Особливості вибору стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях у юнацькому віці

Міністерство охорони здоров’я України

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

Кафедра загальної і медичної психології та педагогіки

Курсова робота

На тему:

«Особливості вибору стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях у юнацькому віці»

Підготувала:

студентка 2курсу 3 групи

Новацька Марія Сергіївна

Науковий керівник:

доц., канд..психол.н.

Тертична Надія Анатоліївна

Київ 2016

Зміст

Стор.

Вступ.                                                                          
                                            3 -  5                                             

РОЗДІЛ І. Теоретичний аналіз проблеми конфлікту, як способу міжособистісної взаємодії.                          

1.1. Конфлікт, як спосіб взаємодії в групі.

1.2. Особливості побудови міжособистісних взаємин в юнацькому віці.

1.3. Чинники вибору стратегій поведінки в конфлікті в юнацькому віці.

РОЗДІЛ ІІ.     Емпіричне дослідження   вибору стратегій поведінки в конфліктних ситуацій у юнацькому віці.

2.1.  Процедура, методи та методики дослідження.

2.2. Характеристика індивідуального прояву спрямованості особистості в юнацькому віці.

2.3. Аналіз вибору стратегій поведінки та ставлення до оточення особистості в конфліктних ситуаціях.

2.4. Психологічні рекомендації щодо доцільності вибору різних стратегій поведінки в конфлікті.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Потім проставите ще сторінки.

Вступ.

         Конфлікти неминучі та існують там,  де є життя,  тому потрібно знати,  як запобігати їх деструктивності,  негативним проявам і руйнуючим наслідкам,  як поводитися у процесі різних конфліктів,  як вести себе у значущих,  життєво важливих конфліктах,  як завершувати i конструктивно, вдало для всіх конфліктуючих сторін ,вирішувати конфлікт.

      Психологічні знання про особистісні передумови конфліктної поведінки вказують нам на важливість усвідомлення власних бажань i вчинків, цілей та умінь слухати іншого, оформляти у слова власні бажання, необхідність гнучкого застосування piзних стратегій і тактик у конфліктах.

      Конфлікт необхідний для життя загалом.  Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів,  принципів,  сил. Це невіддільна складова людської біології, психології, повсякденного життя. І першим кроком в умінні управляти конфліктом повинно стати визнання конфлікту як природного стану речей. З конфліктами люди зіштовхуються майже повсякчас, але часто не відрізняють їх від звичайної взаємодії. 

Отже,  будь-який конфлікт вартий уваги,  але це не означає,  що він вартий розвитку. Так,  існує безліч різноманітних конфліктів, яких можна й необхідно уникати,  усувати ще на стадії формування конфліктної ситуації, а надто тих,  що мають негативні наслідки для всіх опонентів,  що беруть у них участь.  Водночас існують конфлікти,  спроба уникнути яких спричинюється до зниження ефективності діяльності групи або навіть до деструктивних для неї наслідків.  Звісно,  не всі конфлікти сприяють розвитку групи.  Про вигідний для групи конфлікт може йтися,  наприклад,  тоді,  коли конфліктна взаємодія різних підрозділів груп сприяє підвищенню ефективності її діяльності загалом,  досягненню загальних цілей.

У середині ХХ століття перед зарубіжними дослідниками постала проблема не лише розробки теоретичних підходів до різноманітних конфліктів, а і визначення шляхів та способів їх попередження і подолання. Це обумовило появу таких напрямків дослідження як мотиваційний (М. Дойч, С. Шикман), теорії організаційних систем (Р. Блейк, К. Томас) та теорії і практики переговорного процесу (Р. Фішер, Д. Прюітт.Козера,  М.  Дойча,  Д.  Скотт).

Серед українських вчених, які досліджували проблему конфлікту в  ранньому юнацькому віці стали: А.І. Бузнік, І.С. Кон та В.Г. Ласькова.

Мета дослідження : з"ясувати роль індивідуальних властивостей особистості у виборі стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях. 

