Економічний зміст відносин платності лізингу

Економічний зміст відносин платності лізингу

ВСТУП

Основний комерційний параметр лізингу – лізингова плата. Навколо неї стикаються економічні інтереси суб"єктів лізингових відносин. Лізингодавець прагне максимально завищити її розмір, лізингоодержувач – платити якомога менше. Тому нам видається важливим та необхідним розробити і науково обґрунтувати критерії визначення величини лізингової плати. Лізингова плата є не просто винагородою лізингодавцю за користування майном, а й відшкодуванням його вартості. Як відомо, лізингова плата фіксує відносини суб"єктів лізингової угоди. Лізингоодержувача цікавить, перш за все, споживна вартість лізингового майна. Оплачуючи її, він виражає дану споживну вартість через грошовий еквівалент, ціну – лізингову плату. Так саме і лізингодавець у вигляді лізингової плати отримує грошовий еквівалент, тимчасово відчужуваної, за допомогою лізингових відносин, власності.

Із цього випливає, що лізингова плата, як економічна категорія, властива товарно-грошовим відносинам і виступає у вигляді ціни за здані в лізинг засоби виробництва, інше майно.

лізінговий ціна плата капітал

Розкриваючи зміст ціни лізингу, постає необхідність використовувати ірраціональне поняття ціни, що виражає споживну вартість, а не витрати суспільно необхідної праці.

Ірраціональністю відзначається і механізм формування рівня ціни засобів, що передаються в лізинг. Попит і пропозиція, на відміну від інших вартісних форм, визначають тут не відмінність ціни від вартості, а саму ціну, тобто ціну як вираз споживної вартості лізингового майна.

Лізингова угода в її класичному розумінні виникає на стадії обміну у відтворювальному процесі і має характерне для будь-якого обміну відчуження споживної вартості. Звідси у лізингової угоди спільна з операцією купівлі-продажу форма оплати – форма ціни. Але при лізингу відчужується і вартість, і споживча вартість, чого не відбувається в акті купівлі-продажу, де відчужується лише споживча вартість. "При купівлі-продажі віддаються лише гроші, а не їх вартість, яка відшкодовується у формі товару" [6, с.380]. Саме тому ціна, що виникає в лізинговій угоді, де товарна і грошова форми вартості не протистоять одна одній, не може бути звичайною ціною, грошовим виразом вартості, а є ірраціональною ціною споживної вартості зданих у лізинг засобів.

Крім того, на наш погляд, у лізингових угодах не ціна визначається витратами суспільно необхідної праці, а самі витрати переданих у лізинг засобів у рамках суспільних потреб визначаються ціною – лізинговою платою. У цьому відмінність лізингової плати від ціни, властивій іншим обмінним відносинам.

Лізингова плата як економічна категорія, має свою сферу функціонування і впливу. Для цього є цілком реальна підстава: у лізинговій платі існує її внутрішня визначеність і відособленість, тобто якості, необхідні для характеристики економічних відносин як категорії.

Її специфіка полягає в тому, що вона функціонує не взагалі в умовах товарно-грошових відносин, а, перш за все, на базі лізингових відносин. Лізингова плата існує і розвивається тільки у зв"язку з рухом вартості на засадах поворотності: лізингоодержувач повертає вартість отриманого в лізинг майна лізингодавцю у будь-якому разі. Або повністю, у разі викупу об"єкта лізингу, або в розстрочку – шляхом внесення лізингової плати і поверненням вартості майна, що залишилася, після закінчення терміну лізингу.

Відособленість лізингової плати в системі лізингових відносин полягає в тому, що вона служить своєрідним гарантом відшкодування вартості переданих у лізинг засобів і отримання певного доходу лізингодавцем. Тоді як лізинг – це засноване на договорі надання засобів у тимчасове володіння і користування на засадах відшкодування, платності і поворотності.

