиків – норма. Можливо, молодь приваблює поширена помилка, начебто споживання наркотиків – ознака сучасного модного устрою життя. Психологи вважають, що споживання наркотиків – один із щаблів віддалення від реального життя. А наступна – самогубство. Серед інших причин можна назвати такі: погані стосунки в родині, з близькими й друзями; антисоціальна поведінка й гіперактивність дітей; дружба з однолітками, які вживають наркотики; нелюбов до школи, неуспіх в навчанні; економічні й соціальні труднощі; погане оточення й розлад у суспільстві; зміна місця навчання й проживання; доступність наркотиків; вживання наркотиків батьками; позитивне ставлення до наркотиків; спроба заглушити наркотиком біль чи втекти від неприємності.

Підліткова і юнацька наркоманія має свої особливості і тенденції. Як свідчать дослідження, простежується тенденція до зниження середнього віку, у якому молодь починає експериментувати з наркотиками: з 17—18 років у 1993 рр. — до 14 років у 2001—2002 рр. Установлено, що чим раніше відбувається залучення до психоактивних речовин (ПАР), тим швидше формується залежність, тим складніше перебіг наркоманії як хвороби, більше негативних особистісних, соціальних та медичних наслідків зловживання ПАР–бездоглядність, злочинність, ріст хвороб,що супроводжують наркоманію, і тим менша ефективність реабілітаційних заходів.

Відношення до наркотику не існує ізольовано від відносин до інших сторін життя і тому може бути змінено лише в контексті зміненої системи відносин особистості в цілому.

Серед усіх заходів соціальної роботи з дітьми пріоритет належить профілактичній роботі, у рамках якої необхідно об^єднати зусилля різних фахівців і створити цілісну службу допомоги дітям, де дитина може одержати психологічну, педагогічну, правову, соціальну та інші види допомоги.

Отже, підіб^ємо підсумки. Питання загальної та індивідуальної профілактики вживання ПАР, правопорушень, пов^язаних з цим, повинні складати єдину стратегію антинаркотичної політики, що проводиться в закладах освіти. Профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх повинна бути системною, комплексною і включати роботу з різними цільовими групами: учні, педагоги, батьки та референтне оточення учнів у сфері дозвілля.

Вважається, що принципові зміни в несприятливій наркологічній ситуації в освітньому середовищі можливі за умови введення Державного стандарту, який має не лише уніфікувати вже існуючу роботу щодо первинної профілактики, а й визначити обов^язковий мінімум змісту профілактичних програм (профілактичних впливів та результатів), що впроваджуються в загальноосвітніх закладах України.

Профілактична робота з дітьми, насамперед, припускає науково – обґрунтовані та своєчасно здійснені дії, спрямовані на : запобігання можливим фізичним, психологічним чи соціокультурним колізіям в окремих дітей і дітей груп ризику; збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров^я дітей; сприяння дітям у розкритті їхніх внутрішніх потенціалів.

Робота з дітьми в галузі профілактики припускає проведення відповідних заходів, починаючи з дошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах. З цією метою соціальними педагогами розробляються спеціальні програми, які охоплюють усі вікові групи дітей і спрямовані на профілактику й корекцію різних видів девіантної та делінквентної поведінки.

Завдання профілактичної роботи:

1.   сприяти усвідомленню та засвоєнню дітьми загальнолюдських цінностей;

2.   навчити дітей методів вирішення життєвих проблем, подолання стресу та зняття напруження без уживання психоактивних речовин;

3.   інформувати дітей про психоемоційні, фізіологічні, соматичні та соціальні наслідки вживання психоактивних речовин;

4.   формувати у дітей психосоціальні та психогігієнічні навички прийняття рішень, ефективного спілкування, критичного мислення, опору негативному впливу однолітків, управління емоціями, у тому числі – у стані стресу;

5.   довести до усвідомлення дітей переваги відмови від уживання психоактивних речовин;

6.   сформувати настанову на ведення здорового способу життя;

7.   підняти самооцінку дітей.

В профілактичній роботі соціальні працівник віддають перевагу масовим та груповим формам роботи, і значно менше індивідуальному підходу щодо соціально – психологічної допомоги дітям з девіантною поведінкою. Дуже важливо пам^ятати, що результативність профілактики адиктивної поведінки особистості залежить від знання причин, які її зумовлюють.

Доцільним є систематизація та доповнення знання причин адиктивної поведінки на особистісному рівні, що допоможе шукати відповідні соціально – педагогічні умови, які поступово приведуть підлітка у нове соціальне середовище, здатне позитивно впливати на його соціальне становище.

Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

Суспільство завжди прикладало багато зусиль в боротьбі з небажаними формами людської поведінки з метою збереження порядку та стабільності. Сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми відхиленої поведінки з метою їх усунення або мінімізації і приведення в відповідність з соціальними нормами визначається як соціальний контроль. Тому соціальні технології профілактики та корекції адиктивної поведінки безпосередньо пов^язані з технологіями соціального контролю.

З метою виявлення ставлення школярів до проблеми наркоманії й осіб, схильних до вживання наркотичних речовин, а також визначення ступеня інформованості підлітків у питаннях, пов^язаних з проблемою наркозалежності, нами було проведене опитування старшокласників ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, № 4, №8 м. Бориспіль.