Об"єкт дослідження: конфлікт, як спосіб міжособистісної взаємодії в групі.

Предмет дослідження: стилі поведінки особистості в конфліктних ситуаціях в юнацькому віці, на прикладі студентів 2 курсу медико-психологічного факультету.

Гіпотеза : характер поведінки і взаємодії в конфлікті, визначається спрямованістю особистості та усвідомлення нею, власної поведінки в конфлікті.

Для досягнення мети дослідження поставлено такі завдання:

1.     Сформулювати основні підходи до поведінки в конфлікті, як способу взаємодії.

2.     Проаналізувати індивідуально-психологічні характеристики особистості в юнацькому віці.

3.     З"ясувати індивідуально-психологічні особливості, що впливають на вибір стратегій поведінки та ставлення до оточення та основні тенденції поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

4.     Сформувати психологічні рекомендації щодо доцільності вибору стратегій поведінки в конфлікті.

Для вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

1. Загальнонауковий: синтез, аналіз та порівняння наукової літератури для теоретичного підґрунтя дослідження.

2. Порівняльний метод був використаний з метою порівняння поглядів різних науковців на поняття, що аналізуються в дослідженні.

3. Емпіричні: бесіда, спостереження, анкетування для практичної частини роботи.

4. Методи математичної статистики для практичної частини дослідження

5. Графічний: для побудови графіків в роботі.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи   … сторінок.

РОЗДІЛ І Теоретичний аналіз проблеми конфлікту, як способу міжособистісної взаємодії.

1.1. Конфлікт, як спосіб взаємодії в групі.

Конфлікт  –  поняття,  яке  стосується  людини,  її  поведінки  і  взаємодії людей. [1]

Конфлікт  (від  лат.  conflictus  зіткнення)  - це  зіткнення  протилежних інтересів  (цілей,  позицій,  думок,  поглядів  та  ін.)  на  ґрунті  суперництва;  це відсутність  взаєморозуміння  з  різних  питань,  пов"язана  з  гострими емоційними  переживаннями. [2]

Конфлікт  –  це  зіткнення  протилежно  спрямований  цілей,  інтересів, позицій,  думок  або  поглядів  двох  або  декількох  людей.  В  основі  будь  якого конфлікту  лежить  ситуація,  що  містить  або  суперечливі  позиції  сторін  з  будь якого  приводу,  протилежні  цілі,  або  засоби  їх  досягнення,  або невідповідність  інтересів,  бажань,  нахилів  опонентів тощо. [3]

Починаючи  із  середини  ХХ  ст.  відбувається  активний  розвиток науково-практичного осмислення  конфліктів.  Спочатку  була запропонована  модель  рівноваги  суспільства,  пов’язана  з методологією  структурно-функціонального  аналізу.  Суспільство розглядалося  як  цілісне  утворення,  в  якому  гармонійно  взаємодіяли його  складові. 

Представники  цього  напрямку  (найбільш  відомий  з  них —  американський  соціолог  Т.Парсонс)  зазначали  роль саморегулюючих  механізмів  суспільного  життя,  які  підтримують стійкість  всієї  системи,  конфлікт  вони  розглядали  як  властиве людському  суспільству  явище.  Парсонс  вважає  конфлікт деструктивним,  дисфункціональним  і  руйнуючим.

Проблемам  конфліктів  були  присвячені  праці  З.  Фрейда,  К. Юнга,  Е.  Берна  та  інших  авторів. Австрійський  психолог  Зигмунд  Фрейд  (1856–1939)  створив одну  з  перших    концепцій  конфліктології  —  теорію  психоаналізу. Згідно  з  його  теорією,  поява  і  розвиток  внутрішньо-особистісних конфліктів  визначаються  зіткненням  всередині  особистості  несвідомих психічних  сил,  основною  з  яких  є  лібідо  (сексуальний  потяг)  та необхідністю  вистояти  у  ворожому  індивідові  соціальному  середовищі. Заборони  з  боку  середовища  завдають  душевної  травми,  придушують енергію  несвідомих  потягів,  які  прориваються  обхідними  шляхами  у вигляді  невротичних  синдромів.  З.  Фрейд наголошував на  необхідності пошуку  причин  міжособистісних  конфліктів  у  сфері  несвідомог. [4 ]

Послідовник  З.  Фрейда  швейцарський  психолог  Карл Густав Юнг  (1875–1961)  заснував  школу  аналітичної  психології,  висунув концепцію  про  існування  колективного  несвідомого,  запропонував типологію  характерів  особистості,  що  до  певної  міри  пояснювала поведінку  особистості  в  конфлікті.