Суто кількісна невідповідність вартості переданих в лізинг засобів і лізингової плати дозволяє побачити і якісну відмінність між ними. Лізинг має справу з вартістю, що вивільняється, тобто із засобами, які тимчасово не беруть участь в господарському обороті, і лізінгодавець має можливість їх здати в лізинг

Загальна сума лізингових платежів включає:

1) суму, яка відшкодовує повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна;

2) суму, яка виплачується лізингодавцю за кредитні ресурси, використані ним для придбання майна за договором лізингу;

3) прибуток лізингової фірми;

4) страхові суми, якщо майно було застраховане лізингодавцем;

5) митні збори і податки;

6) інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

В економічній літературі наводяться різні ознаки класифікації і види лізингових платежів. Залежно від форми лізингових платежів розрізняються: грошові платежі, компенсаційні платежі, змішані платежі.

Залежно від застосовуваного методу нарахування лізингові платежі підрозділяються на платежі:

– з фіксованою загальною сумою – загальна сума лізингової плати складається з комісійної винагороди, плати за послуги обумовлені лізинговою угодою, амортизаційні відрахування, а у разі використання лізингодавцем банківських кредитів і плату за користування ними; додаткові послуги за угодою;

– платежі з авансом (депозитом) - у разі укладання і підписання угоди лізингоодержувач спочатку сплачує аванс, а після поставки техніки, установки, налагодження і пуску в експлуатацію обладнання лізингодавець починає отримувати лізингові платежі згідно угоди.

– мінімальні платежі – включають крім перелічених також суму яку лізингоодержувач повинен буде сплатити при придбанні техніки чи обладнання після закінчення строку лізингу.

– невизначені платежі, розрахунок яких будується за визначеним в угоді відсотком до будь-якого показника. В якості такого показника за взаємним погодженням вибираються обсяги реалізації продукції, вироблюваної за допомогою техніки та обладнання, що здається у лізинг, величина прибутку від реалізації цієї продукції та інші значимі показники.

Періодичність лізингових відрахувань установлюється за погодженням сторін: один раз на рік, два рази нарік, щоквартально, щомісяця і сплачуються вони згідно графіку (додаток до лізингової угоди).

З урахуванням фінансового стану і платіжних можливостей лізингоодержувача в угоді можуть установлюватися різні способи сплати лізингових платежів, а саме: рівними частками; зі збільшенням розмірів, застосовувані здебільшого лізингоодержувачами з нестійким фінансовим становищем, коли на початковому етапі лізингу користувачеві зручніше вносити лізингову плату невеликими внесками, а потім у міру освоєння майна і нарощування темпів випуску вироблюваної на ньому продукції збільшувати їх; із зменшенням розмірів (прискорені платежі), які використовуються лізингоодержувачами зі стійким фінансовим положенням, коли в початковий період лізингу користувач вважає за краще погасити більшу частину своєї заборгованості лізингодавцю.

Зазвичай сума лізингової плати є фіксованою величиною і вноситься рівними частинами впродовж всього періоду дії угоди. Проте в Україні в умовах інфляції договір обов"язково передбачає можливість перегляду величини лізингового відсотка. Безпосередньо в ході переговорів з клієнтами можуть встановлюватися різні варіанти фінансових результатів лізингової угоди. Так, якщо фінансове становище клієнта дозволяє в початковому періоді освоєння майна нести збільшені витрати, то за тих же умов лізингу, з"являється можливість економії на виплаті відсотків. Можлива і зворотна динаміка лізингових платежів, коли клієнт заявляє клопотання про відстрочення виплат, зважаючи на несприятливе фінансове становище, але перенесення, скажімо, на півроку першого лізингового платежу призводить до збільшення суми стягуваних відсотків наприкінці періоду. При визначенні ставок по міжнародному лізингу, окрім чисто фінансових аспектів, враховуються податкові й інші пільги, що надаються законодавствами низки країн інвесторам і власникам окремих видів майна.

Суми лізингових платежів, включаючи і платежі за відсотками за кредити банків та інших кредитних установ, відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленою лізингоодержувачем [5]. Передбачалося забезпечити часткове звільнення від сплати митних зборів, податків, стягування яких покладене на митні органи України, щодо тимчасових товарів, котрі ввозяться на територію України, які є об"єктом міжнародного фінансового лізингу.

Митне оформлення об"єктів фінансового або оперативного лізингу (оренди) під час їх ввезення на митну територію України здійснюється відповідно до митного режиму випуску для вільного обігу (імпорту) і зі справлянням податків та зборів (обов"язкових платежів), митних зборів у встановленому порядку.

