Металургійний комплекс України

МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

1. ЗНАЧЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ ДЛЯ РОЗВИТКУ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв^язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі праці країн СНД. У складі колишнього Радянського Союзу Україна давала в 1989—1990 рр. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руди, 45% виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33% сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній економіці України. За даними 1997 р. на її частку припадало 23,2% вартості продукції основних галузей промисловості країни.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Ця галузь є потужним фактором формування ТПК. Вона виділяється значною концентрацією виробничого процесу — величиною підприємств і формуванням їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних підприємств зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста

2. СИРОВИННА БАЗА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам^яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу — Горлівки (по прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до Павлограда (Дніпропетровська обл.), — близько 150 км. Між зазначеними басейнами пролягає потужне джерело водопостачання — р. Дніпро.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.

Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну руду імпортують також і деякі європейські країни.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на 100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28—39% видобувають відкритим способом (кар^єрним). Їх запаси оцінюють у 30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейну становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на території Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра, середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об^єднує декілька родовищ. Він розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв^язки. На березі Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4 млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60—64% припадає близько 600 млн. т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46—48%. В перспективі у районі збільшиться використання значних запасів залізистих кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим способом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені.

Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було відомо ще наприкінці XIX ст., але грунтовні геологічні дослідження його запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т. Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки марганцю, ванадію, фосфору, миш^яку.

У зв^язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті «Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.

Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього Радянського Союзу. В 1989—1990 рр. Україна забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марганцевих руд.

Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького (запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують 3 млрд. т. На даний час експлуатується переважно Нікопольський підрайон.

Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві родовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в Карпатах.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому.

Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його імпорту.

Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і відкритим способом.

У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв^язку з інтенсивним використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від 500—1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант», «Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.

Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами розвивається відкритий спосіб (кар^єрний). Відкритий спосіб має величезні перспективи, оскільки він забезпечує широке використання великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар^єри. Перші виробляють з бідної руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.

На території Криворізького басейну діє більше двох десятків крупних шахт і кар^єрів, працює п^ять ГЗК: Північний, Центральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них — Південний.

До гірничорудної промисловості України належать також Кременчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар^єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знаходяться в Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також в районі Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер розробляються, є Часів^ярське і Новорайське Донецької області. Їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.

Важливе значення для виробництва вогнетривких матеріалів має каолін. Його запаси в Україні перевищують 80% всіх їх запасів в СНД. Найважливіші з розвіданих родовищ каоліну знаходяться в Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Вінницькій, Полтавській областях.

В Україні на базі крупних запасів нерудної сировини і великого попиту на неї з боку чорної металургії значного розвитку набула промисловість по виробництву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для печей, магнезитових, хромомагнезитових виробів та ін.) і флюсів. Вона представлена 13 основними спеціалізованими підприємствами.

В Донецькій області розташована переважна більшість підприємств цієї галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової продукції. До найбільших з них відносяться Часів^ярський і Велико-Анадольський заводи вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, Красногорівський і Кіндратівський дінасові заводи, Микитівський доломітний завод, Артемівський комбінат вогнетривів.

До цієї групи підприємств належать також Запорізький завод вогнетривких матеріалів і Приазовське рудоуправління (Запорізька обл.), Ватутінський комбінат вогнетривких матеріалів (Черкаська обл.), Христофорівський завод вогнетривких блоків і бетонів (Дніпропетровська обл.).

3. СТРУКТУРА, СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

Виникнення більшості металургійних заводів України відбулося по суті в останній чверті ХІХ ст. З 1872 по 1899 рр. їх було збудовано 14. Частина їх з різних причин через короткий час припинила своє існування.

У радянський період розвиток чорної металургії в Україні відбувався швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені старі малопотужні заводи — Алчевський, Макіївський, Єнакієвський, Донецький, Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.

Одночасно були збудовані такі гіганти чорної металургії, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв^язаних з нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

виробництво електроферосплавів;

повторна переробка чорних металів;

коксування кам^яного вугілля;

видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

випуск металевих конструкцій тощо.

Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в 1980—1990 рр. У зв^язку з розривом інтенсивних економічних зв^язків з Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані опинилася і металургійна промисловість. Про це свідчать такі дані (табл. 1):

Таблиця 1

Виробництво основних видів продукції чорної металургії України у 1980—1997 рр., млн. т*

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 186; За даними Міністерства промислової політики України.

З наведених даних видно, що за останні сім років різко скоротилося виробництво всіх видів продукції металургійного комплексу. Криза у вугільній промисловості позначилась на скороченні видобутку коксівного вугілля і виробництві коксу. Металургійні заводи не працюють на повну потужність. Виробництво основних видів продукції комплексу — чавуну і сталі скоротилося більш ніж удвічі, прокату — майже вдвічі. А видобуток залізної руди зменшився майже в 2,5 раза, марганцевої руди — більше ніж у 2 рази.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів — 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів.

Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме:

історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв^язків тощо;

економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв^язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві тільки одного із трьох видів основної продукції;

екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт.

Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання конструкційного матеріалу.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств України являє собою сучасні потужні комбінати.

Металургійні комбінати України, як і в індустріально розвинутих країнах, є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування виробництва — технологічний зв^язок виплавки металу з коксохімічним виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і екологічної ефективності виробництва*1.

*1: {Таке комбінування робить також металургійне виробництво менш екологічно шкідливим. Коксовий газ, як паливо, по трубах передається в мартенівський цех виплавки сталі, а доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як хімічна сировина.}

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об^ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність доменних печей становить до 3 тис. м3.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам^яного вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною сировиною.

До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У 1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на 1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7 млн. т коксу.

За радянський період були реконструйовані і значно збільшили свою потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого, Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу Донецька і Макіївки (залізнична станція Авдіївка) було збудовано крупний сучасний коксохімічний завод для забезпечення потреб у коксі всього металургійного району.

У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7 млн. т. Наприкінці 1997 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т, тобто до рівня 1940 р.

Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні.

Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4, Запорізькій — 1.

Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в Західну Європу. В зв^язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах.

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким, Нікопольським і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових, транспортних і невиробничих об^єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази.

З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв^язків і з орієнтацією на крупне джерело водопостачання — р. Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв^язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування, виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного підприємства в Кривому Розі*2.

*2: {На першому етапі розвитку металургії на виплавку однієї тонни чавуну витрачалось коксу більше, ніж руди. Пізніше кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення металургійних заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на віддалені металургійні заводи.}

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об^єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі — металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру.

Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.

Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакїівський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.).

На півночі Донецької області знаходиться невеликий Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.

На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м. Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами — «Азовсталь» та ім. Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського півострова, де знаходиться залізорудний район і Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни металургійний завод ім. Войкова. Зв^язок між цими частинами підрайону здійснюється морським транспортом по Азовському морю.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної продукції чорної металургії України становила в окремі роки понад 3 млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

Література

1.  Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 364 с.