У  60-х  роках  ХХ  ст.  були  опубліковані  праці  американського психотерапевта  Еріка  Берна  (1902–1970),  який  на  основі  синтезу  ідей психоаналізу  й  інтеракціонізму  (Г.  Міда)  створив  теорію  трансактного аналізу.  Згідно  з  Е.  Берном,  структура  особистості  поєднує  в  собі  три компоненти-стани:  ―дитина  (джерело  спонтанних  емоцій,  прагнень  і переживань),  ―родич  (потяг  до  стереотипів,  забобон,  повчання)  і ―дорослий  (раціональне  і  ситуативне  ставлення  до  життя).  У  процесі взаємодії  людей  здійснюється  трансакція.  Якщо  реалізується непересічна  трансакція,  спостерігаються  безконфліктні  стосунки.  Якщо виникає  пересічна  трансакція,  процес  спілкування  порушується  і  може виникнути  конфлікт.

Німецький  соціолог  Ральф  Дарендорф  та  інші  науковці узагальнили  теорію  ―конфліктної  моделі  суспільства,  діалектичну теорію  конфлікту,  прагнули  визначити  й  показати  загальні  для  усіх суспільних  систем  причини  конфліктів,  а  також  вказати  шляхи оптимізації  конфліктного  процесу.   [5]

         Таким  чином,  конфлікти  відіграють  важливу  роль  в  житті окремої  людини,  сім’ї,  колективу,  держави,  суспільства  і  людства  в цілому.  Для  того,  щоб  правильно  поводити  себе  в  конфліктах, особистість  повинна  знати  закономірності  їх  виникнення,  розвитку  та вирішення.  Конфліктологія  може  зберегти  здоров’я,  благополуччя  і навіть  життя  багатьом  людям,  які  несуть  великі  втрати  в  результаті деструктивних  наслідків  внутрішньо  особистісних  і  соціальних конфліктів.

1.2. Особливості побудови міжособистісних взаємин в юнацькому віці.

"Міжособистісний  конфлікт 

–  це  конфліктна ситуація 

плюс  інцидент".

М.І. Леонов

Юність - період, коли молода людина продовжує рефлексувати свої стосунки з сім"єю в пошуках свого місця серед близьких людей. Вона проходить через уособлення і навіть відчуження від всіх тих, кого любила, хто був відповідальний за неї в дитинстві і підлітковому віці. Це вже не підлітковий негативізм, а часто лояльне, але тверде відсторонення рідних, що прагнуть зберегти безпосередні стосунки з сином чи донькою. Юнаки і дівчата прагнуть до ідентифікації з собою, з однолітками тієї самої статі, а також один з одним. У цьому віці переживають почуття першого кохання. В кожного воно індивідуальне не тільки за часом прояви (за віком), але й за силою його переживання. Одні відчувають глибоке почуття, інші - поверхові емоції.