Митне оформлення об"єктів оперативного лізингу (оренди), що возяться на митну територію України і підлягають обов"язковому зворотному вивезенню за її межі протягом одного року, за заявою  лізингоодержувача (орендаря) може здійснюватись відповідно до митного режиму тимчасового ввезення і зі справлянням податків та зборів (обов"язкових платежів), митних зборів у встановленому порядку.

Отже, немає митних пільг щодо операцій міжнародного фінансового лізингу.

Важливе значення має визначення рівня лізингового відсотка. Ця ставка на початку терміну лізингу дозволяє визначити поточну вартість об"єкта як суму мінімальної негарантованої ліквідаційної вартості, рівній прийнятній ціні засобів, що здаються у лізинг, за вирахуванням будь-яких субсидій і податкових пільг, які можуть бути отримані лізингодавцем. Ставка відсотка лізингооодержувача на додаткову позику визначається як ставка відсотка, яку лізингоодержувач мав би заплатити у разі, якщо йому необхідно було б отримати банківську позику на такий же час і під таке ж забезпечення для купівлі засобів, що надаються у лізинг. Розрахунок лізингової плати проводиться залежно від характеру і вартості майна, яке здається в лізинг, і складається з амортизації і лізингового відсотка.

На розмір ставок лізингового платежу впливають багато чинників, як економічних так і неекономічних. Економічні: рівень банківського відсотка, платіжна спроможність лізингоодержувача, оподаткування, заробітна плата обслуговуючого персоналу, якщо техніка чи устаткування здається в лізинг разом з операторами. Неекономічні: виробіток техніки і обладнання, місцезнаходження лізингоодержувачів, умови експлуатації техніки, строків лізингу, умов платежу та інше.

Виручка, отримана від надання послуг зі здачі в лізинг майна, зокрема по лізингу, є об"єктом оподаткування. В даний час ставка ПДВ становить 20% до оподатковуваного обороту по товарах, роботах і послугах. Доходи, що отримуються іноземними юридичними особами від лізингових операцій на території України, підлягають оподаткуванню на доходи у джерела виплати.

При цьому доходи від лізингових операції розраховуються виходячи з усієї суми лізингового платежу за мінусом суми відшкодування вартості лізингового майна (при фінансовому лізингу), плати лізингодавцю як компенсація за використані ним кредитні ресурси на придбання майна і суми податку на лізингове майно. Амортизаційні відрахування , які проводить лізингодавець (балансоутримувач об^єкту лізингу) нараховують з коефіцієнтом прискорення 3 для того, щоб швидше змінити техніку більш продуктивною.

Раніше використовувати метод прискореної амортизації могли тільки організації, що узгодили це питання з Мінекономіки України. Тепер для розвитку високотехнологічних галузей економіки і впровадження ефективних машин та обладнання прискорену амортизацію можуть застосовувати будь-які організації.

Джерелом виплати лізингової плати є собівартість (у частині амортизаційних відрахувань), що безпосередньо позначається на розмірі прибутку лізингоодержувача; і сам прибуток у частині лізингового відсотка.

У лізингових відносинах з одного боку виникають тимчасово вільні кошти у вигляді продуктивної форми капіталу, а з іншого боку – відбувається вимушене вилучення коштів з обороту для виплати лізингової плати. Однак при всій внутрішній визначеності і відокремленості лізингу і лізингової плати, вони тісно пов"язані один з одним.

Певні кількісні зміни і накопичення маси лізингової плати приводить до якісної зміни в змісті лізингу. Передані в лізинг засоби (якщо це передбачено договором) переходять у власність лізингоодержувача після сплати всієї належної суми лізингової плати. Лізинг у цьому разі перейшов у свій новий якісний стан – майно стало власністю лізингоодержувача, тобто відносини тимчасового володіння і користування виявилися замінені відносинами власності.

Для характеристики економічної природи лізингової плати важливий і аналіз механізму її виникнення, тоді останній виявиться наочнішим. Покажемо рух лізингового капіталу, застосувавши методологію К. Маркса при дослідженні кругообігу капіталу.

