МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Історичний факультет

Кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн

Реферат з теми:

«Громадянська війна в США 1861-1865 рр і Росія»

Студентки 3 курсу

Морозової Анастасії Миколаївни

КИЇВ 2012

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………

РОЗДІЛ  I       Напередодні війни……………………………………

РОЗДІЛ  II     Відносини США і Росії у період війни……………

РОЗДІЛ  III    Візит російських ескадр до США у 1863-1864 рр……

ВИСНОВКИ………………………………………………………….

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………

ВСТУП

   Переломним моментом в історії Америки стала Громадянська війна 1861–1865 рр. Це була была не тільки найкровопролитніша війна за весь час  існуванняСША, в ході  якої загинуло 650 тисяч  американців, не тільки перша  та єдина крупномасштабна міжуособиця, охопивша  всю заселену білими частину Америки від Атлантичного узбережжя на сході до Великих рівнин на заході, від Вермонта на півночі до мексиканського кордону  на півдні. Это была велика катастрофа, докорінно змінивши історію США, при цьому заклавши основи нової Америки..

РОЗДІЛ I

    В загалом позиція Росії виявилася благопріятельною щодо вашингтонського уряду.[1] Головними факторами російсько-американских відносин до громадянської війни, якими зумовлювалися, головним чином, позиція Росії до воюючих сторін під час війни, а саме відношення Росії і США до Англії, а також загальна політична обстановка в цілому, яка загострилася в 1861-1863 рр. «польським питанням».[2] Англія і була тим самим ключовим моментом, який єднав Росію і США. Англія на той час стала світовим агресором. Вона проводила загарбницьку світову політику, встановлювала торгово-промислову монополію, свої власні інтереси відстоювала зброєю та дипломатією. Англо-російські протиріччя зростали, зокрема у питаннях стосовно Середньої Азії, Китаю та Далекого Сходу.[3] Також загострювалися і російсько-французькі відносини у 1857-1859 рр. Це був час гострою дипломатичної боротьби  у зв"язку з  італійськими та ближньосхідними питаннями,до яких після Парижського миру 1856 р і почалося  рогсійсько-французьке зближення. Але ці відносини не могли бути тривалими та стійкими,оскільки сам Олександр II з підозрою ставився до Наполеона і не бажав мати з ним дипломатичні відносини.[4] Вже згадуване «польське  питання» постало влітку 1860 р, коли почалося масове повстання в Польщі. В Росії знали, що Англія скористається цим повстанням для привертання Франції та інших європейських країн для втручання у польські справи. А Росія, яка ще не відновилася після Кримської війни, не була готова до нової європейської війни, через це Росія і боялася цього втручання іноземних держав. США стали ключовим моментом для тогочасної Росії, оскільки саме існування США як держави  та її розвиток було фактором, який загрожував могутності Англії.[5] Ну а Англії в свою чергу було б дуже на руку розпад США на 2 республіки, оскільки тоді б вони опинилися б в її руках. Американці бачили в Росії силу, направлену проти держави, яка вороже ставилася до США впродовж всього часу її існування,[6] а також Англія вбачала у США свого основного суперника на морі і в морській торгівлі.

РОЗДІЛ  II

    На початку Громадянської війни російська дипломатія зайняла вичікувальну позицію.[7] На підґрунті боротьби проти претензій однієї нації на світове панування  і на основі прагнення збереження міжнародної рівноваги встановилася співпраця США та Росії, незважаючи на відмінності їх політичних систем.[8] На початку громадянської війни Горчаков заявив: « Американский Союз может рассчитывать на самую сердечную симпатию со стороны государя в течении того кризиса, который союз ныне переживает».[9]