Юнак залишається легковразливим - погляд, слово іншої людини можуть негативно вплинути на його настрій та само-сприйняття. Водночас саме в юності загострюється потреба до уособлення, прагнення обмежити свій унікальний світ від вторгнення і сторонніх, і близьких людей для того, щоб через рефлексії закріпити почуття особистості, щоб зберегти свою індивідуальність, реалізувати свої досягнення. [6]                                                           Уособлення як засіб утримання дистанції при взаємодії з іншими дозволяє молодій людині зберегти свою індивідуальність на емоційному і раціональному рівні спілкування. Властива юнацьким групам вибірковість у спілкуванні і жорстокість до "чужаків", що відрізняються кольором шкіри, соціальним походженням, смаками, здібностями, манерами тощо, - це захист для почуттів власної ідентичності від знеособлення і змішування. Саме тому деталі одягу, жаргон чи жести стають ознаками, які відрізняють "своїх" від "чужих". Створюючи замкнуті групи і поширюючи власну поведінку, ідеали і "ворогів", юнаки не тільки допомагають один одному впоратися з ідентифікацією, але і таким чином перевіряють один одного на здатність зберігати вірність. Готовність до такої перевірки, зокрема, пояснює і той відголос, який тоталітарні секти і концепції знаходять у молоді тих країн і класів, які втратили чи втрачають свою групову ідентичність.[ 7]               

Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. "Ми і Вони (дорослі)" - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо). Практично не існує  жодного соціального чи психологічного аспекту поведінки юнака, які не були б пов"язані з сімейними умовами. Максимальну роль в формуванні їхньої особистості і моделей взаємодії з оточуючими відіграє рівень освіченості і загальної культури батьків. Юнаки прагнуть бути з дорослими на рівних і хотіли б бачити в них друзів і порадників, а не наставників. Оскільки йде інтенсивне засвоєння "дорослих" ролей і форм соціального життя, вони часто потребують спілкування з дорослими, тому в цей час можна спостерігати, як часто юнаки і дівчата шукають поради і дружби у старших за віком. [8]  

Підвищується вимога до дружби, ускладнюються її критерії.  Дружба - найважливіший вид емоційної прихильності і міжособистісних відносин юнацького віку. Вищі моральні цінності - а дружба в усі часи вважалася такою. Психологічні закономірності юнацької дружби - будь то її ідеал чи реальні властивості - відрізняються дивовижною, стійкістю і проявляються (зрозуміло, в різних поєднаннях) у найрізноманітніших соціальних і культурних середовищах. Інша справа, що дружба різних людей ніколи не буває однаковою, а має вікові, статеві та індивідуально-типологічні варіації. [Кон І. С.]               

Вікова динаміка дружби, та інших міжособистісних відносин, вимірюється насамперед ступенем її вибірковості, стійкості й інтимності. Всі ці якості з переходом від дитинства до юності зростають. Якщо дошкільнята та молодші школярі ще не розмежовують дружбу і товариство, то підлітки вже вважають дружбу винятковим, індивідуальним ставленням. Чим старша людина, тим менший вплив на його дружні стосунки роблять зовнішні, ситуативні чинники. Прихильності дитини вимагають постійного підкріплення, відсутність безпосереднього контакту з одним швидко руйнує прихильність. В юності дружба може зберігатися і на відстані, оскільки вона вже інтеріорізованних. [10]

Таким чином, специфіка спілкування з дорослими: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв"язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв"язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив"язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв"язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов"язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

1.3. Чинники вибору стратегій поведінки в конфлікті в юнацькому віці.

      Досить  часто  ми  буваємо  втягнуті  до  різного  роду  конфліктів   службових,  побутових,  особистих.  Жоден  конфлікт  не  проходить  для  нас  без наслідків.  Їхнім  підсумком  стають  стреси  різної  інтенсивності,  які  ведуть  до розладів  нервової  системи,  загального  зниження  тонусу  організму,  до захворювань.  Щоб  успішно  переборювати  руйнівні  наслідки  конфліктів, потрібно  навчитися  обходити  їх  і,  як  тільки  стало  зрозумілим,  що  ми  в  них утягнені,  виходити з  гострих  ситуацій. У  разі  неможливості  уникання  конфлікту  виникає  необхідність  його регулювати,  тобто,  керувати  його  перебігом  із  метою  найбільш  оптимального розв’язання  суперечностей.  Грамотне  управління  ходом  конфліктних взаємодій  передбачає  вибір  відповідної  стратегії  такої  поведінки,  яка сприятиме завершенню  конфлікту.