Рух лізингового капіталу починається від моменту підписання договору лізингу, після чого у лізингоодержувача виникають відносини. Для того щоб організувати виробництво, лізингоодержувач змушений купити предмети праці і найняти робочу силу. Цей процес наочно представлений у вигляді схеми:

Ріс.1 Схема руху лізингового капіталу за методологією К. Маркса.

В^о +  _∆В₀ = ЛП,

де  лВо – вартість переданих у лізинг засобів виробництва

    лЗп – передані в лізинг засоби праці

    В"о – частина вартості засобів праці, спожитих за один оборот

    _∆В₀ – лізинговий відсоток

    ЛП – лізинговий платіж

У результаті процесу виробництва виникає товар (Т^), що містить в собі і частину вартості переданих у лізинг засобів праці, після реалізації якого у виручці міститься спожита в процесі виробництва частина вартості переданих у лізинг засобів праці (В"о), рівна за величиною сумі амортизаційних відрахувань. У процесі кругообігу вся вартість переданих у лізинг засобів виробництва переноситься на вироблений товар, тобто вона споживається в процесі виробництва і лізингоодержувач повинен її відшкодувати. Отже, у результаті кожного обороту лізингоодержувач повинен відкладати частину вартості спожитих засобів праці рівну величині В"о, тобто сумі амортизаційних відрахувань.

Таким чином, амортизаційні відрахування, входячи до складу лізингової плати, і служать одним з джерел її виплати. Крім того, лізингодавець повинен отримати не лише грошовий еквівалент вартості засобів виробництва, а і прибуток на свій капітал (_∆В₀). Останнй є частиною додаткової вартості, отриманою лізингоодержувачем у результаті реалізації проведеного товару, і якою він вимушений ділитися з лізингодавцем.

Додаткова вартість лізингоодержувача є другим джерелом лізингової плати, а частина її – лізинговий відсоток (_∆В₀) як прибуток лізингодавця, є другою складовою частиною лізингової плати.

При дослідженні лізингової плати важливо враховувати принцип розвитку, який характеризується не тільки як однаковий, односторонній рух, а і як вельми суперечливий процес, що являє собою роздвоєння єдиного на протилежні сторони. Лізингова плата виражає відносини, що виходять від двох суб"єктів, – лізингоодержувача і лізингодавця, котрі мають специфічні, різні інтереси при отриманні і сплаті лізингової плати.

Протилежність інтересів суб"єктів лізингових відносин становить основну суперечність лізингових відносин. Вона виявляється в боротьбі між суб"єктами з приводу умов лізингу (термінів, розміру лізингової плати та ін.) і служить джерелом розвитку лізингових відносин у цілому і лізингової плати, як елементу останніх.

Як будь-яка економічна категорія лізингова плата виконує певні функції. Функція ж, як відомо, виражає одну зі специфічних сторін суті і явища, що проявляє себе протягом усього періоду існування даної економічної категорії. Вона повинна бути взаємозв"язана із суттю даної категорії і виражати такий її прояв, який властивий усім її різновидам. Іншими словами, функції лізингової плати як своєрідної ціни лізингу повинні бути пов"язані з рухом переданих у лізинг засобів.

Лізингова плата в частині амортизаційних відрахувань відшкодовує лізингодавцю вартість споживаних у виробництві переданих у лізинг засобів. Іншою своєю частиною – лізинговим відсотком, лізингова плата доставляє лізингодавцю прибуток на зданий у лізинг капітал. За рахунок прибутку лізингова компанія збільшує свій лізинговий фонд, закуповує нові засоби виробництва, які потім знову здає в лізинг.

Тобто відбувається відтворення лізингового капіталу, причому і просте, і розширене. Звідси виходить, що лізингова плата виконує відтворювальну функцію. Вона стимулює раціональне використання переданих у лізинг засобів завдяки тому, що як складова частина являє собою вирахування з доходів лізингоодержувача. Останньому ж доводиться більш продуктивно використовувати передані в лізинг засоби з тим, аби добитися максимальної економії суспільної праці.

Це дозволить лізингоодержувачу покрити вартість лізингової плати і отримати додатковий дохід, що породжує у нього інтерес до подальшого раціонального використання засобів, узятих у лізинг. У зв"язку із цим, лізингова плата виконує функції ефективного використання переданих у лізинг засобів.