        Поставало й питання стосовно підписання всіма державами морської угоди на основі Парижської декларації та визнання поправки Мерсі, то тоді б і Росія підписала б остаточний договір з цією поправкою. Після «справи Трента» в США зрозуміли, що морська угода може тільки скувати свободу дій їхніх каперів у випадку війни з Англією та Францією.Це добре розуміли і російські дипломати, які не настаювали на ратифікації угоди, очікуючи закінчення англо-американського конфлікту. Російський уряд, не дивлячись на свою вичікувальну політику, якої він притримувався протягом всієї війни, яка виходила із її подвійної позиції, все таки першим відкликнувся на звернення США  та заключило 24(12) 1861 р. конвенцію про морські права і не настаював на її ратифікації, коли Англія та Франція відмовилися, і конвенція майже втратила суть і користь, і Росія не настаювала на її ратифікації, оскільки це могло стати джерелом забруднень для США. Цей акт Сьюардом розглядався як «новое звено в друждбе обох стран».[10]

    В той час як у травні 1861 р. Англія та Франція визнали за Південною конфедерацією право « воюючої сторони», і проголосили  «нейтралітет», під яким була прихована допомога повстанцям, російський уряд в червні  виразив побажання зберегти величну будівлю американського союзу, який представляв « существенный елемент мирового политического равновесия»  і до якого Росія мала « самый дружественный интерес». «Для нас нет ни Севера, ни Юга, ─ писав Горчаков у березні 1862 р.,─ а есть федеральный Союз, на расстройство котрого мы смотрим с сожалением, разрушение котрого мы наблюдали бы с прискорбием».[11]

     Не відмовляючись від своєї  вичікувальної  та примирювальної політики, царський уряд відхиляв всі пропозиції сентджемського і тюільрійського кабінетів щодо втручання у справи США на користь Півдня. Неодноразові спроби  англійських та французьких дипломатів втягнути Росію у спільні з ними плани, зустрічалися рішучим супротивом Росії. Як в принципі і було зі знаменитою і гучною на той час справою Трента, коли Англія, Франція та частина ін.. європейських держав буквально гриміли про неї, то Росія обмежилася передрукуванням статті стосовно цього.

       «Со времени обьявления войны в России я никогда не видел такого возбуждения  во всех слоях английского общества, как при известии о деле «Трента», привезенням в Соутгемптон  «Ла-Платой»  27-го сего месяца».[12] Так писав Маркс в своїй кореспонденції від 30 листопада у Нью-Йоркській газеті « Daily Tribune» про враження англійців стосовно інценденту, який прихильники сецесіоністів намагалися використати у якості поводу для організації військової інтервенції в США на користь бунтівників і для тиску на федеральний уряд з метою визнання незалежності південної конфедерації. Ця подія мала важливе значення в міжнародній політиці у зв"язку з громадянською війною і вплинула на російсько-американські відносини.

     Джемс Месон і Джон Слайдель, призначені в Лондон і Париж в якості емісарів південної конфедерації,досягли Гаванни. 7 листопада, вони на англійському поштовому пароході «Trent» відправилися в Соутгемптон в Англію. Дізнавшийся про це командир федеративного військового корабля «Sun Jacinto», капітан Уількс, заарештував так званих «дипломатичних представників» конфедерації та їх секретарів та відправив їх до форту Warren поблизу Бостона.[13]

     Справа «Трента» була висвітлена і в Россії, про те не так масово, к в Європі. Офіційний орган Міністерства іноземних дсправ «Journal de S. Petersburg» обмежився передрукуванням статті із «New-York Times» - видання демократів на Півночі США, співчувавших рабовласникам-южанам. А «вся демократическая и либеральная пресса России почти единодушно выступала за США»[14]

    Царський уряд не приймав участі у вирішенні конфлікту, але й не виступав вороже проти США, стримуючи тим самим до певної ступені англійський уряд від інтервенції.  17 січня 1862 р. Маркс писав про «русский эпилог драмы Трента»: «Россия, которая во время всей этой суматохи молча стояла позади, скрестив руки, вдруг выскакивает на авансцену, похлопывает Г. Сюарда по плечу и заявляет, что, наконец, наступил момент для окончательного урегулирования морского права.»[15]