            Усі  стратегії  управління  конфліктом  можна  розглядати  за  двома класифікаціями.  Перша  з  них  є  бінарною.  Вона  характеризує  позиції  сторін конфлікту  в  таких  парах:

1.  Виграти  –  програти  (насильство  або  твердий  підхід). Характеризується  бажанням  однієї  сторони  придушити  іншу.  У  разі використання  цієї  стратегії  один  учасник  конфлікту  стає  переможцем, інший  –  програє.  Така  стратегія  рідко  має  тривалий  ефект,  тому,  що переможений,  швидше  за  все,  приховає  образу  і  не  підтримає  прийняте рішення.  У  результаті  через  деякий  час  конфлікт  може  розгорітися  знову.  В окремих  випадках,  коли  особа,  наділена  владою,  повинна  навести  порядок заради  загального  добробуту,  використання цієї стратегії  є  доцільним.

 2.  Програти  –  програти.  Сторона-коонфліктер  іде  на  програш свідомо,  але  разом  із  тим  змушує  й  іншу  сторону  до  поразки.  Програш  може бути  й  частковим.  У  цьому  випадку  сторони  діють  відповідно  до  приказки: ―Половина краще,  ніж нічого.

 3.  Виграти  –  виграти.  Сторона-конфліктер  прагне  до  такого  виходу  з конфлікту, щоб задовольнити кожного з учасників.

           Австралійські  фахівці  у  галузі  конфліктології  Х.  Корнеліус  і  Ш.  Фейр детально  розробили  технологію  розв’язання  конфліктів  за  допомогою  даної стратегії,  у  якій  визначили  4  етапи:

1)  встановити,  яка  потреба стоїть  за бажаннями  іншої  сторони;

2)  визначити,  чи  компенсуються розбіжності  у  якому-небудь  аспекті; 3)    розробити  нові  варіанти  рішень,  які  найбільше  влаштовують  обидві сторони;

4)  разом вирішити  проблеми  конфлікту,  у  співробітництві. Використання  стратегії  ―виграти-виграти  можливе  тільки  у  тому випадку,  якщо  учасники  визнають  цінності  один  одного,  як  свої  власні, шанобливо  ставляться  один  до  одного,  якщо  вони  бачать  насамперед проблему,  а не особисті  недоліки  опонентів. Дана  стратегія  перетворює  учасників  конфлікту  на  партнерів.  Її перевагою  є  й те,  що вона цілком етична і водночас ефективна.

          Центральним  новоутворенням  студентського  віку  є особистісне  самовизначення,  що  постає  як  потреба  юнаків  і  дівчат  зайняти внутрішню  позицію  дорослої  людини,  усвідомити  своє  місце  у  суспільстві, зрозуміти  себе  і  свої  можливості.  Становлення  самосвідомості  студентів зумовлюється  внутрішніми  суперечностями  особистості,  які  призводять  до їх  підвищеної  конфліктності.  Можна виділити ці  суперечності  на  основі  роботи українського  конфліктолога  Н.О.  Макарчук.

Зробіть посилання на таблицю

Внутрішні  суперечності  як  причина  конфліктності  особистості в  студентському  віці.

Потреби юнаків	Обмеження потреби
Потреба  у  соціальному  визнанні	Недостатній  соціальний  досвід  та  знання
Потреба у самостійкості	Протекційне  ставлення  дорослих,  зокрема батьків,  викладачів
Потреба у самоосмисленні,  самоідентифікації	Недостатня  або  суперечлива  інформація про  себе,  а  також  несформоване  вміння інтегрувати, переосмислювати інформацію
Потреба у розумінні	Відчуття  самотності,  відчуженості
Потреба у професійному самовизначенні	Недостатні  можливості  і  мотивація  у реалізації  вибору

           Давайте проаналізуємо основі стратегії,  які вибирають юнаки в конфліктних ситуаціях.