Лізингова плата виступає і як гарантія збереження і поворотності вартості переданих у лізинг засобів. У процесі функціонування останніх вона відшкодовує собою вартість засобів, узятих у лізинг. Практика показує, що в договорах лізингу завжди передбачається пункт, згідно з яким у разі псування переданих у лізинг засобів з вини лізингоодержувача, останній виплачує лізингодавцю всю суму лізингової плати, яка належить за договором.

За своєю економічною природою лізинговий капітал дуже близький до кредитного. І той, і інший надається в тимчасове користування на засадах поворотності, платності і терміновості. Один надає тимчасово вільні грошові кошти, другий – не завантажені засоби виробництва. Обидва функціонують на стадії обміну, при цьому, дійсно будучи капіталом, тобто вартістю, яка приносить додаткову вартість. Тим самим, крім споживної вартості, якою володіють один – як гроші, інший – як засобами виробництва, вони набувають додаткової споживної вартості саме тому, що вони функціонують як капітал. І той, і інший приносять своєму власникові певний дохід. Перший – у вигляді лізингової плати, другий – у вигляді позикового відсотка. Усе це говорить про їх єдину економічну суть. Як лізинговий, так і позиковий капітал розвиваються на основі руху вартості і характеризуються поворотністю. Вони виконують однорідні функції.

Відмінності між лізинговою платою і позиковим відсотком криються у відмінностях їх основи – лізингу і кредиту. Основне з яких, на наш погляд, полягає в тому, що позиковий капітал надається у грошовій формі, а лізинговий - у товарній, у вигляді засобів виробництва. У зв"язку із цим, при експлуатації позиковий капітал не схильний до зносу – первинна вартість завершує свій кругообіг, повернувшись до своєї початкової точки в тому ж самому розмірі. Лізинговий же капітал у процесі виробництва зношується і втрачає свою первинну вартість на розмір амортизаційних відрахувань. Звідси і структурна відмінність у складових частинах між позиковим відсотком і лізинговою платою. Остання змушена відшкодувати собою знос, тому містить у собі не тільки лізинговий відсоток, а й амортизаційні відрахування.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що лізинговий капітал є товарною формою позикового грошового капіталу, а лізингова плата – специфічний різновид позикового відсотка, специфіка якого обумовлена лише товарною формою своєї основної субстанції – позикового капіталу. Про це ж писав К. Маркс, досліджуючи суть позикового капіталу; "Товар, який позичається як капітал, позичається зважаючи на його властивості, як основний чи як оборотний капітал. Гроші можуть даватися в позику в обох формах, а такі товари, як будинки,машини, кораблі мажуть надаватися в позику у вигляді основного капіталу. Але будь-який позиковий капітал, яка б не була його форма, і як би природа його споживної вартості не модифікувала зворотну плату, завжди є лише особливою формою грошового капіталу. Тому щось, що дається в позику, завжди є певною грошовою сумою і на цю ж суму обчислюється і відсоток. Якщо те, що позичається... є основний капітал, то кредитор отримує періодично відсоток і частину спожитої вартості найголовнішого капіталу, еквівалент періодичного зносу. А після закінчення терміну не спожита частина позиченого основного капіталу повертається назад у натуральній формі" [7, с.378].

Маркс навіть не виділяє орендний капітал у самостійний вид капіталу, він розглядає його як товарну форму позикового капіталу і зводить його до грошової основи. Він досліджує лише грошовий капітал, від якого, на його думку, відбулися всі інші форми позикового капіталу.

Специфіка товарної форми накладає свій певний відбиток на кількісні характеристики лізингової плати, не кажучи вже про її структурну відмінність від позикового відсотка, як додаткової вартості позикового капіталу.

Щодо кількісної оцінки частини лізингової плати, яка відшкодовує знос переданих у лізинг засобів, то вона цілком визначена й еквівалентна нормі і сумі амортизаційних відрахувань, що нараховуються у міру їх експлуатації.

Що стосується лізингового відсотка, то тут подібної визначеності немає, як немає такої й у його "рідного брата" – позикового відсотка.