    Царський уряду у Петербурзі, як і Стекль у Вашингтоні, були достатньо усвідомлені про внутрішнє і міжнародне положення Півдня і Півночі,про внутрішню і зовнішню політику федерального уряду, про зовнішню політику західноєвропейських держав та в певній мірі про прагнення повстанців.[16] Царський уряд бажав примирення Півночі з Півднем, спасіння Півдня та негативно відносився до радикальних заходів, зокрема до акту емансипації,оскільки він загострював боротьбу між Північчю та Півднем.[17] Політика царського уряду визначалася також і тим, що воно не повністю вірило у можливість реалізації революційних заходів, особливо акту емансипації.

    Горчаков намагається внушить уряду США думку про примирення з Півднем та намається вияснити характер прокламації. Цьому є підтвердження у бесіді Горчакова з Тейлором  13 (1) грудня 1862 р., яка дає чітке уявлення про політику двох урядів даного періоду.[18]

    Тейлор постійно писав у Вашингтон у похвальному тоні про внутрішнє положення Росії, про Олександра II та його уряді. Він розхвалював ліберальні реформи Олександра II, особливо звільненням кріпаків та судовою реформою, яку він вважав більше схожою на англійську та американську, ніж на континентальну.[19]

     Горчаков у бесіді з Тейлором 21 січня 1863 р. просив передати його уряду,що політика Росії по відношенню до США встановлена і не зміниться під впливом будь-якої іншої країни. «Нам весьма желательно, как вам известно, прекращение вашей злосчастной борьбы,» ─ заявив князь. « Мы горячо надеемся на сохранение Союза, но в то же время не питаем вражды к южанам, и мы охотно предложим наши услуги обеим сторонам, если эти услуги будут приняты и той и другой, но не раньше.»[20]

    Покращення положення США мало велике значення для політики Росії. Саме при створившихся обставинах повідомлень Тейлора про силу та могутність Півночі, виявили свій вплив і були для Росії приємливими, а для США корисними. Переговори стосовно будування тихоокеанської телеграфної лінії через Сибір до Сан-Франциско, які почалися ще в 1862 р., тільки тепер почали приймати конкретний характер ─ в Петербурзі приступили до обговорення проекту, який був представлений Горчакову 19 вересня 1862 р.[21]

   Представники російського народу боролися в рядах федеральної армії. Серед перших добровольців, які відгукнулися на заклик Лінкольна  у квітні 1861 р, були і російські піддані, які боролися проти рабства разом з демократами і соціалістами, учасниками германської революції 1848 р.  Колишній російський офіцер Турчанінов командував полком волонтерів Іллінойса.[22]

    Громадянська війна в США цікавила царських дипломатів лише в тій мірі, в якій вона торкалася взаємовідносин Росії з європейськими державами у зв"язку з польським питанням. Починає відігравати роль не дипломатичні виступи, а демонстрація морських сил. На арену дипломатично-політичних подій замість дипломатів виходять  моряки, Краббе замість Горчакова,  формується легенда про російсько-американський союз.[23]

РОЗДІЛ III

       Восени 1863 року у пік Громадянської війни в США до американських берегів Атлантичного і Тихого океанів прибули дві російські ескадри під керівництвом адміралів Лісовського і Попова,[24] пунктом призначення яких був Нью-Йорк  і Сан-Франциско. Вони перебували у США протягом 9 місяців. Сан-Франциско мало особливе значення: справа в тому, що США практично не мало свого флоту на Тихоокеанському узбережжі, а через Сан-Франциско велася торгівля золотом. У разі захоплення конфедератами чи  потенційними їхніми європейськими союзниками гавані Сан-Франциско, представники півдня могли б отримати у своє розпорядження значні ресурси. Нью-Йорк, в свою чергу, був найкрупнішим портом Атлантичного узбережжя, при чому практично не маючий захисту проти ворожих кораблів, оскільки в той час всі військові сили були сконцентровані у військових діях на півдні.[25]