          Першою  стратегією  є  конфронтація  чи  протистояння,  що  виявляється  як агресивна  настанова  юнака  стосовно  конфліктних  ситуацій,  коли  їх  суб’єкти сприймаються   як  ворожа  сила,  яку  треба  перемогти  і/або  знищити. Ситуативно  така  стратегія  є  продуктивною,  коли  агресія  персоніфікована:  є  в реальності  конкретний  загрозливий  об’єкт,  який,  будучи  нейтралізованим, припинить  свою  шкідливу  дію.  Відповідно,  енергія  протистояння  спрямована адресно,  що  забезпечує  максимум  ефекту.  Однак,  системне  використання такої  стратегії  переростає  в  непродуктивну  стратегію  –  саме  унаслідок застосування  цієї  стратегії  молода  людина  і  формує  деструктивну конфліктність,  діючи  за  принципом  «око  за  око». 

          Наступна   стратегія  –  дистанціювання  від  конфлікту  або  ж  відкладання його  розв’язання.  Юнак  намагається  подивитися  на  суперечку  немов  би  через скло,  ухилитись  від  неї,  відкласти  кульмінацію  конфлікту.  Очевидно,  що  така  стратегія  в  багатьох  випадках  є  продуктивною,  так  як  дозволяє  тверезо оцінити  ситуацію,  послабити  ситуативну  агресію  та  навіть  нейтралізувати конфлікт.  Відповідно,  в  цілому  дистанціювання  від  конфлікту  ніяк  не пов’язується  з   закріпленням  деструктивної  конфліктності.  Проте,  якщо  таку стратегію  застосовувати  неграмотно,  наприклад,  хронічно  відкладати розв’язання  конфлікту,  особливо  міжособистісного,  то  проблемна  ситуація набуде  загрозливого  деструктивного  характеру.

         Інший  варіант  реакції  – стратегія  самоконтролю,  тобто прагнення  регулювати  свої  почуття  і  дії  під  час  конфлікту.  Здебільшого  ця стратегія  несе  продуктивні  наслідки  для  учасників  конфлікту,  вона  дуже дієва  і  чудово  виручає  при  форс-мажорних  обставинах.  Втім,  представникам юнацького  віку  важко  її  використовувати  через  недостатню  вікову урегульованість  поведінки  та  емоційних  виявів.  Крім  того,  надмірне «зарегулювання»  своїх  емоцій  молодими  людьми  приводить  до  виникнення перенапруження  і  провокує  психосоматичні  захворювання.  Проте  освоєння цієї  стратегії  є  дієвим  засобом  профілактики  деструктивної  конфліктності юнаків.   

              Четверта  стратегія  –  пошук  соціальної  підтримки,  звернення  по  допомогу, посередництво,  до  інших  людей.  З  огляду  на  предмет  нашого  аналізу  ця стратегія  має  продуктивний  характер,  оскільки  віддаляє  молоду  людину  від деструктивної  конфліктності.  Однак,  невиправдано  часте  використання юнаком  цієї  стратегії   свідчить  про  його  невміння  вирішувати проблеми,  а  відтак  про  деяку  інфантильність. Ще  один  можливий  варіант  –  стратегія  прийняття  відповідальності.  Це справді   продуктивна,  опановуюча  поведінка,  що  передбачає  осмислення юнаком  всіх  аспектів  конфлікту,  себе  в  ньому  і  навіть   визнання  власних помилок.   Вдаючись  до  цієї  стратегії,  молода  людина  уникає  деструктивної конфліктності  і  стимулює  власну  особистісну зрілість. 

            Отже,  в  середовищі  студентів  постійно  йде  процес  самоствердження в  групі.  В  цей  час  на  мотивацію  їх  поведінки  великий  вплив  роблять темперамент,  риси  характеру  і  рівень  вихованості.  Дослідники  указують, що  студентів  характеризує  загострене  почуття  власної  гідності, максималізм,  категоричність  і  однозначність  етичних  критеріїв,  оцінки фактів,  подій,  своєї  поведінки.  Властиві  цьому  періоду  раціоналізм  і небажання  приймати  всі  на  віру  створюють  недовіру  до  старших,  у  тому числі  і  до  викладачів  вузів.  До  старших  курсів  міжособистісні  взаємодії студентів  набувають  більш  усвідомленого  характеру,  відбувається формування  мікрогруп  за  принципом  міжособистісної  сумісності,  в  яких міжособистісні  конфлікти  стають  рідкісним  явищем. 