Досліджуючи ставку відсотка, К. Маркс дійшов висновку, що "Середня норма відсотка... не може бути визначена жодним законом. У цій сфері не існує жодної природної норми відсотка в тому сенсі, в якому економісти говорять про природну норму прибутку" [1,с.378].

Він вважає, що відсоток слід ставити у співвідношення із середньою нормою прибутку, яку розглядає, як кінцеву максимальну межа відсотка. Ставка відсотка відноситься до норми прибутку так само, як ринкова ціна товару і його вартості. І тут же робить висновок: "що обидві особи (позичальник і кредитор) ділять між собою той прибуток, на який вони мають домагання, це само по собі, такий же чисто емпіричний факт, що належить до царства випадковостей, як процентний розподіл загального прибутку будь-якої компанії між різними її пайовиками" [1, с.378].

Отже, за Марксом: "...немає жодної природної норми позикового відсотка"[1,с.399].

Чи стосується це лізингового відсотка? На наш погляд, ні. Спробуємо це довести, виходячи з відмінностей між лізинговим капіталом у товарній формі і позиковим – у грошовій. Власник позикового капіталу дає підприємцю – промисловому капіталістові, позику. Останній укладає її у виробництво – купує необхідне обладнання, сировину, матеріали, наймає робочу силу. І все це на кошти власника позикового капіталу. Припустимо, що після реалізації виробленого товару підприємець отримує прибуток на рівні середнього на вкладений капітал. Як цей середній прибуток розділити між даними суб"єктами позикових відносин? Будь-які закономірності в економічній літературі не описані. Не зустрічалися також і методики, які науково обґрунтовують розподіл цього середнього прибутку.

А що відбувається за лізинговою угодою? Тут позичаються не грошові кошти, на які організовується виробничий процес, а цілком конкретні, наповнені речовим змістом, споживні вартості переважно у вигляді основних засобів виробництва. Вони є необхідною, але не достатньою умовою для процесу виробництва. Лізингоодержувачу, окрім даних верстатів, машин і устаткування, необхідно вкласти свої кошти в сировину і матеріали, найняти робочу силу і провести інші неодмінні витрати, що становить собівартість даного виробництва. Припустимо, що після реалізації виробничого товару лізингоодержувач так само отримав середній прибуток на вкладений капітал. Але капітал вкладав і лізингодавець у вигляді верстатів машин та устаткування, і сам лізингоодержувач – решту частини. І здається, що кожен пропорційно своїй частині вкладеного капіталу має право претендувати на частку отриманого прибутку за принципом: "на рівний капітал – рівний прибуток" [7, с.40].

Поза сумнівом, так могло статися, якби вони були компаньйонами і разом на двох організували дане виробництво; між собою ділили б усі витрати на його організацію і можливі збитки. Як результат подібних спільних дій і відносин, ділили б прибуток, також на двох, пропорційно розмірам укладених витрат.

Однак нічого подібного не спостерігається в умовах лізингової угоди. Лізингодавець тільки бажає знати для яких цілей лізингоодержувач бере в лізинг його майно, він братиме участь у підприємницькому ризику (або навіть зазнавати можливих збитків) набагато в меншій мірі, ніж лізингоодержувач. Його цікавить лише неухильне дотримання умов лізингової угоди щодо термінів лізингу, сплати лізингової плати, технічного стану переданого устаткування і тому подібне.

Лізингоодержувач практично всю відповідальність і ризик за результати свого підприємства бере на себе. У разі невдачі лізингодавець вимагатиме від нього виконання умов лізингового договору, не зважаючи ні на що. Отже, лізингодавець не є компаньйоном лізингоодержувача, не має економічного права на розподіл прибутку пропорційно розміру вкладеного капіталу.

У лізингових угодах має бути абсолютно інший порядок розподілу доходів. Звісно, вкладають капітал обидва суб"єкти відносин, але кожен капітал у процесі лізингового виробництва по-різному бере участь у створенні вартості товару. Остання визначається за відомою формулою:    З + V + m = W. У цій формулі З ( постійний капітал) включає в себе Вп – вартість засобів праці, спожитих у процесі виробництва, і Пп – вартість предметів праці. Через специфіку кругообігу даних елементів постійного капіталу, вартість предметів праці в процесі одного обороту повністю переносить свою вартість на вартість виробленого товару. Вартість же засобів праці, які в основній своїй масі і є об"єктом лізингових відносин, переноситься частинами, у міру її споживання в процесі виробництва.