      Поява  у пік Громадянської  війни в США російських ескадр у Нью-Йорку  та  Сан-Франциско викликало в США справжню сенсацію.[26]  Восени 1863 р. американські газети (New York Times, New York Herald, New York Daily Tribune, Daily Alta California, Harper""s Weekly, National Intelligencer etc.) рябіли численними статтями, малюнками, оголошеннями про урочисті маніфестації, прийоми і обіди на честь російських моряків. Ніколи раніше Росія, її політика, роль в світі і особливо її стосунки з США не привертали настільки пильної уваги американській громадськості.[27]  Майже однаково впливові газети Союзу вітали появу російських військових кораблів в американських водах: "Велике торжество в готелі Метрополітен", "Симпатії між Росією і США" (New York Herald. 1863. Sept. 29), "Новий союз зміцнюється" (Ibid. 1863. Oct. 2), "Російська імперія і американський уряд проти західноєвропейських держав" (Ibid. 1863. Oct. 7), "Наші російські друзі: прекрасний прийом вчора" (New York Times. 1863. Oct. 2), "Російський союз" (Harper""s Weekly. 1863. Oct. 17).   Перші тижні перебування  росіян за океаном були заповнені численними балами, пишними церемоніями.  На балах і урочистих прийомах виголошувалися багаточисельні тости на честь Росії і Америки, оратори говорили про спільність доль обох країн, воліли до зміцнення дружби між ними. Зокрема на сторінках газет і журналів друкувалися багаточисельні ілюстрації (того ж Harper""s Weekly або Frank Leslie""s Illustrated Newspaper), приводилися детальні описи прийомів і банкетів.

       Тогочасні сучасники розглядали прийом росіян за океаном як вираження гарячій вдячності американського народу за дружню підтримку з боку Росії в період війни з рабовласницьким Півднем.[28]

       Російські моряки в своїх листах рідним і в кореспонденціях, опублікованих в газетах, писали про дружнє відношення до них американського народу: "Трудно представить себе то увлечение, - писав родичам в Росію флагадьютант Лісовского лейтенант Семечкин, - с которым встречают и провожают нас везде и всюду. Россия и Америка, оба наши флага вместе, крики "ура" и овации - вот что мы видим и слышим беспрестанно".[29] Російські офіцери відзначали, що незвичайним співчуттям до них були охоплені не лише вищі прошарки суспільства, але і люди всіх станів.

      Оголошуючи торжества з нагоди прийому російських ескадр всезагальними та щирими, держсекретар США Сьюард писав американскому послу в Росію Клею: "Президент искренне хотел, чтобы их прием... мог отразить сердечность и дружбу, которые нация питает к России... и я счастлив сказать, что это желание было реализовано. Визит русского флота оживленно обсуждался американской прессой. Русские моряки не оставались в долгу перед американцами. На корабли обеих эскадр прибывали представители самых различных слоев населения. Гостями русских моряков были механики, заводчики, литейщики, которые открывали русским свои достижения, свои фирмы и заводы. Американские деятели медицины установили дружественный контакт с корабельными врачами".[30] На знак особливого відношення до своїх  гостей  американська влада организовала поїздку групи російських моряків до діючої Потомакскої армїї. Російські офіцери  вна чолі з капітаном першого  рангу І.І.Бутаковим були прийняті війсками Півночі. Потім офіцерів эскадри дружньо прийняв генерал Мід, головнокомандуючий Потомакскою армією. Післе обіду у генерала американські офіцери "разобрали нарасхват" росіян до своїх наметів.В завязавшейся дружній бесіді, повідомив один із російських офіцерів, федералісти з симпатією згадали про капітані артилерії Раздерішині, який служив півроку в діючій Потомакській армії.Також російські офіцери та моряки їздили і до Ниагарского водопаду: "По дороге, - ділився своїми враженнями один із моряків, - из домов и домиков, отовсюду слали нам приветствия, и флаги американский с русским и в городах, и в сёлах, и в отдельных хижинах, повсюду нам напоминали дружественные международные отношения".[31]