РОЗДІЛ ІІ.     Емпіричне дослідження   вибору стратегій поведінки в конфліктних ситуацій у юнацькому віці.

2.1. Процедура, методи та методики дослідження.

Метою нашого дослідження було з"ясування ролі індивідуальних властивостей особистості у виборі стратегій поведінки в конфліктних ситуаціях. Відповідно до мети нами були сформульовані завдання дослідження:

1.     Сформулювати основні підходи до поведінки в конфлікті, як способу взаємодії.

2.     Проаналізувати індивідуально-психологічні характеристики особистості в юнацькому віці.

3.     З"ясувати індивідуально-психологічні особливості, що впливають на вибір стратегій поведінки та ставлення до оточення та основні тенденції поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

4.     Сформувати психологічні рекомендації щодо доцільності вибору стратегій поведінки в конфлікті.

Для реалізації завдань нашого дослідження та для того, щоб дослідити як юнаки поводяться в конфліктних ситуаціях, та на скільки вони агресивні, ми обрали такі методики:

1.     Тест К. Томаса «Визначення стилю своєї поведінки в передконфліктний і конфліктних ситуаціях»;

2.     Методика на міжособистісні взаємини в групі Т.Рілі.

Для проведення дослідження, ми вважали за доцільне сформувати вибірку зі студентів 2 курсу, так як вважаємо, що саме в цьому віці найбільш виражені індивідуальні властивості характеру. В нашому дослідженні брало участь 20 студентів, юнаки та дівчата, від 18 до 20 років.

     В методиці К. Томаса «Визначення стилю своєї поведінки в передконфліктний і конфліктних ситуаціях» виділяється  наступні  п"ять  основних  способів розв’язання  і  регулювання  конфліктів:

  *  суперництво  (конкуренція)  як  прагнення  нав’язати  іншій  стороні рішення,  яке  є  вигідним  для  себе,  досягти  задоволення  своїх  інтересів  на шкоду  іншому;

  *пристосування  (поступок),  використання   якої  ґрунтується  на зниженні  своїх  домагань  і  прийнятті  позиції  опонента  і,  фактично,  є  як принесенням у  жертву  власних  інтересів  заради  іншого;

  *  компроміс  (золота  середина),  коли  обидві  сторони  поступаються  у важливих  для себе  питаннях,  аби  досягти  згоди  у  розв’язанні  конфлікту.  Її  ще називають  краще половина,  ніж нічого;

  *  уникання  (бездіяльності),  коли  учасник  знаходиться  у  ситуації конфлікту,  але  не  застосовує  активних  дій  щодо  його  вирішення.  Вона характеризується  відсутністю  як  тенденції  до  кооперації,  так  і  до  досягнення власних  цілей;

  * співпраця (проблемно-вирішальна стратегія) як створення учасниками  конфлікту  альтернативи,  що  повністю  задовольняє  обидві сторони  і  дозволяє  здійснити  пошук  такого  рішення,  яке  задовольнило  б    їх обидві.

     У своєму опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К. Томас описує кожний з п"яти перерахованих можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар, у кожній з яких респонденту пропонується вибрати те судження, яке є найбільш типовим для характеристики його поведінки.

Також, для кращого вивчення поведінки в юнацькому віці, ми використали методику на міжособистісні взаємини в групі Т.Рілі.

     Методика створена Т. Лірі, Г. Лефоржем, Р. Сазек в 1954 г . і призначена для дослідження уявлень суб"єкта про себе і ідеальному «Я», а також для вивчення взаємин у малих групах. За допомогою даної методики виявляється переважаючий тип відносин до людей в самооцінці та взаємооцінці. При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два чинники: домінування-підпорядкування і дружелюбність-агресивність. Саме ці чинники визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Вони названі М. Аргайлом в числі головних компонентів при аналізі стилю міжособистісної поведінки і за змістом можуть бути співвіднесені з двома з трьох головних осей семантичного диференціала Ч. Осгуда: оцінка і сила. У багаторічному дослідженні, проведеному американськими психологами під керівництвом Б. Бейлза, поведінка члена групи оцінюється за двома змінним, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування-підпорядкування, дружелюбність-агресивність, емоційність-аналітичність.