ВИСНОВКИ

Отже, у процесі обороту не вся вартість переданих у лізинг засобів праці бере участь у створенні вартості товару і додаткової вартості, а лише та її частина, що була перенесена на вартість цього товару, яка була спожита в процесі виробництва, іншими словами – була схильна до зносу.

Таким чином, після закінчення кожного обороту лізингоодержувач повинен нараховувати лізинговий відсоток лише на ту частину переданих у лізинг коштів, яка безпосередньо брала участь у створенні вартості товару і додаткової вартості. Та частина коштів праці, яка не брала участь у цьому процесі – не повинна бути сплачена.

Лізингоодержувач щороку міг би брати в лізинг тільки ту частину коштів праці, яка була б спожита в процесі виробництва. Але оскільки фізично це зробити неможливо, він бере в лізинг засоби праці повністю, оплачуючи при цьому лише ту частину їх вартості, якою він користується. Невикористану частину вартості переданих у лізинг засобів після закінчення терміну лізингу він повертає лізингодавцю в натуральній формі.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Демьяненко Н. Кредитная политика государства в отношении аграрного сектора экономики в рыночных условиях / Н. Демьяненко         // Экономика Украины. – 2002. – № 11. – С. 51–60.

2.  Диваков С.В. Организация и эффективность лизинга восстановленной техники в сельском хозяйстве : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05  / Диваков Сергей Викторович. – М., 2004. – 164 c.

3.  Динамика доходов лизинговых компаний в Японии // 20 больших общеотраслевых вопросов совершенствования хозяйственного механизма. – М., 1992. – № 6. – С. 5.

4.  Добіжа Н.В. Сутність та форми лізингу в АПК / Н.В. Добіжа // Економіка АПК. – 2008. – № 9. – С. 116–122.   

5.  Добіжа Н.В. Відтворення матеріально-технічної бази як основа зростання сільськогосподарського виробництва / Н. В. Добіжа / Економіка АПК. – 2008. – № 4. – С. 78–83.

6.  Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве: моногр. / Д.В. Дождев. – М. : [Б. и.], 1996. – 238 с.

7.  Долгушина Ю.Б. Лизинг / Ю.Б. Долгушина. – М.: Бератор-Пресс, 2002. – 128 с.

8.   Дослідження ринку лізингу України за 2008 рік. – Звіти - Leasing.org.ua [Електронний ресурс] - режим доступу www.leasing.org.ua/ua/bulletin/survey_2008

9.  Дуфенюк О.М. Лізінг у фінансовому забезпеченні розвитку сільскогосподарського виробництва / О.М. Дуфенюк // Фінанси України. – 2002. – № 7. – С. 71–78.

10.  Евстратов А. Лизинговые операции в зарубежной коммерции / А. Евстратов // Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 1. – С. 91–98.

11.  Евстратов А. Лизинг в СССР : перспективы и реальность / А. Евстратов // Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 2 – С. 90–96.

12.  Жуков Г.М. Лизинг в АПК / Г.М. Жуков // Деньги и кредит. – 1990. – № 1. – С. 39–41.

13.  Іванишин В.В. Роль лізингу в забезпеченні сільськогосподарських підприємств засобами механізації / В. В. Іванишин. – К. : ІАЕ УААН, 2003. – 294 с.

14.  Игошкин В.С. Мировая экономика : [учеб. пособие для вузов по экон. специальностям] / В.С. Игошкин ; Казан. финансово-экон. ин-т  Казань : Изд-во Казан. финансово-экон. ин-та, 1998. – 163 с.

15.  Илингин И. Лизинг при экспорте машин и оборудования / И. Илингин // Российский экономический журнал (ЭКО). – 1992. – № 9. – С. 149–154.

16.  Иеринг Р. Теории владения / Р. Иеринг; пер. Е.В. Васьковского. – СПб.: Юрид. кн. магазин Н. К. Мартынова, 1895. – 48 с.