       Програма перебування російських моряків в Америці була обширною. Багато з них писали про візит  в далеку країну. В уривці з мемуарів композитора Миколи Олександровича Римского-Корсакова, який був під час описуваних подій гардемарином  і служив на кліпері «Алмаз», кинувшим якір у Нью-йоркській гавані: «В Соединенных Штатах мы пробыли с октября 1863 года по апрель 1864 года. Мы побывали, кроме Нью-Йорка, в Аннаполисе и Балтиморе. Из Чисапикского залива ездили осматривать Вашингтон… Из Нью-Йорка нам, гардемаринам и офицерам, довелось съездить на Ниагару. Поездка была совершена по реке Гудзону на пароходе до Олбани, а оттуда — по железным дорогам. Берега Гудзона оказались очень красивыми, а Ниагарский водопад произвел на нас самое чудное впечатление… Пробыв на Ниагаре двое суток, мы возвратились в Нью-Йорк другим путем… В чем состояло препровождение нашего времени в Америке? Присмотр за работами, стоянье на вахте, чтение в значительном количестве и довольно бестолковые поездки на берег чередовались между собой. При поездках на берег, по приходе в новую местность, обыкновенно осматривались кое-какие достопримечательности, а затем следовало хождение по ресторанам и сиденье в них, сопровождаемое едой, а иногда и выпивкой… Иногда подобные попойки оканчивались поездкой к продажным женщинам…[32]

Спілкування російських моряків з американцями виходило за рамки офіційних прийомів і церемоній. Офіцери обох ескадр за час свого перебування за океаном обзавелися багатьма знайомими, зустрічали привітний прийом в будинках мешканців півночі. Російські моряки вели з американцями дружні суперечки, які стосувалися  питань про американську конституцію, демократію, разом зі своїми співбесідниками читали твори Шекспіра і Томаса Мора. Посланці Росії по гідності оцінювали працьовитість і винахідливість американців, їх енергію, добре серце народу. Знайомлячись з життям Нового Світу, російські офіцери приходили до висновків про спільність доль двох великих країн: "Всматриваясь внимательно в историю современной нам эпохи, - писав своїм рідним лейтенант Семечкин, - мы видим только два народа, пути которых ясно очерчены в общем труде человека. Это наша Россия и Соединённые Штаты Северной Америки. Обе нации имеют великое предопределение, указанное Богом... Общих черт у нас очень много, даже многие национальные привычки те же. Главное, в чём мы сходимся, - это грандиозность".[33]Російські моряки отримали вдячність американців за порятунок їх жител і майна. 23 жовтня 1863 року в Сан-Франциско виникла велика пожежа. Контр-адмірал Попов віддав наказ команді "Богатыря" відправитися на берег і допомогти жителям впоратися з вогнем. Юний Макаров, що був разом з моряками в палаючих будинків, згадував, що при гасінні пожежі "много работали наши матросы. Они бросались всюду, даже где было опасно, где занимался огонь". На знак вдячності міська рада Сан-Франциско 26 жовтня 1863 року ухвалила спеціальну резолюцію, що відзначала велику допомогу росіян жителям міста. Добру пам"ять про себе у жителів міста Анаполіс залишила і команда корвета "Варяг", що брала участь в гасінні пожежі 2 лютого 1864 року.[34] Завершальним акордом гостинності, яку надали американці російським морякам, з"явилися святкування, організовані в їх честь в Бостоні 19 червня 1864 року.  На прощальному обідіе мер Бостона сказав: "Русская эскадра не привезла нам ни оружия, ни боевых снарядов для подавления восстания, но она принесла с собою более этого - чувство международного братства, своё нравственное содействие". "Россия, - говорил інший оратор, - показала себя в отношении к нам мудрым, постоянным и надёжным другом". Хотя посылка русских эскадр в Америку не имела прямого отношения к Гражданской войне в США, она сыграла важную роль в укреплении международного положения Севера. Государственный секретарь США Сьюард заявлял, что хотя "...русский флот пришёл по его собственным причинам, преимущество от его присутствия было в том, чтобы убедить Англию и Францию, что он явился, чтобы защитить Соединённые Штаты от вмешательства".Почуття вдячності до росіян виразил банкір Варжон Баркер, заявивши, що"...американцы обязаны в такой же степени России за поддержку в 1863 году, как Франции - в 1778 году".[35]