     Для представлення основних соціальних орієнтації Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, розділеного на сектори. У цьому колі по горизонтальній і вертикальній осях позначені чотири орієнтації: домінування-підпорядкування, дружелюбність-агресивність. У свою чергу ці сектори розділені на вісім-відповідно більш приватним відносинам. Для ще більш тонкого опису коло ділять на 16 секторів, але частіше використовуються октанти, певним чином орієнтовані щодо двох головних осей.

     Схема Т. Лірі заснована на припущенні, що чим ближче виявляються результати випробовуваного до центру кола, тим більше взаємозв"язок цих двох змінних. Сума балів кожної орієнтації переводиться в індекс, де домінують вертикальна (домінування-підпорядкування) і горизонтальна (дружелюбність-агресивність) осі. Відстань отриманих показників від центру кола вказує на адаптивність або екстремальність интерперсонального поведінки.

Опитувальник містить 128 оціночних суджень, з яких у кожному з 8 типів відносин утворюються 16 пунктів, упорядкованих по висхідній інтенсивності. Методика побудована так, що судження, спрямовані на з"ясування якого типу відносин, розташовані не підряд, а особливим чином: вони групуються по 4 і повторюються через рівну кількість визначень. При обробці підраховується кількість відносин кожного типу.

Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки спостережуваного поведінки людей, тобто поведінки в оцінці оточуючих («зі сторони»), для самооцінки, оцінки близьких людей, для опису ідеального «Я». У відповідності з цими рівнями діагностики змінюється інструкція для відповіді.

Різні напрямки діагностики дозволяють визначити тип особистості, а також зіставляти дані по окремих аспектах. Наприклад, «соціальне« Я »,« реальне «Я», «мої партнери» і т.д.

          Отже, ……дописати висновок по процедурі дослідження

2.2. Характеристика індивідуального прояву спрямованості особистості в юнацькому віці.

2.3. Аналіз вибору стратегій поведінки та ставлення до оточення особистості в конфліктних ситуаціях.

2.4. Психологічні рекомендації щодо доцільності вибору різних стратегій поведінки в конфлікті.

Список використаної літератури :

1.     Волков  Б.С.,  Волкова  Н.В.  Конфликтология:  Учебное  пособие  для  студентов  вузов.  –  М.: Академический  проект; Трикста,  2005.  –  384  с.  С.6.

2.     Урбанович  А.А.  Психология  управления:  Учебное  пособие.  –  Мн.: Харвест,  2005.  –    640  с.  С.318.

3.     Леонов  Н.И.  Психология  делового  общения.  Учебное  пособие.  –  М.:  Изд-во  МПСИ;  Воронеж: МОДЭК,  2002.  –  216с.  С.104.

4.     Нагаєв  В.М.  Конфліктологія:  Навчальний  посібник.  –  К.:  Центр навчальної  літератури,  2004.  –  198  с.

5.     Пірен М.І.    Конфліктологія:  Підручник.  –  К.:  МАУП,  2003.  –  360  с.

    6..Алексеева М. І. Психологія ранньої юності / М. I. Алексеева. -К, 1971-48 с.

    7.Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія / В. М. Поліщук. - Суми, 2007.-219 с.

    8.Вікова психологія / за ред. Г. С. Костюка. - К. : Рад. шк., 1976.

     9.Кулагина И. Ю. Возрастная психология / И. Ю. Кулагина. -М. :УРАО, 1999. - 175 с.

6.      Буланова-Топоркова  М.В.  Педагогика  и  психология  высшей  школы: Учебное  пособие.  /  М.В.Буланова-Топоркова  –  Ростов  н/Д.:  Феникс,  2002. –  544  с.