Проводячи експериментальне дослідження визначення ставлення старшокласників до проблеми наркоманії, нами відмічено, що в загальноосвітній школі на сьогодні є школярі, які спробували наркотики; підтверджено ефективність проведення первинної профілактики серед молодших школярів, щоб не допустити вживання наркотичних речовин у такому ранньому віці; обґрунтовано необхідність цілеспрямованої та ефективної профілактичної антинаркотичної роботи на інших етапах шкільного навчання.

Згідно з проведеними інтерв^ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби проти наркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливості наркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належні соціально-економічні умови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями, лікування наркоманів, і особливо виділяли - створення місць для проведення вільного часу підлітків тощо.

Сучасний підхід до вирішення проблеми зловживання наркотичними речовинами визначає пріоритет профілактичної роботи з дітьми та підлітками, починаючи з самого раннього віку.

Сьогодні профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх виходить на загальнодержавний рівень і передбачає консолідацію зусиль різних відомств, установ, організацій; у той же час визнається провідна роль системи освіти взагалі та освітньо-виховних закладів, зокрема, в організації цілеспрямованої профілактичної роботи та у формуванні здорового способу життя школярів.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

1.      Актуальные проблемы социологии девиантного поведения и социального контроля/ под. ред. Я.И.Гилинского. – М.: ИС ран, 1992.

2.      Афанасьев В.С., Гилинский Я.И. Девиантное поведение и социальный контроль в условиях кризиса российского общества – СПб.: СПбФ ИС РАН, 1995.

3.      Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей (социально–психологические особенности). –М.: “Прометей”, 1993. –251 с.

4.      Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

5.      Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. – Луцьк, 2002.– 15.с

6.      Гилинский Я.И., Афанасьев В.С. Социология девиантного (отклоняющегося) поведения: Учебное пособие. – СПб: СПбФ РАН

7.      Гульдан В.В., Романова О.Л., Сиденко О.К. Подросток-наркоман и его окружение // Вопр. наркологии. – 1993. – №2.

8.      Закон України „Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. 15 лютого 1995 року N 62/95–ВР

9.      Зарубежный опыт первичной профилактики злоупотребления психоактивными веществами среди несовершеннолетних: Учеб.-метод. пособие /Под ред. Л.М. Шипицыной. — М.: Моск. гор. фонд поддержки школьного книгоиздания, 2004. — 101 с.

10.    Збірник законодавчих та нормативно-правових актів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів/. — К., 2004.

11.    Калениченко Р.А. Практична психологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: КиМУ, 2006. – 115 с.

12.    Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи. – К.,2002. – 256 с.

13.    Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К., 2001. – 218 с.

14.    Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.,1997. – 483 с.

15.    Колесов Д.В. Не допустить беды. – М., 1988

16.    Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002— 2010 роки.

17.    Корнієнко І.О. Методологічні засади профілактики алкоголізму в загальноосвітній школі // Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. — К.: Ніка-центр, 2005. — Т.2. — С. 5—19.

18.    Круглянский В.Ф. Наркомания и токсомания у подростков. – Мн., 1989.

19.    Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки: Навч. посібник. – К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. – 308 с.

20.    Максимова Н.Ю., Толстоухова С.В. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. — К., 2000.

21.    Наркотики: социальные, медицинские и правове аспекты. Справочник / Под ред. И.Н. Кузнєцова, С.К. Купейник. – Минск: ООО “Новое знание”, 2001. – 395

22.    Панок В.Г. Організація антинаркотичної профілактичної роботи в навчальних закладах // Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. — К.: Нікацентр, 2005. — Т.2. — С. 19—33.

23.    Пелипас В. Е., Рыбакова Л. Н., Цеглин М. Г. Проблемные ситуации в сфере профилактики злоупотребления психоактивными веществами среди детей и подростков // Вопросы наркологии. –1998. –№ 4. – 70-75с.

24.    Пилипенко О.І. Метод арттерапії в соціально-педагогічній роботі // Проблеми педагогічних технологій / Упр. І.Д. Зверєва. – Випуск 1. – Волинський Академічний Дім, 2003. – С. 78-92.

25.    Пилипенко О.І. Методологічні підходи до соціальної роботи з групами ризику. Сучасна соціологічна парадигма. – МАУП, 2000. – С. 76-80.

26.    Про попередження вживання учнями алкогольних напоїв: Метод. Лист Міністерства освіти і науки України від 08.11.2004 р. № 1/9 – 560.

27.    Психологія особистості; Словник – довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320с.

28.    Сидорова Л. Дети "группы риска": помощь, поддержка, защита // Социальная педагогика. – 2003. – № 2. – С. 98-100.

29.    Соціальна педагогіка. Підручник. / За редакцією професора Капської А.Й. – К.: Центр навчальної літератури: 2006. – 468с.

30.    Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової.–К.; Центр навчальної літератури, 2004.– 256с.

31.    Социальная работа: Учебное пособие. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов н/Д; Феникс. 2003. – 480 с. (Серия "Высшее образование").

32.    Справочное пособие по социальной работе / Под ред. А.М. Панова,

33.    Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 168 с.

34.    Терніченко А.С. Первинна профілактика наркоманії серед підлітків//Науково-методичні засади діяльності психологічної школи: Навч.-метод. посібник: В 2 т. / За заг. ред. В.Г. Панка, І.І. Цушка. — К.: Ніка-центр, 2005. — Т.2.

35.    Формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків : За проектом «Діалог»: Навч.-метод. посібник / О.В. Вінда, О.П. Коструб, І.Г.Сомова, Н.О. Березіна, М.М. Галябарник, С.В. Кириленко. — 3-те вид., перероб. і доп. — К., 2004. — 284 с.