Проте це питання також слід розглядати із іншої сторони:

·        Як легенду про російсько-американський союз

·        Так звані «секретні  накази» російським ескадрам

Отже, суть легенди полягає в тому, що в критичний момент Громадянської війни у США прибули російські ескадри ─ одна до Нью-Йорку в кін. Вересня, а інша до Сан-Франциско 1 жовтня, з секретними інструкціями щодо надання допомоги  Півночі у разі нападу на США Англії та Франції. Флот мав бути відданий під керівництво Лінкольна.[36] Питання про секретний російсько-американський союз поширювалося:

·        Набуло поширення в 1868-1872 рр. прихильниками купівлі Аляски та війни з Англією в союзі із Царською Росією, намагалися довести дружбу та допомогу російського царя під час Громадянської війни, спираючись на відправку ескадр до США

·        Завдяки виходу у 1873 р. книги Narrative of the mission to Russia, in 1866, of the Hon. Gustavus Vasa Fox, assistant-secretary of the navy. By Loubat, присвяченій поїздці американців до Росчії у 1866 р, оформилася думка про те, що ескадри були надіслані з метою допомогти Півночі

·        У 1890 р. вийшла напівагітаційна брошура колишнього російського офіцера Арно, у якій він описував, Горчаков у бесіді з ним 1862 р. повідомив йому про намір російського уряду послати допомогу США, а також Арно стверджував про існування таємного союзу між США  і Росією.

·        Навесні 1904 в «New York Tribune» були опубліковані листи Генрі Клея, в яких він заперечую думку про те, що російські офіцери і командири мали таємні інструкції, згідно яких у випадку англо-французької інтервенції вони зобов"язані були об"єднатися із федеральним флотом та виконувати накази вашингтонського уряду.

·        Також існувала низка заяв, публікацій і оголошень стосовно питання прибуття ескадр та можливого союзу:

1.     Уортон Баркер із Філадельфії, який у 1878 р. був російським фінансовим агентом у США та уповноваженим щодо побудови чотирьох крейсерів російського флоту, в газеті « The Independent» від 24 березня 1904 р. розповідав про те, що на сніданку 17 серпня 1879 р. у князя Констянтина він спілкувався з царем, який сказав, що послав ескадри до Америки, надав адміралам запечатані накази, і зробив це не через любов до США, а через любов до Росії, оскільки був зацікавлений у єдності США, аби тільки Англія не встановлювала подальшу гегемонію.

2.     Джеймс Калаген, професор західного вірджинського університету у 1908 випустив дослідження, він активно відстоював позицію стосовно допомоги Росією ескадрами і таємного союзу на користь США

3.     Американський історик Голдер у 1915 р в « The American Histirical Review» наголошував на тому, що ескадри були послані в порти США для того, щоб врятувати їх від розгрому чи затоплення у випадку війни у разі польського питання із західноєвропейськими державами.

4.     Ну і також існують версії, засновані на слухах.  Джордж Пірс із Філадельфії чув від губернатора Ендрю Куртіна, який був послом в Санкт-Петербурзі з 1869-1872 рр., що ніби Горчаков показував йому 3 листа, зміст яких відповідає твердженням Баркера.  Джон Купер чув від колишнього посла в Петербурзі Лотропа, якому розказував Гірс ( міністр іноземних справ Росії) про те, що флот був посланий для допомоги США у випадку війни з Англією та Францією + в повне розпорядження президенту США.

  Загальна суть відправки ескадр в Америку викладена у докладній записці управляючого морським міністерством генералом-адьютантом Н.А. Краббе  на ім"я Олександра II: « Примеры истории морских войн прежнего времени и нынешние подвиги наскоро снаряженных каперов южных штатов служат ручательством в том, что вред, который подобные крейсера в состоянии нанести неприятельской торговли, может быть весьма значителен. Не подлежит сомнению, что в числе причин, заставляющих Англию столь постоянно отклонятся от войны с Американскими Штатами,─ опасения, возбуждаемые воспоминаниями об убытках, понесенной английской морской торговлей в прошедшие войны с Америкой, занимают одно из первых мест, и потому я позволю себе думать, что появление нашей эскадры в Атлантическом океане в настоящее время может иметь на мирное окончание происходящих ныне переговоров более влияния, нежели сухопутные вооружения, имеющие, в особенности в отношении к Англии, чисто оборонительный характер, который не угрожает жизненным интересам этой морской и  коммерческой страны».[37]

      Похід Атлантичної та Тихоокеанської ескадр в порти Союзу був лише одним із моментів всього задуманого плану і при чому навіть не обов"язковим. В першопочатковому проекті управлючого морським міністерством адмірала Краббе Америка взагалі не фігурувала.[38] Головною задачою посилки ескадр було створити загрозу на шляхах англійської світової торгівлі, щоб вплинути цим на на її позицію в польському питанні.[39]

Таємний наказ щодо відправки ескадр все таки був. Проте начальники ескадр не мали ніяких таємних запечатаних інструкцій саме стосовно виявлення допомоги Півночі,і ще їм категорично заборонялося мати будь-яке відношення до подій у США. Перебування російських ескадр в американських водах не мало ніякого безпосереднього зв"язку з Громадянською війною у США.[40]Коли в середині 1862 р. Росія відмовилася прийняти участь у посередництві між Росією та конфедерацією, яке пропонувалося Англією та Францією, а на початку 1863 р. 5 (17 ) квітня, Франція, Англія та Австрія пред’явили царському уряду протест проти його репресій в Польщі. В квітні був початий перевод російської армії на військове положення і проведені роботи з подальшого укріплення  Кронштадту. 5 (17) червня був був пред"явлений другий протест з вимогою скликання на основі Віденського конгресу європейської конференції для вирішення польського питання. Ну а 25 червня (7 липня) 1863 року план відправи ескадр в океан був затверджений Олександром II. 14 (26) липня управляючий морським міністерством вручив контр-адміралу Лісовському секретну інструкцію.[41]

   

 

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

·        Исаак Левитас «Русские эскадры в Америке».- "Вестник" №26(207), 22 Декабря 1998

          http://www.vestnik.com/issues/98/1222/win/levitas.htm

·        Александр Лазарев  «Гражданская война в США и Россия».-«Вестник» №26 (315), 19 февраля 2003

         http://www.vestnik.com/issues/2003/0219/win/lazarev.htm

·        Болховитинов Н. «Историки в поисках истины: Визит русского флота  в США в 1863-1864 гг.»

         http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/bolh_istor.php

·        Роль России в Гражданской войне в США

      http://www.golos-ameriki.ru/content/russias-role-in-us-civil-war-2011-04-14- 119866069/232628.html

·        Ефимов А.В.  «Очерки истории США. От открытия Америки до окончания Гражданской войны».- Москва, 1958.

·        М. М. Малкин  «Гражданская война в США и царская Россия».-Москва, 1939 г.

·        Красный архив//  К истории русско-американских отношений во время гражданской войны в США// №3 (94).-1939 гг

·        Э.А. Иванян  «История США».-Москва, 2008.

·        «Энциклопедия российско-американских отношений XVIII-XX вв.».-Москва, 2001

---